oksamytka: (мама)
минулої неділі я сиділа в церкві з Терезкою на колінах і думала, що означає віддати життя за друзів, а ще більше думала, як це спасти від смерті?

? )
oksamytka: (sarah jane pic)
текст по темі )

а ось і сьогоднішня фотографія - для історії: Любчик нарешті чистить зуби сам, ура!

oksamytka: (sarah jane pic)
Хтось з дитям удвох
Бродить різдвяним садком,
Каже дитятко: я - Бог,
Трусить сніжком.

Кутає їх благодать
У найтихішім з садів,
Пір'ям холодним риплять
Білі гусятка слідів.

Старший вперед ступа,
Став посеред зими,
Малому в подушку черпа
Неба з янголами.

Знає: прийдуть королі,
Знає: клякнуть умлівіч,
Знає: гусятка малі
Попідростають за ніч.
                   Іван Малкович (с)

 

(ілюстрація прекрасної художниці Сари Джейн, чиєму авторству належить і моя основна юзерпика)
oksamytka: (Default)
Бог дивовижним чином шліфує моє "я". хотілося би колись сказати словами апостола Павла: "уже не я живу, а живе в мені Господь". приймати те, що не приймається; усмирятися, коли в душі бунт; дякувати, коли хочеться відкинути; довіряти в суцільній темряві; не аналізувати і не прогнозувати того, над чим не маю влади; мати Його за свій щит тоді, коли хочеться втікати, і йти вперед. і внутрішня буря стихає...

завтра таки їдемо в Карпати. туди, куди мали вирушити тиждень тому. як там все буде, розкажу по приїзді. а поки - минулорічне фото:


Карпатський біосферний заповідник. Закарпатська область. Рахівський район. за селом Чорна Тиса.
oksamytka: (Default)
Великий піст перевалив за середину, до Паски 3 тижні, а я щойно зібралася з думками, щоб написати, як минає для мене цей
особливий час )
oksamytka: (одрі)
знаєте, я любителька понарікати на різні неприємні обставини в житті. хто зі мною спілкувався в реалі, точно це знає. те не так, се не так. улюблена тема нарікань "от, якби ми жили окремо, все би в нас було чудово-рожево-пухнасто". якісь пів години тому я лежала поруч із засинаючим Любчиком (заснути якому заважали то дзеленчання чиєїсь мобілки, то грюкіт в ванній, то репетування свекра) і прєдавалась оцій любимій темі. щоб не заглиблюватися і далі в негатив, відкрила на телефоні книжку, що її зараз читаю, "Маленькі жінки" Луїзи М. Олкот...

якось влітку, коли ми були в Тернополі, на недільній проповіді наш священик розповів нам історію іншого священика, якому виповнювалося 100 років, через що він став об"єктом підвищеної уваги місцевої преси. природно, що журналісти запитали старого священика про секрет його довголіття. " на початку свого священства, - відповів старець. - я уклав договір з Ісусом, пообіцявши, що до 100 років я не буду ні на що нарікати" :) "і що ви будете робити тепер, коли термін договору вийшов?", - запитали журналісти. "укладу новий, на наступні 100 років :)))" - розсміявся священик.
 
"ох, якби я могла укласти подібний договір", - зітхнула я тоді. за останні кілька місяців я намагалася кілька разів дотримуватися внутрішньої обіцянки самій собі не нарікати. та однаково зривалася. прочитавши главу "Ноші пілігримів", яка вже сама по собі стала для мене небесним подарунком, я лежала і перераховувала в голові всі дари, за які я щомиті можу і повинна дякувати Богові, про які повинна пам"ятати, коли наступна хвиля незадоволення побутом накриє мене з головою.

в мене такий чудовий-чудовий чоловік, про такого колись я навіть мріяти не могла, він знає всі порухи моєї душі і поспішає заліковувати навіть найменші мої душевні рани. він приймає мене такою, якою я є і ніколи-ніколи не дорікає мені. у мене дуже добрий син. коли я виходжу з хати, залишаючи його, він полишає всі свої цікаві заняття і біжить, щоб обійняти і поцілувати мене на прощання. у мене є віра, яка ніколи-ніколи не дає мені провалитися в чорну безодню відчаю. тобто я можу нарікати, звичайно, але всі ці нарікання - то шторм на поверхні океану, тоді як глибоко я спокійна, бо там на глибині лежить переконання - Бог з нами.

подумала, що варто би було собі записати ці дари, щоб зробити їх ще наочнішими. може, я навіть намалюю колись великі плакати і розвішу їх в кімнаті, як нагадування. поки що обмежилася жж. тим більше, що моя кума Дана запитувала, чому я так мало сюди пишу :)
oksamytka: (love)
це не інакше як подарунки Згори! ну, а як пояснити, що в такий емоційно важкий для мене період майже одначасно від дорогих подруг приходять ці кольорові конверти? а в них - найпотрібніші, найщиріші слова! дякую вам, дівчата! ;) 



Read more... )
oksamytka: (Default)
якось по-особливому зараз відчуваю Божу любов. і тааааак хочеться затримати це відчуття. і не затримую його. бо знаю, щойно закрию долоню, як воно випурхне. стараюся насолоджуватися кожною його миттю. в колі друзів на лісовій галявині. серед високої трави і тендітних дзвіночків. коли призахдні сонячні промені просвічують крізь листя і граються з повіками. коли сміються Коханий чоловік і синочок. коли зустрічаю жест розуміння і підтримки. коли бачу в очах радість зустрічі. все це моя молитва. і в усьому цьому є Він!

oksamytka: (Default)
хоча ні, вже не за тиждень, а за 5 днів і 1 годину буде Великдень. сьогодні замислилася, що переважно називаю це свято "Паскою" або "Великоднем", але не "Пасха", і чомусь не Воскресіння. остання назва найкраща, як на мене, бо це суть. треба себе перевчати :)
 
вчора, як і планували, їздили на архиєрейську Літургію до Патріаршого собору Воскресіння Христового. це я вперше там була. вперше бачила нашого блаженнішого Святослава (якось вже не пасує казати "новообраного"). це тааааака радість!!! я не належу до тих людей, сконцентрованих на персонах чи місцях, і мені нема різниці хто мене причащає-сповідає, чи блаженніший, чи простий священик, як і нема різниці де молитися: чи в убогій тісній капличці чи у величному соборі. проте святкова Літургія в головному соборі нашої Церкви під проводом блаженнішого має особливе значення і дарує неповторні переживання. без будь-якої причини. і якщо є географічна можливість, то нею таки варто користатися.




вчора телефонувала Дані. вона в прямому і переносному розумінні була так далеко, що мені стало трошки сумно після розмови. а вночі наснився сон, ніби ми стали геть чужими. і вранці прокинулася з почуттям тривоги, яку навіть сама не розуміла. а коли зрозуміла, то спробувала довірити цю ситуацію Богові. як відповідь: Данка прислала мені букетик квіточок-братчиків, котрі особисто для мене завжди символізували спорідненість :) Бог добрий! значно добріший, ніж ми можемо очікувати від Нього! саме тому в часі кожного Страсного тижня, який я переживала, символічного чи реального, Він завжди приходить, витирає сльози, торкає вібруюче серце, і дарує свято Воскресіння!
oksamytka: (Default)
я би хотіла, щоб усі дні починалися так, як почалася була субота. ми з Даньом ледве виповзли з ліжка, але бадьоро приготували сніданок. на той час вже прокинувся Любчик і ми всі поснідали. швиденько зібралися і вийшли здому. залізли в холоднючу машину і поїхали до Патріаршого собору на зустріч з о.Андрієм. в каплиці Благовіщення завжди так затишно, тепло і пахне деревом і ладаном. отець відмовив над Любчиком і над нами чин оливопомазання, потім я посповідалася, після чого отець запричастив нас усіх. це було Любчикове перше причастя :) далі знову в машину і в Українку до Оксанки і Лесі. дорогою за вікнами був то дощ,  то сніг, то сонце, небо то чорніло, то ясніло, а в душі в мене був чистий-чистий спокій. відчувала, що вся наша сім"я в обіймах Бога...

і хоч після повернення в Київ я виявила, що у мене почався конкретний лактостаз, а Любчик розбив собі губу, і на якийсь час усе це мене дуже засмутило, вчора ми гарно помолилися на Службі (половину якої я просиділа зі сплячим Любчиком у машині :)))), з"їздили на "медвін" за книжками "перископа", яких проте там вже не було. зате купили кілька новинок від нашого улюбленого "старого лева". коротше - в житті все одно багато-багато приводів для радості. турбота і піклування найдорожчих людей. смачна піца на вечерю :) в Оксанки вдома Любчик, натхненний простором і дружньою атмосферою, розходився. через тиждень Вербна неділя, Великдень вже не за горами. навіть погода мене не засмучує. в цій боротьбі між хмарами і сонцем є щось символічне. так і хочеться сказати всім нам: все буде добре ;)
oksamytka: (love)
кілька років тому Альмодовар зняв класний фільм «Поговори з нею» про жінок у комі і про їхніх близьких, які все одно приходили і говорили з ними. іноді я впадаю в таку кому, що витягти з неї може тільки той, хто прийде і поговорить… в кімнаті +28 градусів Цельсія, а я сидю закутана в Любчикову ковдру і мерзну. відганяю від себе нав’язливий потаємний страх, що життя проходить повз мене. таке враження забутості, периферійності… всі навколо зайняті чимось дуже-дуже важливим, насиченим і цікавим. тільки й чути «я дуже заклопотаний, багато роботи, нема часу» або не чути взагалі.

не нарікаю, не нию, мене не накривають ніякі погані почуття з приводу цього. може, якби не остання сповідь в о.Андрія, на якій він мені сказав дуже важливі слова, мені було би нелегко. але та сповідь була, і слова ті були сказані. і тепер я знаю, що та порожнеча всередині, то моя велика туга за Богом, моя нездатність прийти до Нього і повністю віддати Йому своє життя, кинутися в Його обійми. брак віри в те, що Він один може заповнити всю неувагу, байдужість, відстороненість світу, в те, що коли Він в центрі то все решта або приходить само, або є зовсім несуттєвим. в ці похмурі, холодні, коматозні дні слова мого духівника неймовірно підтримують. закриваю очі, і відчуваю Його поруч, і нема нічого солодшого за ці моменти… вони дають силу любити, не чекаючи любові, віддавати, не шукаючи свого, втішати, а не просити про втішання, розуміти, не очікуючи розуміння.
oksamytka: (Default)
і 12 страв, і коляди, і ялинка, і шопка, і святкова Літургія, і багато-багато вітальних відкриток, і веселий різдвяний настрій... все це було з нами цьогоріч на Різдво. але все воно не мало би сенсу, якби 2 тисячі років тому безмежний Бог не вмістився в одну Клітину, з Якої виріс і народився Немовлям. цього року це був дійсно Його день народження! не якесь там x-mas чи holiday, не нагода для ще одних родинно-дружніх посиденьок, не симпатична різнокольорова традиція. я безмежно дякую Тобі, Господи Ісусе, що Ти прийшов до нас саме так, як Ти прийшов, саме тоді і саме там, бо всі ті обставини, місця і люди - це Твоя велика Таємниця, така таємнича і притягаюча тому що проста! проста настільки, що її може збагнути звичайний пастух, і таємнича, бо її не може розгадати науковець. слава Тобі!

oksamytka: (Default)


вчора на хвилі святкового настрою і поки Даньо виступав в "Українському домі" подивилася в інеті різдв"яний концерт Андреа Бочелі. як наслідок: час в очікуванні коханого пролетів швидко, а святковий настрій тільки посилився ))))) мені подобається Бочелі, незважаючи на критику в його бік, і що нібито він не зрівняється з Павароті. звичайно, не зрівняється, бо вони різні, та й не треба їм бути однаковими. в Андреа манера виконання класична, але ніжна, без пафосу...

до речі, влітку читала на сайті "Кредо" історію його народження і вона мені здалася показовою. будучи вагітною, мама Андреа перенесла операцію із видалення апендикса. лікарі переконували її зробити аборт, мотивуючи, що внаслідок курсу лікування дитина напевно народиться з вадами. але, очевидно, жінка не послухала лікарів. Андреа народився з вродженою глаукомою, а в 12 років повністю втратив зір, проте він вдячний мамі, що не послухала лікарів... 

з цього приводу пригадалася історія-загадка для сімейного консультанта. що порадите молодій жінці, яка завагітніла, будучи незаміжньою? невдовзі має відбутися її весілля, але батько дитини - не її наречений. батьки, як і наречений, не знають про вагітність. вона не має роботи. наречений дуже бідний і старший за неї. а невдовзі після весілля має вирушити у виснажливу подорож до чужого міста, де вони з майбутнім чоловіком не матимуть де жити. якщо радите аборт, ви позбавили життя Ісуса...
oksamytka: (love)

знаєте, в мене є одна дуже-дуже улюблена молитва. відома вона в світі як молитва святого Франциска про мир, хоча нема доказів, що належить вона його перу чи що він першим нею молився. як би там не було, ця молитва має дуже францисканський дух, бо дуже проста, оптимістична і світла!

Боже, учини мене знаряддям твого миру,
щоб я ніс любов, де загорілася ненависть,
прощення - де зайшла образа,
правду - де поширився блуд,
віру - де настав сумнів,
надію - де заходить розпач,
світло - де налягає темрява,
радість - де панує смуток.
Дай, Господи, щоб я шукав радше потішати, ніж щоб мене потішали,
радше інших розуміти, а не шукати розуміння,
не стільки шукати любові - скільки любити.
Бо даючи, ми багато отримуємо,
забуваючи про себе - себе знаходимо,
прощаючи - одержуємо прощення,
вмираючи - воскресаємо до життя вічного через Ісуса Христа Господа Нашого на віки вічні.
Амінь.

промовляючи цю молитву, я завжди дуже хочу жити згідно з цими словами. але чим далі від молитви - тим слабшою є ця постанова. про критичні ситуації, в котрих зашкалюють емоції, взагалі ліпше мовчати. де то світло, де та радість, які так хочеться нести?! де віра, де надія, де любов???! нема... все життя найбільше раню тих, кого мала би найбільше любити. так, так, і Його теж. "Ісусе, почекай зі своєю любов"ю, добре? хай-но мені перекипить, тоді і до любові дійде черга". зазвичай люди, яких я ранила, відповідали тим самим. а Даньо поламав цей алгоритм. він перший змусив мене задуматися над безумовною любов"ю Господа, показавши мені приклад такої любові, прийнявши мене таку моментами злу, егоїстичну, зосереджену на собі, і дав мені зрозуміти, відчути, що насправді я такою не є.

перше Даньове безумовне прощення моїх егоцентричних вибриків перевернуло мій світ з ніг на голову і подіяло в мільйон раз сильніше за докори, звинувачення, обрАзи, що їх я чула до того моменту від інших. після зустрічі з такою любов"ю вже неможливо ховатися за самовиправданнями чи чужими гріхами. вона відкрила правду про мене - болючу, гірку, важку до сприйняття. але відкривши, не залишила з цією правдою наодинці. ця любов лікує. наполегливо, впевнено, цілеспрямовано в кожній критичній ситуації ця любов огортає мене відчуттям прийняття і розуміння. 

на останній сповіді отець Андрій сказав мені дуже важливі слова, на які я чекала давно: безумовне прощення значно ефективніше за покарання! не можу не погодитися, бо на собі відчуваю дію такого способу виховання :)

oksamytka: (Default)
для мене червень - місяць багатьох знаменних дат. 

найперша з них - хрещення. рівно 27 років тому. хрестили мене вдома, бабуся спеціально для того привела знайомого їй підпільного греко-католицького священика. за хресних батьків взяли чоловіка татової сестри та мамину двоюрідну сестру. вони чудові люди, з якими я спілкуюся все моє життя. і хоч хресні не стали для мене зразками побожності, я ніколи не докоряла їм за це, а зараз навіть розумію, що зв"язавши наші долі в такий спосіб колись давно, Бог поклав і на мене певні обов"язки... завжди буду вдячна моїм батькам, які охрестили мене так швидко... навіть у ті роки, коли я була далека від Нього, я точно знаю, з чим були пов"язані мої тодішні відчуття - Він стояв за дверима мого серця і чекав, коли я їх відкрию...

25 червня 15 років тому я прийняла перше Причастя. той день був настільки наповнений позитивними переживаннями, що навіть зараз можу впевнена сказати - він був одним із найкращих у моєму житті. саме в той день я перестала бути номінальною християнкою, і стала на шлях пізнання Його. і саме це визначило моє подальше життя, як би голосно то не звучало. всі головні події життя, найближчі люди, найдорожчі місця - все крутиться навколо Нього.

21 червня 10 років тому я отримала атестат і через три дні після того приїхала в Київ, щоб готуватися до вступу в університет Шевченка. закінчення школи стало для мене моєю першою особистою трагедією - на іспиті з алгебри мене завалила інспекторка з міськно, вона натякала на хабар, ми не мали таких грошей, та навіть якби й мали - не дали би. в нашої школи було забагато "золотих" медалістів у той рік, когось треба було "зрізати". медаль не дали саме мені, хоч я була єдиною з тодішнього випуску, хто не мав жодної річної четвірки за всі роки навчання... і найгіршим у тій історії не те, що від мене забрали омріяну цяцю, а бачити, як усі навколо жаліють мене, всі ці спотворені жалем обличчя, опущені очі вчителів, удавано співчутливі фізіономії однокласників та їхніх батьків, перешіптування у мене за спиною, уникання розмов про медалі при мені...

часом аж не віриться, що я вже 10 років живу в Києві. це вже більше, ніж третина мого життя. 10 років тому я мала розмову з татовою сестрою, котра теж колись, щоправда, вже після закінчення внз, переїхала до столиці з Тернополя. вона тоді гостювала в нас і казала, що Тернопіль тепер її трафляє: з його повільністю, провінційністю, відсталістю, і вона вже зовсім не відчуває зв"язку з цим містом... ті слова здивували мене тоді, але ще більше дивують зараз. попри всі свої сміттєві та інші проблеми, попри галицький випендрьож і зацикленість на певних речах, Тернопіль не перестає лишатися моїм рідним містом. і мені навіть не доводиться докладати зусиль, аби бути вірною йому. просто в мене завжди якось так ніжно тьохкає всередині, коли хтось про нього говорить, чи каже, що він з Тернополя, чи коли читаю якісь новини звідтам. і це місто, в якому я ще хочу колись жити.

5 років тому я закінчила університет. на відміну від шікільних, це були прекрасні роки. навчання приносило справжню насолоду. а що вже говорити про практики! Плюти, Канів, Карпати...  кожен зданий іспит був як підкорена вершина, кожне дослідження - життєво важливе, кожне захоплення - на все життя :)

10 червня 2006-го ми з Даньом почали зустрічатися. ми йшли з автобусної зупинки в напрямку Гостомельського летовища, він взяв мене за руку, а я не вихопила її... так ми і проходили ціле авіашоу, взявшись за ручки, навіть ні про що не домовляючись, просто знали, що ми РАЗОМ. поцілувалися тільки через два тижні після того, і це був не тільки НАШ перший поцілунок, для кожного він був узагалі першим у житті, і це було класно!
oksamytka: (ми)
в лютому подруга попросила написати невеличке свідчення про наше сімейне життя для "Католицького вісника". я довго не могла зібратися з думками, знайти час, але одного дня під кінець березня обставини склалися сприятливо і я таки написала це )
oksamytka: (ангел)
... )Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...
Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!
Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах Ізраїлевих!
На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх.
До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились.
А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі.
Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають!
Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав!
Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!
На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!
Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!
Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене,
на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить!
Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі.
Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене.
Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої...
Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені!
Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...
А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!
Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса!
Спаси мене від пащі лев'ячої, а вбогу мою від рогів буйволів.
Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору!
Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!
Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його,
будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів,
бо царство Господнє, і Він Пан над народами!
Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!
Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа.
Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!
(Пс 21:2-32)

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:29 pm
Powered by Dreamwidth Studios