Маленький Будячок

грудень - найбільш швидкісний зимовий місяць для мене. а цього року він був таким насиченим, що зараз, оглядаючись назад, згадуючи переживання, емоції, молитви, надії, здається, ніби минуло цілих два місяці.

( обережно!!! багато знимок з дітьми )

привіт! я називаюся Оксана. у даний період життя я - просто щаслива жінка, кохана і закохана в свого чоловіка Данила, і не менш щаслива мама Любчика і Терезки. пишу тут про буденні радості. люблю Бога і людей. люблю подорожувати і смачно поїсти. люблю Італію і Грузію. захоплююся фотографуванням.



у стрічку друзів додаю журнали, які надихають, по-справжньому ЖИВІ, зі справжніми роздумами, переживаннями, емоціями, незалежно від поглядів чи переконань їхніх авторів. перепости - не моя стихія. якщо я не додала вас у друзі одразу або видалила зі списку - нічого особистого. це могла бути проста випадковість. і якщо ви хочете дружити взаємно - пишіть тут, познайомимося-подружимося :)

краще познайомитися допоможуть:
101 факт про мене;
100 днів, в які я щодня фотографувала і писала сюди;
ось тут я мріяла цілий тиждень;
а тут я пишу про любов;
трошки рецептів і просто фото того, чим я люблю смакувати, тут;
тут є список моїх матеріальних (і не тільки) бажань, який я час від часу оновлюю;
тут і тут розповіді про мої пологи;
так хочеться завжди зберігати мир у душІ;
тут я пишу, чому мій жж називається "маленький будячок", а Терезка - Терезка :);
а тут є трохи про мою віру;
а тут і тут додала посилання на розповідь про життя моєї бабусі, перечитала сьогодні сама, і вже наша реальність не така страшна здається.

цей запис мав з"явитися тут в останній день осені, але той день із самого ранку перевернув свідомість із ніг на голову, настільки, що розповідь про наш тихий листопад відірвалася так далеко від жорстокої реальності, як місяць від землі.

у той ранок я провела Даня на гастролі, і за звичкою перед тим, як збирати малих на прогулянку, відкрила френд-стрічку. в одну мить відчула, ніби раптом опинилася в іншому вимірі.

на щастя, до вечора надія почала повертатися, а в неділю вже розквітла буйним цвітом. та однаково всі ці дні, якщо й випадало сісти за комп, то ті година-дві витрачалися на прочитання новин.
в квартирі Даньових батьків міні-філіал Майдану, на даний момент там живе 18 протестувальників, ми прийняли до себе Іванку, Ляся подалася до Соломії.

чи варто казати, що я би теж не проти постояти. та й з дому воно дійсно все якось моторошніше виглядає. я це ще по помаранчевій революції пам"ятаю. коли ввечері 23-го листопада пакувала речі в Київ, мама дивилася новини, після яких повторювала "може все таки не поїдеш", а я поїхала, і в поїзді було таке відчуття ніби ледь не на війну їду ))) та варто було вийти на Майдан, як сумніви, страх, переживання змінилися на ейфорію.

проте хочу записати спогади про( листопад, як завжди, з численними фотками )

жовтень, що минув, назавжди запам"ятається нам як місяць, в який ми отримали своє гніздечко. "отримали" - найкраще слово. бо наше теперішнє помешкання - то дарунок з Неба, дарунок Даньових батьків і рідних. після 6 років, проведених у "Барлозі" (хто читав ГП, той зрозуміє), ми отримали багато чого на перший погляд дуже простого й буденного, але для нас - дуже цінного. як то можливості вставати, коли ми хочемо. користуватися ванною, скільки нам заманеться. скільки завгодно часу проводити на кухні. слухати музику, яку ми хочемо чути. ми отримали нагоду створювати наші сімейні правила і традиції. а ще отримали шанс бачити в дорогих нам людях тільки хороше і більше цінувати їх.
у гуртожитському житті, безумовно, є багато плюсів, тим більше, наш гуртожиток був одним із найпозитивніших прикладів. але коли дістаєш можливість отак із сім"єю відокремитися в ячєйку общєства, виходиш ніби на новий рівень: із більшим ступенем інтимності, відповідальності й довіри.
ну, і традиційно -( жовтневі фотографії )

дивлячись на наші вересневі фотографії, самій не віриться, що вересень був такий холодний, аж змусив мене власноруч дістати й зібрати обігрівач. на наших знимках сонце, і коли через багато років я передивлятимуся їх, буду відчувати це тепло. а ще розказувати тим, хто дивитиметься зі мною, - того року був дуже холодний вересень, я навіть сама зібрала обігрівач, хоч зазвичай його збирає чоловік, та й вмикаємо його хіба на день-два у жовтні. а хтось буде слухати мене і думати, що я перебільшую - бо ж на фотографіях стільки сонця.
( непристойно багато сонячних фотографій )

Даньо щойно повернувся з концерту в Білорусі. все! відпустка офіційно почалася. завтра вранці їдемо в Тернопіль, а вже звідтам у понеділок вони з Любчиком вирушають у Карпати на пташачий табір. традиційно - прошу про молитву за щасливу дорогу!

мені сьогодні самій прийшлося збирати всі речі, це найнестерпніше заняття для мене. тому зараз моя голова схожа на гонг, по якому щосили бемкнули, а він бринить-бринить...

у вівторок були на пікніку, в скороченому родинному варіанті. біля Київського моря. в лісі тьма мурах. якось важко було переключитися і не думати, що вони лазять по мені й по дітях. дітям, до речі, це не заважало весело проводити час ))) власне, фото тодішнє. Ляся підловила. там видно, яка я нагружена тими мурахами ) але шашлик був - мммммм.

не будемо поповнювати рахунок на мобільний інтернет, у перші 2 тижні точно. тому буду тільки на казьоному вай-фаї пастися з телефона. а поза тим 8 липня хочу почати ще один фотопроект, на 30 днів. робитиму фото щодня, а покажу їх вже після повернення в Київ, ну і розкажу заодно.

всім гарного лагідного ароматного липня!!!

я рідко зупиняюся думками навколо захвату від того, як кльово мати донечку. і від тебе, моя Терезко, я й не сподівалася ніколи, що колись ти гарно митимеш підлогу - так, щоб обов"язково навіть навколо ніжок шафи, як моя мама мене вчила. чи правильно варити бараболю. чи прасувати чоловічі сорочки *комірець і рукави спочатку!". ти з нами вже 13 місяців, а насправді всі 22. і за цей час я дозволяла собі тільки купувати тобі милі сукеночки, які ти, на щастя!, даєш на себе одягти, та й прикраси на волосся, які ти ненавидиш, а я не наполягаю, аби ти їх носила. не думала я й про те, що якось повернуся втомлена з роботи, а вдома мене чекатиме готова вечеря, приготована тобою (в неповні 14 років) для всієї сім"ї. чи як зручно буде послати тебе в 3 різних магазини в пошуках сметани, замість ходити туди самій. зараз же не важко знайти сметану в першому ж найближчому магазині. я ще не встигла подумати як переживу твоє перше кохання.

( але колись... )

на Терезчин день народження ми наробили багато класних фотографій. не хотіла навантажувати ними свої "100 днів", але і не показати взагалі - не можу!

серія "дівчинка, тато і м"яч"


( де ж м"яч? )

якщо б я не не любила гучних слів, то сказала би навіть, що день був ідеальний.
вдосвіта приїхала мама. як же це класно - в 30 років мати маму, якій ще нема 50-ти! )
мама привезла великий шоколадний торт і подарунок він Наталочки merezhyvo - "Солодке печиво" Дарії Цвєк, перевидане недавно моїм улюбленим "Видавництвом Старого Лева". до речі, зі старим виданням пов"язані мої перші кулінарні рефлексії, що сягають в далеке напівсвідоме ще дитинство. я страшенно любила гортати фотографії в тій книжці, вони мені видавалися магічними, і мріяла навчитися готувати ті смаколики. та книжка безслідно зникла, позичили комусь, хто не повернув. й от тепер таке повернення!!!
Даньо здивував - крім обіцяного побачення подарував улюблені цукерки і веселі кульчики.
Іванка потішила - напередодні мого дня до ночі пекла печиво, аби потішити-подарувати вранці.
Олежик приготував із Даньовою допомогою смачнючий святковий обід.
по обіді Коханий витяг із поштової скриньки листи-відкритки від Людочки lulochek і Ксюші kolorovibreketu.
а потім був вечір для нас двох. мама залишилася з малюками, а ми заскочили в маршрутку й поїхали на Поділ. гуляли, кавували в Львівській майстерні шоколаду, гуляли-гуляли-гуляли, й на заході сонця повернулися додому )))