oksamytka: (Default)
в 22 з половиною роки я була впевнена, що ніколи не вийду заміж. коли мені було саме стільки, про свої заручини нам, своїм подругам, повідомила Іра. ми тоді дуже тішилися за неї. а дівчата з нашої університетської компанії почали гадати, хто з нас буде наступною. дехто косився і підморгував у мій бік, а я сиділа тоді на дивані вдома у Свєти з твердим переконанням, це буду не я.

чому? )

3 роки

Oct. 4th, 2011 08:23 pm
oksamytka: (love)

                                                                                         фотограф Микола Шаршонь

під кінець дня дозріла до того, щоби написати про наше нинішнє свято ))) зараз я настільки фізично слабка, шо можу валятися цілий день в горизонтальній позі, вмирати від голоду і все одно валятися... тому сьогодні, щоб не піддатися цій хандрі, вирішила від раня завантижити себе роботою. головне не вмикати комп, бо тоді слабкість тільки примножується. отже, дві години драяла нашу комуналку, після чого відключилася з Любчиком на три години :)

а потім Коханий прийшов з роботи з великим букетом улюблених міні-трояндочок, таких як були у моєму весільному букеті. я приготувала бануш на спомин про наші медові дні в Карпатах. друзі і рідні телефонують, вітають. запитують, як ми святкуємо. а я не знаю, шо відповідати. бо з Данилом у мене кожен день свято.  тобто за великим рахунком сьогодні не відрізняється від учора і від завтра, і від решти днів у році. ми просто щасливі. і це щастя дійсно просте в його буденності. і воно досконале, бо мені важко сказати, що щось могло би зробити його ще повнішим...

oksamytka: (ми)

поглянь, Господи, на мого чоловіка! благослови його! нехай не зустріне його жодне зло, погані обставини, недобрі люди! помножуй його сили! веди Твоїм Святим Духом! вчини, щоб сьогоднішній день був для нього добрим і радісним, щоб у різних подіях цього дня він зустрів Твою Любов і Твоє Провидіння!

прошу Тебе за нас, допоможи нам ще більше кохати, ще краще розуміти один одного! охорони нас від гріха, допоможи Тобі вірно служити. прошу Тебе за всіх, хто є близьким нашому серцю!

Маріє, наша Мати і Мати Небесна, прийми нашу сім"ю під свій покров і випроси у свого Сина для нас на землі життя гідне християн і вічне перебування на небі. Амінь.

2 роки кожен день я починаю цією молитвою. а Даньо - такою самою молитвою за мене. Бог чує і благословляє нас!



                                    фотограф: Микола Шаршонь
oksamytka: (ми)

 
так, це зовсім небагато, і я цьому рада. бо знаю, що значно більше чекає нас попереду. більше любові, більше радості, більше спільних переживань, більше щастя )
oksamytka: (очікування дива)
моя улюблена відповідь на запитання: "як життя?" - "все супер". саме таке зауваження зробила мені подруга, вітаючи з річницею весілля. ще до цієї телефонної розмови я знала, що грішу тим виразом і щоразу намагалася придумати, чим би його замінити, але... так вже склалося, що коли навколо все шкереберть, то завжди є про що сказати, а коли живеш у тихих і ніжних обіймах щастя, то не можеш придумати слів, аби описати це щастя детально. не тому, що боїшся заздрості чи сполохати його, а просто воно невимовне. і ще не тому, що все до нудоти чудово. зараз якось так Бог дає, що навіть у важких переживаннях чи коли стається все зовсім не так, як планувалося, бачу добре і радісне. буває під вечір накриває хвиля сумнівів і переживань, тоді просто лягаю спати і знаю, що вранці це все вже буде позаду, та новий день зустріну з усмішкою, аби сиджу реву і таааак шкода себе, а в серці живе переконання, що Бог зі мною, і от я поплачу, а потім знов засяє сонце. і якось не хочеться перевантажувати цими минущими внутрішніми грозами близьких...
і за зараз по двох тижнях перебування в Тернополі й поверненні в Київ всі мої переживання за цей час можна вмістити в двох словах "все супер" )))

у день мого від"їзду Коханий потішив мене подарунком до нашої річниці - ведмедиком із серії "тетті тедді". а потім почалися його гастролі. спочатку дууууже вдалий концерт у Тернополі, і численні щоденні переїзди містами і містечками Галичини. річницю ми вирішили відсвяткувати 3-го жовтня ввечері, після Даньового повернення з Кременця, бо 4-го вже о 8 ранку він мусів виїздити з капелою до Франківська. ми з мамою готувалися пів дня, але Даньо приїхав тільки коло півночі, так що святкували майже 4-го ) потім удень ми вже нарізно приймали привітання. так вже склалося, що Бог роз"єднує нас у найбільші наші свята, і так всі три з половиною роки. Він ніби намагається нам вказати: це не найголовніше. і я приймаю це. і не можу сказати, що в день нашої першої річниці одруження потребувала Данила більше, ніж в інші дні, коли ми були не разом.

