![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
наніч тішу себе одним-двома віршами о.Яна Твардовського - хочеться читати їх повільно, вдумуватися в кожен рядок. і так дивно виходить - кожному рядкові вдається мене вражати і дивувати. давно такого зі мною не було від читання поезії. переклад дуже добрий. коли читала вірші Кароля Войтили, то ледь мозок об них не зламала - польською вони розумілися краще за український переклад... але я не про це.
а про рядок, який кілька днів тому був дуже доречним до прочитання. о.Ян просить в Ангела Хоронителя про тих, у кого випали молочні зуби віри... як гарно сказано. в моїй уяві надія - це така ніби константа: є або нема і крапка. а віра й любов чомусь живуть своїм життям, народжуються, ростуть. позавчора мала розмову з подругою про любов. і ще раз прикро було усвідомити, як людям, які сприймають любов окремо від Бога, важко дивитися на любов, як на об"єктивну істину - на щось таке, що існує у своїй повноті та реальності незалежно від того, що ми про неї думаємо. ми говорили про пристрасть і про те, що люди плутають її з любов"ю, про те, що вона минає, і про те, як часто пари виявляються до того не готовими.
пристрать - то ніби молочні зуби любові.
дитина з молочними зубами не може уявити, що існують зуби кращі за її, міцніші, витриваліші, дорослі. їй добре з її зубами, вони ними жує і не хоче думати про біль, з яким вони випадатимуть, аби на їхнє місце з"явилися якісь інші зуби. їй добре і так. але молочні зуби неодмінно випадають. в когось раніше, в когось - пізніше. і буває так, що здається, ніби це кінець, і жоден інший зуб не виросте на їх місці. часом молочні засиджуються надовго і їм доволиться "помогти", щоб на їхньому місці виросли нові. ну, хіба не так із любов"ю?
і з вірою точно так само. я коли бачу палкого новонаверненого християнина з його повним ротом молочних зубів, завжди молюся, щоби він добре пережив період випадіння і переходу до дорослих. і якось дуже переживаю як то буде. так хочеться захистити від болю, від страшних операцій...
може, о.Ян мав на увазі щось інше, але я це якось так зрозуміла.
а про рядок, який кілька днів тому був дуже доречним до прочитання. о.Ян просить в Ангела Хоронителя про тих, у кого випали молочні зуби віри... як гарно сказано. в моїй уяві надія - це така ніби константа: є або нема і крапка. а віра й любов чомусь живуть своїм життям, народжуються, ростуть. позавчора мала розмову з подругою про любов. і ще раз прикро було усвідомити, як людям, які сприймають любов окремо від Бога, важко дивитися на любов, як на об"єктивну істину - на щось таке, що існує у своїй повноті та реальності незалежно від того, що ми про неї думаємо. ми говорили про пристрасть і про те, що люди плутають її з любов"ю, про те, що вона минає, і про те, як часто пари виявляються до того не готовими.
пристрать - то ніби молочні зуби любові.
дитина з молочними зубами не може уявити, що існують зуби кращі за її, міцніші, витриваліші, дорослі. їй добре з її зубами, вони ними жує і не хоче думати про біль, з яким вони випадатимуть, аби на їхнє місце з"явилися якісь інші зуби. їй добре і так. але молочні зуби неодмінно випадають. в когось раніше, в когось - пізніше. і буває так, що здається, ніби це кінець, і жоден інший зуб не виросте на їх місці. часом молочні засиджуються надовго і їм доволиться "помогти", щоб на їхньому місці виросли нові. ну, хіба не так із любов"ю?
і з вірою точно так само. я коли бачу палкого новонаверненого християнина з його повним ротом молочних зубів, завжди молюся, щоби він добре пережив період випадіння і переходу до дорослих. і якось дуже переживаю як то буде. так хочеться захистити від болю, від страшних операцій...
може, о.Ян мав на увазі щось інше, але я це якось так зрозуміла.
