oksamytka: (sarah jane pic)
грудень - найбільш швидкісний зимовий місяць для мене. а цього року він був таким насиченим, що зараз, оглядаючись назад, згадуючи переживання, емоції, молитви, надії, здається, ніби минуло цілих два місяці.

обережно!!! багато знимок з дітьми )
oksamytka: (sarah jane pic)
оо, тааак, цьогоріч я була дуже чемною дівчинкою. бо Миколай ну дуже вже потішив! по-перше, вранці я знайшла під подушкою набір фарб, коробку трюфелів і коробку тофіфі, по-друге, на Даньовій роботі нам перепало вдвічі більше пакунків, ніж мало би перепасти (замість 3-ох аж 6 святкових комплектів цукерок), по-третє, кумася написала, що квитки є і вона приїде до Києва. Укрпошта сповістила мене, що для мене є бандероль, а там виявився неймовірно красивий подарунок від Олі [livejournal.com profile] bl_olen з Дніпропетровська: дві маленькі дзиґи, ложка і скринька, розписані петриківкою, яку я з дитинтсва ніжно люблю. і як Оля знала? Миколай передав?

ввечері Олег привіз із вокзалу передачу із Австрії для Уляни. величезна коробка австрійських солодощів, з-поміж яких був шоколад якоїсь приватної шоколатерії: чорний без цукру, з трюфелем, вишневим джемом і чилі - мммм... а ще - арахісове масло і півкілограмова пачка печивок із прянощами!!!

не сплю, чекаю поки спечеться сирник на завтрашнє свято. і мене потягло на спогади.

пам"ятаю як 18-го грудня три роки тому, заникавшись у забитий куток в одному з коридорів 2-го пологового будинку м.Києва, я ридала мамі в трубку: "ууууу, я ніколи не народжу, уууууу, я і новий рік тут зустрічатиму, уууууу, хочу додому, ууууу......" мама, як могла, намагалася мене підбадьорити: не переживай, Миколай принесе тобі подаруночок. маючи на увазі, звичайно, Любчика )))

коли я прокинулася суботнього ранку 19-го грудня, то вперше за багато років під подушкою не знайшла нічого. звичайно, Миколай не приходить до жінок у відділення патології вагітності, де їх по 6-8 штук в палаті, тусуються і стогнуть, мріючи чимшвидше розродитися. більше того, я прокинулася, почуваючись цілком прекрасно - і це засмучувало найбільше, бо вже ж так чекалося на ті перейми, на хоч якийсь біль. глухо було. як в танку. настрій - гірше не бувало. мама знов подзвонила, я сказала щось цинічне про подарунки... а опівдні до мене прийшли Даньо, Олег і Ляся. нанесли смачностей, ноут, аби я не скучала, й сказали, що в мене явно опустився живіт. подумала, що вони мене втішають, сама-бо нічого такого не помітила.

потім лікарка моя, з якою я домовлялася про роди, покликала мене на огляд. вона саме заступила на добове чергування. подивилася, усміхнулася багатозначно і сказала: ну, може, сьогодні й народиш, а може і завтра. досі запитую себе: що насправді означала ця її усмішка і ці слова? але нехай, що би вони не означали, але вже зовсім скоро я відчула потягування в попереку. сиділа на ліжку, вишивала (хоч і свято, але мусіла просто чимось зайняти руки), слухала теревені сусідок по палаті й боялася навіть думати, що це вже почалося.

телефон майже розрядився і я поставила його заряджатися. через якісь півтори години подзвонив мій брат, який перед тим 6 років був у ВБ, і ото напередодні повернувся в Україну. стали ми розмовляти. я ходила сходами вгору-вниз. не знаю скільки разів. спина боліла, а я собі тихо тішилася. потім сіла на лавочку в коридорі. просиділа добрих пів години. закінчила розмову. було десь приблизно 15.30. встала і відчула це - води!!! їх було багато, тому ні з чим не можна було сплутати. погнала в палату, телефон знову був майже розряджений. подзвонила лікарці, Даньові. перша примчала на огляд. підтвердила початок родів. але сказала, що Данила ще рано викликати. він збирався їхнати на Службу Божу, вона порадила йому так і зробити. але я попросила їхати до мене. і добре. не знаю, як була би без нього до 21 години.

в мене була ейфорія, тому болю я майже не відчувала. дівчата по палаті ще дивувалися, що я так бодрячком тримаюся - ганяю, збираю свої речі. але після клізми я вже не була така геройка, а коли в районі 17-ї спустилася в родзал, то почувалася згустком болю. мене шалено трусило. прямо зараз трусить, коли згадую. ходити було боляче. стояти теж. сидіти - взагалі. дуже хотілося прилягти. але цього не дозволяли, фітбол видавався знаряддям тортур. зараз розумію, що даремно тоді не слухала лікарку і не ходила, але тоді в мені не говорило ніяких поривів, інстинктів чи здорового ґлузду, тільки одне дике бажання - втекти із свого тіла. о 19 я вже умоляла про анестезію. саме Даньо був прийшов. тоді мені сильно-сильно полегшало!!! ох, 2 години розслабону, а з 21 знову почалося... цей проміжок пам"ятаю найменше. час повз повільно. пішли потуги, а мені не дозволяли тужитися і це був повний капець. блін, досі пам"ятаю цей біль...

близько опівночі мене накрили біленьким простирадлом і повезли в операційну. від лікарів я чула якісь уривки фраз: падає серцебиття, не тужиться, не старається. в операційній на мене дружно покричали з десяток чоловіків, хтось тримав за руку, хтось тиснув на дно матки, лікарка моя просила і сварилася. а я не могла зрозуміти, що вони всі від мене хочуть. був момент, коли мені вже все було по барабану. здавалося, це не закінчиться ні-ко-ли. але роди тим прекрасні, що рано чи пізно вони таки закінчуються. в 00.05 20 грудня в мене на пузі вже лежав синій Любчик. мені показали, як він був обвитий пуповиною. я думала, що в операційній я провела добру годину, а виявилося - не більше 15 хвилин... а далі шиття, остання година в моєму житті, коли я ще була "старою Оксаною". як тільки мене перевезли назад в родзал, де Даньо з Любчиком на руках чекав мене, і як тільки я почула його перше "еееее" - все, геть усе помінялося.

я довго не хотіла визнавати цих змін. але вони відбулися. за три роки бувало по всякому. та я ніколи не пошкодувала, що влізла в це. діти - це дуже, дуже, дуже кльово!!! вони приходять, щоби перевернути наш світ, наші уявлення про життя, пропустити нас крізь м"ясорубку і крізь сито, витрушують все зайве, руйнують стереотипи, витягують на поверхню найглибші комплекси й визволяють від них. діти звертаються до дітей всередині нас самих. і зцілюють цих дітей.

поки писала, сирник спікся, 20 число настало. з Днем народження, Любчику - моє велике дорогоцінне благословення!!!
oksamytka: (o)
вчора в нас трошки поламалася машина (нічого серйозного, просто розрядився акумулятор), так шо вирішили Любчика сьогодні не брати до церкви, не тягати його громадським транспортом. я думала залишатися з ним удома, але мама моя запропонувала побути з ним, щоб я поїхала до церкви з Даньом. "ти ж минулого року не була на Миколая в церкві", - сказала мама, і на мене раптово нахлинули спогади річної давності.

до того я якось не проводила паралелі з минулим роком. згадала себе ридаючу в темному закуточку 2-го київського пологового напередодні свята Миколая. мама тоді запевняла мене по телефону, що Миколай обов"язково принесе мені очікуваного "Подарунка", а я не вірила. мені здавалося, що Бог забув про мене і я зустріну в тих не дуже веселих умовах новий рік ))) та вже в цей час рівно рік тому в мене відійшли води і були конкретні такі перейми...

торік Миколай таки подарував нам найчудовіший (без пафосу і перебільшення) Подарунок! щоправда, Подарунок "спізнився" на 5 хвилин. так шо рік буде завтра. а поки що - мій цьогорічний подарунок: 
oksamytka: (гарфілд)
вчора я лягла спати коло третьої години ранку, тобто це було вже сьогодні ) і настрій, коли я прокинулася о 8-ій був фантастичний (зберігається досі). останнім часом  було багато чого такого, що сприяло тому, аби от у цій точці мого життя я відчула себе настільки щасливою, настільки вдячною Богові.
спочатку були відвідини нашої скромної оселі Даночкою ([livejournal.com profile] danka_v_dorozi ), яка не просто принесла намсолодкий подарунок у вигляді свого тортика, звареного на пару, але й підбірку старих американських оскароносних фільмів. серед них був легендарний "Це чудове життя", про чудовість якого ми ніколи би самі не здогадалися, якби не Данка. "Це чудове життя" фільм саме докризовий, і від нього в часи кризи стає особливо тепло. принаймні нам із Даньом стало, бо ми відчули велику вдячність Богові за все, що маємо, і велику потребу дякувати Татусеві за кожен день нашого життя, бо воно і є чудове.
потім ми з Даньом купили тканину на штори в кімнату, яку я почала вишивати своїми улюбленими ромашками )))
кілька днів тому нам привезли фотик Canon EOS 450 D - теж неабияка причина для радості, бо здіснилася моя майже дитяча мрія ) а ще перед тим до мене, як і до всіх слухняних дітей приходив Миколай і приніс мені дуже витончений манікюрний набір, дві книжки: "Листи Никодима" і "Сільмариліон", про які я давненько задумувалася, а купувати не наважувалася, бо не поперечитувала ще всього того, що накупила раніше. а мені нову книжку давати не можна, бо я відразу за неї беруся, залишаючи недочитаними інші, ну тобто продовжую їх читати, але потім доходить до того, що читаю 10 книжок одночасно.
на днях вичитала в [livejournal.com profile] hudozhnytsya  про жінок, які її надихають і сама надихнулася шедеврами [livejournal.com profile] sarsmis, настільки, що ми з Даною вирішили створити щось удвох, чим потішити наших брата і чоловіка )))
дійшло до того, що сьогодні вранці я наважилася попрощатися зі своїм довгим волоссям, яке було в мене останні 8 років. після прощання почуваюся легкою, мов пір'їнка, так наче скинула восьмирічний вантаж! дивуюся, чого так багато часу мені треба було, аби наважитися підстригтися - майже два місяці після весілля )))
і ніби підхолпені вітром змін наші родичі нарешті наважилися змінювати старі меблі на нові...
все це на тлі тихого сімейного щастя!
oksamytka: (обійму!)
Цього року до мене вперше за багато останніх років прийшов Миколай. Напевно я була дуже чемною... Миколай подарував мені багато різних мишок і щуриків з нагоди наступаючого року :), тістечка "Бонжууууур", чиколядку й інші солодощі, і флешку на 2 гіга.
:))))))))
щастю моєму немає меж!!!
Усіх зі святом!!!

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 02:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios