oksamytka: (мама)
травень виявився для нас насичений на різні активності-події. Терезці виповнилося 2, мені - трошки більше :) і втиснути все це в один пост мені виглядає нереальним. тому я тут для початку розкажу,як ми ходили в музей авіації )
oksamytka: (мама)
якби до всіх цих подій хтось сказав, що саме невдовзі ми переживатимемо, звичайно, я би спочатку злякалася, а потім би не повірила. бо завжди не вірю підсвідомо у потенційний жах. але якби цей хтось ще додав, що за кілька сантиметрів від війни я фотографуватиму квіточки - в це б я не повірила точно. ну, бо як можна фотографувати квіточки, а ще дітей і котів, коли світовий мир висить на волосині? ну, але всякий життєвий досвід тим і прекрасний, що поєднується в ньому цілком непоєднуване. ми просто рідко проходимо аж настільки по межі, щоби це помічати.

тому сьогодні я покажу вам усіх цих котіків, цвіточки й інші "к"ютіс", бо все це було зі мною у цей прекрасний і благословенний з точки зору погодиберезень )
oksamytka: (sarah jane pic)
я не роблю перепостів, але це такий чудовий пост, що один раз можна зробити виняток :)
Originally posted by [livejournal.com profile] danka_v_dorozi at діткотерапія
Протягом 3 днів з перервами на буденну фантастику я перебувала у казковій реальності двох, а часом навіть трьох чи п'ятьох маленьких дітей. Таких зовсім-зовсім маленьких: від 2 місяців до 4 років. Допоки я не вийшла з вагону поїзда Львів-Київ у прохолодне ранкове повітря столиці, не вірилося, що це буде не просто гарним побажанням, а дійсністю.
З чим порівняти перебування серед дітей?...З чим? )
Я знаю чому все це сталося саме напередодні цих страшнющих і залякуючих подій на Грушевського. Інакше мені було б надто важко відшукати зміст, не лякатися, бо здавалося б, що любов - це щось таке не своєчасне, не для цього часу. А діти - згустки любові - цього разу вони все акуратно розклали по коробках з іграшками.
Ще дуже радію, що саме у цей період часу стільки моїх подруг і добрих знайомих народжують малят. Терапевтів :)
oksamytka: (sarah jane pic)
грудень - найбільш швидкісний зимовий місяць для мене. а цього року він був таким насиченим, що зараз, оглядаючись назад, згадуючи переживання, емоції, молитви, надії, здається, ніби минуло цілих два місяці.

обережно!!! багато знимок з дітьми )
oksamytka: (sarah jane pic)
непристойно довго не писала тут, а все тому, що знайшла собі дуже чудернацький підробіток, точніше він сам мене знайшов, і останні майже 4 тижні тільки тим і займалася. за кілька днів покажу результати праці.

а поки про своє всяке.

дозволяю собі розкіш - одну главу "Енн із Ейвонлі" на день.

думаю, як це напевно прекрасно жити на морському узбережжі. щодня виходити до моря і слухати його. мені здається, нема в світі кращих звуків за шурхіт хвиль і дзеленчання гірської річки.

днями купили ручки до кухонних меблів - такі красиві, керамічні, білі і рожеві майже-червоні. від сьогодні шухляди і тумбочки відкриваються льогкім двіженієм руки.

два тижні тому у нас народився племінник Нестор і завтра ми поїдемо знайомитися з ним :)

була сьогодні на базарі і відчула його - аромат апельсинів і мандаринів. і так по-різдвяному відразу стало, незважаючи на зливний дощ!

ще думаю, чи потрібен мені інстаграм? я далека від бажання бути присутньою в усіх можливих соцмережах і влізти в ще одну - то для мене подвиг. це раз. два: мене знову посєщають думки типу, що цікавого я можу показати людям. знаю, вони бздурні, але прогнати остаточно не можу. з іншого боку, там стільки краси, в тому інстаграмі, а все воно проходить повз. і я насправді дуже хочу фотографувати. рости в цьому вмінні. коротше, дилема )))))

ви помічали, яка досконало прекрасна "місячна соната" Бетховена? Терезка останні дні дуже добре спить під неї, вона звучить у мене по колу кілька годин на день, і не набридає! і кожна нота - насолода. я от зрозуміла, що Бетховен мій улюблений класичний композитор.
oksamytka: (sarah jane pic)
коли літо різко піднялося з дивана й попрямувало до виходу, я вхопила його за руку. воно повернуло до мене своє обличчя, кашлянуло (застудилося при такій погоді) і ми якийсь час ще мовчки дивилися одне одному в очі. тоді я зрозуміла, що відпускаю його. і воно теж це відчуло. усміхнулося. цьомнуло мене в носа і вийшло в ясну ніч.
а я повернулася в кімнату, сьорбнула м"ятного чаю і, на згадку про нього, вирішила написати про наш серпень.


фото і текст )
oksamytka: (sarah jane pic)
на Терезчин день народження ми наробили багато класних фотографій. не хотіла навантажувати ними свої "100 днів", але і не показати взагалі - не можу!

серія "дівчинка, тато і м"яч"


де ж м"яч? )
oksamytka: (sarah jane pic)
фото трохи не в тему, але мені подобається: Любчик із хресним татом :)
нам дуже добре тут.
oksamytka: (sarah jane pic)
традиційна родинна знимка біля церкви після освячення пасок. тато з нами, зазвичай, на це дійство не ходить - залишається вдома, щоб закінчити прибирати квартиру.



цьогоріч вмовила маму не наготовлювати дуже багато страв на великодній стіл. обійшлися печеним м"ясом/шинкою/паштетом/зайчиком, двома салатами, бурячком з хроном, бульйоном, голубцями і кручениками зі свинячої вирізки з чорносливом. ну, і 3 пляцки: сирник, мій улюблений "королівський" і якась новинка. саме тому, певно, сьогодні майже пів дня відпочивали. навіть посваритися встигли ))) і помиритися, звичайно, теж.
oksamytka: (пене)


не знаю, що написати. маю 10 хвилин, за які хочу розказати, яке місце в моєму житті займає молитва, і не знаю, з чого почати.

не знаю… не знаю, що було би зі мною, якби не молитва. якби за мене не молилися батьки, друзі, чоловік.

один із викладачів у Томи Аквінського якось наголосив нам на важливості вміння просити. а мене цьому ніколи не вчили. я зараз навіть у найближчих з трудом прошу про допомогу і при тому злюся, що вони самі не здогадуються мені допомогти.

так і з молитвою. не просимо, але злимося, що не отримуємо.

не так давно я прийшла до висновку, що ліпше просити, ніж не просити. навіть, якщо здається, що прошу про те, чого просити не маю права. взяла собі на озброєння слова про батька, який не подасть дитині камінь, коли та проситиме хліба. і прошу. часто через невіру, недовіру. і Він дає! завжди тільки ту поживу, яка може наситити.
+1 )
oksamytka: (o)
сьогодні їздили в Білогородку. Мартуся була дещо в шоці від навали братів-сестер. і це ж була тільки половина )))

oksamytka: (iosole)


це неправда, що дитинство минає безповоротно. коли народжуються діти, у нас завжди є шанс повернутися в ту чарівну країну. було би бажання.

сьогодні до нас приїжджали дорогі Аня, Денис і Захарчик, всі разом ми вийшли гуляти, і так добре було пірнути трошки в дитинство!
+6 )
oksamytka: (sarah jane pic)


сьогодні вперше Терезка гуляла на вулиці нозями. спочатку, щойно вийняла її зі слінга і поставила на стежку, їй було незвично. і навіть Даньо не міг вмовити її зробити крок. а потім вона подивилася як бігають по лісі Юстинка з Любчиком, й посміливішала.
ще знимок з прогулянки )
oksamytka: (sarah jane pic)


фото вчорашнє, але так не хочеться, щоб воно пропадало. востаннє з Олегом я фотографувалася ще на моє весілля, та й взагалі спільних знимок у нас катма.

а братика свого я дуже люблю, незважаючи на те, що колись обіцяла його камінчиками закидати. усе життя він є моїм близьким другом, дуже хочеться, щоб так було завжди.
oksamytka: (sarah jane pic)
діти - нескінченне джерело цікавого. коли в хаті мала дитина, то, взявшись за проекти типу 365, доводиться бити себе по руках, аби ця дитина не стала основним персонажем. а тепер уявіть як важко, коли цих карапузів троє!!!

на днях до Даньових батьків приходила їхня знайома, а Юстинка саме гралася з Терезкою в нашій кімнаті. жіночка заглянула до нас познайомитися. і розпитує про дівчат, як звати, скільки кому місяців. ми з Даньом даємо вичерпну інформацію: "Тереза, 10 місяців, Юстина, рік і 4 місяці". тітонька ошарашено кліпає очима: стоп, це як? і потім до неї доходить, що Юстинка з Терезкою не рідні сестри )))

це дуже класно, що ми всі разом, і головне - що діти разом. втрьох їм дуже цікаво, і коли хтось один спить, то інші двоє вже нудьгують трохи, а коли сплять двоє, то того одного, хто бадьориться, ковбасить просто.

коли мене запитують, чому я не віддаю Любчика в садочок, і головною причиною називають соціалізацію, я відповідаю, що садочка нам вистачає і вдома :). тим більше, що в сусідньому під"їзді живуть ще троє Любчикових кузенів.

Юстинка - моя перша і єдина похресниця. вона наша племінниця в квадраті, і двоюрідна сестричка нашим дітлахам - теж в квадраті. і вона тааааака прикольна! слово "прикольна" їй дуже пасує. мале Руденя із манерами кокетки!
oksamytka: (sarah jane pic)
в Тернопіль ми виїхали у вівторок тиждень тому, перед обідом. в мережу я ще заходила на заправці "воґ", десь перед Житомиром, прочитала кілька коментарів про лазанью і не була тут весь цей час до вчорашнього повернення в Київ.
до Житомира наша дорога була легка і приємна. діти спали, ми слухали музику й підспівували то Бурмаці, то Чубаю, то ВВ... за Житомиром почався жах. я, звичайно, чула-читала-бачила в ютубі, які в нас дороги після зими, але до цієї поїздки все одно було відчуття, що це десь далеко поки не дводилося їздити по Газопровідній вулиці. аж тут ці житомирські, кхм... навіть язик не повертається назвати їх дорогами. коротше, яма-на-ямі в буквальному сенсі. через це поїздка зайняла на півтора години більше. але, дякувати Богові, до Тернополя доїхали живі-здорові.

це було за 74 дні до 30


решта днів+сьогодні )
oksamytka: (sarah jane pic)
Любчикові подобається помагати ліпити вареники. десь півроку тому ми купили йому маленьку качалку, і він із задоволенням тепер розкачує варениці. щойно дідо починає місити тісто (а тісто в нас завжди місить Данів тато), як кидає всі свої забави, просить дати йому качалку і чекає, коли можна буде приступити до роботи.

часом його вистачає на весь процес, часом - на пару варениць. але! в його віці мені було точно не до того.

до речі, розкачувати варениці - то в моїй родині завжди була моя частина в робленні вареників, котрі ми з мамою колись готували щонеділі. (якою ж банальною видавалася мені тоді ця страва! але 5 років у тітки змінили моє ставлення до вареників кардинально).  ліпити я не любила, а мама справлялася з тим дуже швидко і вправно. яким же було моє здивування, коли Даньо в свій перший приїзд до моїх батьків, попросився помагати мамі ліпити вареники (до того я думала, що всі його пізнання в кулінарії зводяться тільки до смаженої бараболі). після того ґонор змусив мене теж навчитися ліпити.

нехай вас не дивує дивне світло на фото: то дууууже яскрава настольна лампа. Данів тато майже сліпий, і бачить трохи тільки при такому супер яскравому освітленні.



ну, і маленький бонус )
oksamytka: (пене)
а ви пам"ятаєте свої майже 17?
я пам"ятаю. перспектива випускних іспитів зі школи, вступних - до внз, і все одно відчуття, що на світі нема нічого неможливого і запросто можна вийти заміж за футболіста одного з найкращих італійських футбольних клубів.
знайомтеся, Іванка - Даньова наймолодша сестра. майбутня визначна скрипалька :)

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios