Маленький Будячок

я люблю свою церкву. я вдячна Богові за цю любов. я знаю, що вона взаємна. і я знаю, що це назавжди. коли главою УГКЦ був Мирослав Любачівський, ця любов була любов’ю дитини, яка любить свою маму, не задаючи ніяких питань, безумовною і без кінця довірливою. за патріархату Блаженнішого Любомира для мене був час особистого дозрівання, багатьох питань і відповідей, навчання, відкриттів і примирення – такий собі підлітковий вік. наприкінці цього періоду я вже свідомо знала, ЧОМУ люблю свою церкву. і ще знала, що любитиму її, хто би не прийшов після Гузара, й обов’язково полюблю того, хто прийде.

в березні УГКЦ очолив Блаженніший Святослав. в мене був інший фаворит на Синоді, який обирав нового голову для нашої церкви. але коли я побачила і почула його – ні миті не сумнівалася: це Божий обранець. а після зустрічі Блаженнішого із молоддю, яка відбулася у вівторок у Києво-Могилянській академії, і була організована «Обновою» і НаУКМА, після цієї зустрічі можу сказати одне: його так легко полюбити! полюбити, як батька і наставника, довіритися цілком і повністю його проводу.

я сиділа в одному із середніх рядів з самого краю, щоб мати змогу швидко вибігти на перший Данів виклик до Любчика. зустріч мала початися о 18.30, та Блаженнішого затримали при вході журналісти. на годиннику було вже майже 18.50, коли я почула рух праворуч від себе і побачила як проходом йде вервечка людей. і він був там, серед них. в мене навіть трепету не встигло ніякого виникнути. тихо, просто, але дуже впевнено зайшов Блаженніший Святослав до зали, так як входили інші і не так водночас. а коли почав говорити, мені хотілося самій перетворитися на диктофон, щоби записати собі в пам’яті всі його слова. я завжди не рівно дихала до по-справжньому мудрих і освічених чоловіків. та тут тільки й лишалося повторювати в умі: «Господи, Господи, дякую тобі за нього!»

в залі було багато людей, але він був такий близький і досяжний, його слова були такими, що здавалося, говорить з кожним особисто і прагне бути зрозумілим кожному. із аудиторії лунали часом такі питання, які чисто по-людськи можна було сприйняти не дуже мудрими і доречними. проте він не зважав на доречність чи оригінальність, а щиро й навіть смиренно відповідав кожному. а в тих відповідях був і авторитет, і почуття гумору, і уважність, і навіть трошки хвилювання.

хе, може йому і закидають, що він надто молодий. але коли Каролю Войтилі запропонували стати єпископом, а він забідкався своїм «юним» віком для такого сану, йому сказали: «отче, молодість – то така хвороба, від якої ви швидко вилікуєтеся». так, Блаженніший Святослав молодий, але не по літах мудрий, розсудливий і дуже-дуже глибокий. і це просто щастя, що нам, його пастві, є ще багато часу, аби відкривати ті глибини.

Уривок із його листа від 24 липня 1933 р. Б.
" На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах. Безсильні принести яку-небудь матеріяльну поміч конаючим бра­там, взиваємо наших вірних, щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя, випрошували з неба помочі, коли на землі нема ніякої надії на людську поміч. А перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, та гонителів оскаржуємо перед Судом Всевишнього. Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе о пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота. Усіх християн цілого світа, усіх віруючих в Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світа. Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світови: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян. Нехай перед страшною смертю серед лютих страждань голоду буде для них хоч малою потіхою гадка, що їх брати знали про їх страшну долю, над ними боліли і терпіли, за них молилися..."
Підглянула в alpinist

Так хтілося написати пост про мої чудові вихідні+п'ятницю... Але сиджу і не знаю, з чого почати і навіть чим скінчити. П'ятницю+вихідні ми з Даньом провели в Обухові в реколекційному домі, на Тренінгу мирянських лідерів, організованому Центром мирянського лідерства УКУ і молодіжною комісією УГКЦ Київської архиєпархії. Така вже я є - не дуже люблю вибиратися в середовище, де повно незнайомих людей. І цього разу було приблизно так само, єдине, я знала, що це мені дуже тре. Тому поїхала. І вийшло як завжди, коли я не чекаю від акції чогось особливого, виявляється все мене приємно дивує і потім повно позитивних вражень, емоцій, спогадів, результатів. Тому я радію, що переборола спокусу нікуди не їхати і провести вихідні тільки з Даньом.