важче стало в наступні дні розлуки. цього разу вона була найдовшою за останні півтора роки... в такі дні я зовсім не радію з існування мобільного зв"язку, навпаки він особливо дратує, бо він є, і ми не можемо ним не користуватися, але втіхи таке спілкування зовсім не приносить... розважила себе тим, що почала вишивати для Даня сорочку, та на час передостаннього його концерту в Хмельницькому я вже була в повному відчаї. і він чув це в моєму голосі, але нічого не міг змінити - вдома мав бути тільки аж через день - після концерту в Чорткові. а мені залишалося тільки чекати. і дякувати Богові, що Данило - не моряк далекого плавання, не далекобійник, як мій тато, чи принаймні не музикант якогось симфонічного оркестру філармонії, котрий гастролює по кілька тижнів.
за проявлене смирення Бог нагородив мене - відразу по концерті в Хмельницькому Даньо поїхав на залізничний вокзал і сів у перший потяг до Тернополя ) і вже за кілька годин я знову могла танути в його обіймах.

а потім стало відомо, що ми не можемо здійснити запланованої поїздки в Карпати, бо Даньові після гастролів не дають жодного вихідного. і треба було раніше повертатися в Київ. залишилося тішитися спогадами про поїздку минулорічну і сподіваннями численних подорожів у майбутньому. а ще - купувати квитки в столицю в останній момент. і так сталося, що треба було вибирати - їхати на нижній полиці в холодному потязі, або на верхній - у теплому. після того, як я намерзлася дорогою до Тернополя, обрала другий варіант, подумки довірившись Богові, що якось вже викарапкаюся нагору :) і коли ми зайшли у вагон, я мала ще одну нагоду переконатися - Він так дбає про нас. у сусідньому купе на нижній полиці їхала наша приятелька з "Обнови", яка сама запропонувала мені зайняти її місце )

ну, і як після цього всього я можу не сказати: "все супер"?!
oksamytka: (Default)

першої нашої річниці одруження, талановита і чудова [info]springfrom зробила нам із Даньом розкішний подарунок - фотосесію! і не просто фотосесію, а таку атмосферну, справжню, теплу, ніжну фотосесію, якої ми не мали навіть у день свого весілля! Оксанко, дуже дякуємо тобі за це намисто митей!
 


oksamytka: (ми)
якщо в людини формується неправильна ієрархія цінностей, аби допомогти їй виправити ситуацію, Бог приходить і… забирає найцінніше для неї, в такий спосіб даючи їй можливість знайти щось більше, краще, цінніше. зі мною сталася точно така сама історія )
oksamytka: (Default)
спочатку ми традиційно поїхали до Старого замку, до якого по суботах стікаються всі молодята Тернополя. хоч як вмовляли фотографа Миколу поїхати на підвісний міст у парку, він переконав нас, що на міст ми ще обов'язково потрапимо, а спочатку треба поїхати до озера. впродовж цілої фотосесії доводилося боротися з різними фотошаблонами весіль, які я бачила раніше. вважаю, це цілком нормально, аби на наших із Даньом весільних фотографіях були саме ми - такими, якими ми є, а не гарненькі фігурки у білій сукні та чорному костюмі. не знаю, як київські, але тернопільські весільні фотографи вперто не хочуть розуміти, що фотографування весілля - це не якась мистецька фотосесія, де всі мають правильно стояти, усміхатися тільки на певну кількість зубів й обов'язково на фоні Тернопільського ставу, бо ж це красиво.

час багатьох небесних дарунків )
oksamytka: (ми)

саме на ці 45 хвилин я чекала понад усе. вони мали перетворити нас на єдине ціле.

 

45 хвилин безмежного щастя )
oksamytka: (Default)

я зовсім не відчувала хвилювання з приводу того, що виходжу заміж. на все життя. люди за звичкою запитували: ну, як, переживаєш, мандраж є? всі мої страхи були пов'язані тільки із ритмом цього дня: вранішній підйом, цілоденна біганина, постійне перебування в центрі уваги, треба обов'язково мати супер щасливий вираз обличчя, інакше деякі родичі-доброзичливці подумають, що я нещасна, треба обов'язково танцювати, постійно пам'ятати, що нас знимкують, і все це до пізньої ночі. була майже впевнена, що коло опівночі вже дріматиму в Даня на плечі і мріятиму, щоби все чимшвидше скінчилося. на щастя, все сталося зовсім не так.

 

майже тільки для себе )

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios