oksamytka: (Default)
  • великий день: вперше за останні 2 роки і 4 місяці, сьогодні мої ваги показали мені цифру меншу 51 - 49,8 кг!!! ура-ура-ура!!! розумію, що це не надовго, але мені це неабияк підняло дух )))
  • завтра в Київ приїжджає ДАНА!
  • завтра я буду на Конференції "Обнови" на тему "Гідність людини у вченні Івана Павла ІІ", що проходитиме в могилянці. доведеться на цілий день залишити Любчика. вперше! вперше, відколи Любчик з нами. до того я залишала його на когось максимум на 4 години. але мене тішить, що Любаськові дуже добре з Даньом, а Даньові - з ним, і що малюк любить какао, яке в останній місяць часто заміняє йому грудне молоко. Любчик любить борщ, а борщу в нас половина великого баняка! в мене, щоправда, підступно крутить в носі й печуть губи, але я не здаюся, і надіюся протриматися ще один день. буду модератором однієї з груп із робочою назвою "Сім"я як місце становлення особистості".
  • у суботу в могилянці, в рамках проведення соціального тижня УГКЦ, відкривається фотовиставка на тему "Гідність людини", де буде представлено кілька моїх робіт. я ще не бачила експозиції, але принаймні, надіслала знимки організаторам, разом із роботами Оксанки Тисовської. хто хоче - можете прийти подивитися і потішитися за нас )))
  • відбираючи фото для виставки, неприємні відчуття я щедро заїдала гранатовими зернятами. ням-ням-ням!!! вони мене дуже рятують! їм зараз по гранату щодня, і це прекрасно! а ще - вчора відкрили сезон мандаринок! чи варто казати, як повіяло зимовими святами? мені взагалі важко повірити, що тільки початок листопада. я вже живу десь в зимі )))

oksamytka: (love)
я дуже люблю Богородицю! у дитинстві сприймала Марію як Матір Ісуса - красиву жінку з образу на стіні. так було досить довго. але по-новому змусив мене на неї поглянути папа Іван Павло ІІ, який обрав своїм девізом Totus Tuos - "цілковито твій" - адресований саме Богородиці. його постать, його життя, його зверенення ну ніяк не пов"язувалися в моїх думках із образом Пречистої. напевно тільки зараз розумію: для нього вона була немов лупа, крізь яку він дивився на Господа. дослідник завжди пов"язаний із об"єктом дослідження, а не з приладом, за допомогою якого він цей об"єкт досліджує. але без приладів пізнати й дослідити можна значно менше...

ще одним приводом застановитися на Марії став для мене фільм "Страсті". попри всі недоліки останнього, образ Богородиці там вималюваний дуже зворушливо. я тремтіла від болю, коли Марія збирала кров Сина з каменів на площі, коли йшла за Ним по хресній дорозі, бачила Його падіння і згадувала, як тремтіла від страху за Нього в дитинстві, коли Він падав, коли цілувала Його Тіло, зняте з хреста... чи варто казати, що як мама тепер я ще краще розумію її? тепер вона стала мені ще ближчою!!!

до її образу я повертаюся в думках-молитвах. у першу чергу за чоловіка. коли він виходить на роботу, махаю йому з вікна рукою, а подумки прошу Марію, щоби берегла всі його кроки й охороняла своїм покровом. коли виїжджаємо автом, молюся: "Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, єдина чиста і благословенна". обіймаю Любчика і серцем віддаю його під опіку Марії. і довіряю ій!

якось так склалося від початку мого свідомого християнського життя, я не молилася на вервиці. мою першу вервицю я отримала в день першого причастя і тоді ще слабо уявляла, що з нею робити. та й коли дізналася, не робила. досі маю труднощі з молитвою на розарії, хоч відчуваю - для мене це неоране поле духовної роботи. в особливо важких життєвих обставинах, я таки беру вервицю в руки, щоб молитися і благати. ще не було такого, щоби Марія не вислухала тих прохань! і хоч у Східній Церкві більш традиційною є неустанна молитва серця у вигляді Ісусової молитви ("Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!"), в мене вкорінилася традиція західна - постійне повторення Ангельського привіту. і ця молитва приносить мені нескінченне задоволення, мир і спокій.

я люблю Марійські свята. від Благовіщення з його величчю покори до Успіння як до торжества життя. люблю свято Покрови. за символізм, відчуття опіки й захисту, перемогу віри. чотири роки тому Марія подарувала мені знайомство з чудовою людиною, яка стала для мене її промінчиком у цьому світі - моєю кумою Даною :)
oksamytka: (серце)
«життя первірить ціну вибору, як і ціну та справжню велич любові. найбільше перевіряється вона тоді, коли емоційно чуттєве переживання слабне, коли певним чином сексуальні цінності втрачають вагу. тоді залишається тільки цінність особи і виявляється ступінь правдивості любові до неї. якщо любов дійсно була самовіддачею та обопільною приналежністю осіб, то вона не лише встоїть, але й посилиться і зміцниться. якщо це був лише певний відгомін чуттєвості та емоцій, то втратить будь-який сенс. особи, які брали в ній участь, раптом опиняться в порожнечі... кожна людська любов має пройти через якесь випробування, і лише після цього виявляється її справжня цінність...»

за його словами, лише пройшовши таке випробування, людська любов стає спокійнішою і повноціннішою, бо перестає крутитися навколо своїх почуттів і ходити за собою, а вирушає в дорогу за тим, кого любить.
oksamytka: (ангел)

після свідчення був потяг, і була дорога в Тернопіль, і був ранок, туманний, вогкий, останній осінній ранок цього року. Даньо каже, що дуже любить приїжджати в Тернопіль, і я вже не знаю, що люблю більше - теж приїжджати в Тернопіль чи те, що він любить приїжджати в Тернопіль )))
ввечері ми ходили на виставу "Поминальна молитва", де Олег задіяний у масовці. це був його дебют на великій театральній сцені. ми за нього щиро раділи. Вячеслав Хім'як у ролі Тев'є-молочника був неперевершений і нічим не поступався столичному молочнику Ступці. я відзначила те, що постановка на дуже високому рівні й виставу взагалі не можна назвати провінціною забавкою.
в понеділок ми дивилися фільм "Папа, який став людиною" про Івана Павла ІІ. це продовження фільму "Кароль – людина, яка стала Папою". майже ті самі актори, той самий стиль. і та сама чуйність у зображенні образу Кароля Войтили. розчулилася до глибини душі. фільм не сантиментальний, як і попередній - болісно реалістичний. іноді просто не хочеться усвідомлювати, що все це - лише кадри з життя реальної людини. особливо зворушливо і натхненно виглядає спілкування Івана Павла ІІ з людьми: у Мексиці, у Римі, в Індії, в Уганді, в Боснії і Герцеговіні... його біль через смерть архієпископа Оскара Арнульфо Ромеро, священика Єжи Попєлушко, людей, закатованих в Африці та Боснії. його спілкування з матір'ю Терезою, жарти, прощення Алі Аґджі. все пережилося ніби знову, після того як про щось читала, а щось бачила. проте найвиразнішою стала сцена, коли Іван Павло ІІ в останній Великдень намагався сказати вітальні слова зі свого вікна і не зміг. коли я бачила це на власні очі тоді, майже 4 роки тому, плакала від захоплення його духом. цього разу я плакала від співчуття людині, яка була голосом терплячих людей усього світу і раптом не змогла більше говорити. втрата голосу в ті останні дні була для нього напевно найбільшим особистим терпінням... проте, припускаю, навіть це він приймав, як особливу Божу благодать. "усе може бути дією благодаті, – писав колись він. – треба лише вміти, а насамперед хотіти, з нею співпрацювати".

oksamytka: (відвертість)
Сьогодні вранці дуже втішилася, бо раптом згадала молитву за прославу Слуги Божого Івана Павла ІІ. Я довгий час молилася її з пам'яті, а потім - не змогла згадати. Ну, просто забула геть чисто. Раніше я молилася її коли в свекрухи близької подруги виявили рак четвертого ступеню, молилася за її здоров'я. Коли тій жінці робили операцію, то виявилося, що навколо пухлини утворилася капсула й пухлина не поширилася на інші органи. Лікарі видалили її, жінка одужала. Потім було ще багато ситуацій, в яких ця молитва приносила полегшення. Й от сьогодні вранці я їхала в метро і слова цієї молитви почали самі виринати в моїй пам'яті :))) вирішила вже записати її

oksamytka: (Терезка)
Так сказав він 30 років тому у відповідь на слова, що Церква має мовчати. Три роки тому він народився для Неба - мій улюблений папа - Івана Павло ІІ. Це була радісна втрата. В тому сенсі, що це була справжнісінька втрата, але я раділа, бо в якусь мить на Літургії, яка служилася на його спомин, уявила (чи побачила?), як Вони зустрілися: папа й Ісус :))) 
oksamytka: (Default)
Різні обставини життя змушують мене так чи інакше звертатися до постаті Івана Павла ІІ. І зараз я знов задумалася про нього. Про те, що він знаходив час для людей. І інша людина не була для нього порожнім місцем ніколи, ким би вона не була, якого кольору, якої конфесії. Він вмів у кожному побачити Христа. Він просто хотів цього. Бо зрештою все залежить від особистого нашого вибору. Цей священик ніколи не мав відмовок на кшталт: я забув, я не мав часу, він не ховався за словами: я не зовбов'язаний бути досконалим. Він пам'ятав, він мав час, він хотів бути досконалим. Не заради себе. Ця людина ніколи не жила заради себе. Він кожної миті свого життя дотримувався принципу Івана від Хреста: "якщо хочеш бути усім - не бажай бути ніким".

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios