oksamytka: (sarah jane pic)
сьогодні в мене вперше повністю вдалася випічка в новій духовці. з третьої спроби. ми таки ризикнули і купили газову духовку, єдину з 26 моделей, до якої не знайшли негативних відгуків саме стосовно якості випічки. коли я вперше пекла в ній гречку, на 10 хвилині роботи вона почала гудіти так, що я злякалася і вже уявила як вибухає вся наша квартира, а з нею і добрячий шмат будинку. врешті то був тільки гвинт вентилятора, не прокручувався, Даньо все виправив. у суботу до нас приїздив о.Андрій освячувати помешкання, я вирішила не мудрувати і спекти простенький львівський сирник. закінчилося тим, що нижня третина сирника згоріла. вчора пекла кіш - тісто задерев"яніло. хто знає мою любов до випічки і до приготування страв у духовці, може уявити як гризла мене думка, чи подружуся я з цією духовкою. от справді гризла. але сьогоднішній пиріг з яблуками вдався, і дуже добре. фуууух. надіюся, далі наші з духовкою стосунки тільки покращуватимуться :)

смикнуло мене щось сьогодні поїхати на зустріч "Обнови". не була там півтора роки, хоч збиралася поїхати ще навесні, але весь час на вівторок якось так складалися обставини, що не виходило. тепер теж не дуже підходящий період, бо Любчик зараз засинає о 20, його треба вкладати одному з батьків (а переважно він вимагає мене), тоді як іншому розважати Терезку, бо вона лягає на годину пізніше. але Даньо відпустив мене і дозволив відступити від режиму малого на годину. Даньо знає як позитивно впливають на мене виходи в люди :)
ну, але не цього разу. на зустрічі, котра була на тему ролі батька в житті сім"ї, я нагородила три мішки гречаної вовни. не змогла стриматися, щоб не вставити свої 5 копійок, і точно мала вигляд пришелепкуватої домогосподарки, що вирвалася з лісу в культурне товариство. з цим вже ладно, бо напевно так і є. просто не ходитиму більше на зустрічі, присвячені стосункам. бо не можу стриматися щоразу, коли чую красиві й не дуже теорії, знаючи як на практиці все відрізняється. а кому воно треба? все, тільки - духовні теми! та й то не скоро ще. прийшла додому о 21, діти так втішилися, і через це ніяк не могли влягтися. не знаю, може, мені взагалі вже треба перестати гратися в студентку і записатися в спільноту "матері в молитві"?

поки що притомних фотографій з квартири нема, бо стан речей тут далекий від ідеалу. зате ідеальна картинка за вікном кухні. коли є таке, і широке підвіконня, і велике горня чаю, і смачний яблучний пиріг, і діти 20 хвилин граються тихо в кімнаті - чи це не щастя? :)
oksamytka: (o)
слідами вчорашньої проповіді: як хочеться досягти стану, коли, щоб відчувати себе щасливим, достатньо було б подивитися на небо!..



а мені не вистачає обіймів і поцілунків.
не вистачає уваги.
порозуміння.
простого "дякую".
дитячого сміху.
іноді навіть шматочка шоколадки чи канапки з ковбасою.
oksamytka: (sarah jane pic)
деякі мрії, напевно, мають залишатися тільки мріями. принаймні до певного часу.
понад рік тому я написала віш-ліст. ця штука виявилася дуже корисною для мене, впродовж року дуже багато пунктів стали реальністю. 

і магія цього особисто для мене пояснюється цілком раціонально. я часто буваю в такому стані "чогось-хочу-не-знаю-чого". й от посидіти, подумати, чого ж я хочу насправді, буває дуже корисно. в моєму випадку це ще й корисно записати, бо з голови такі думки мають здатність швидко вивітрюватися.

а! ще одне. навіть вже знаючи і пам"ятаючи чого хочу, часто не маю відваги чи снаги якусь конкретну річ піти й купити. а перелік речей, які не тільки хочеться мати, але й потрібні, працює і як чарівний копняк.
в минулорічному віш-лісті була одна штукенція, котра вже довгий час була нам у господарстві конче потрібна. принаймні, я так думала. проста висока циліндрична ваза, середнього діаметру. вдома є вази або дуууже "худі" або низькі й широкі. і 70 % букетів в них не влазить.

купила я собі таку вазу понад місяць тому. раділа, як слон таблеткою. ваза стояла на підвіконні, а я все чекала, коли Коханий подарує квіти, аби її обновити. кілька днів тому Даньо приніс букет міні-трояндочок. втішилааааааася.
поставила красу біля компа.
не минуло й години, як ваза полетіла на підлогу. розбилася.
і ви знаєте, я навіть не сильно розстроїлася. просто подумала: значить, ще не час...
добре, що квіти залишилися цілі :)
oksamytka: (Default)
низькі хмари, безперервне кап-кап-кап за вікном, тьмяні тони... в таку пору треба мати чим тішитися, щоб зовсім не закиснути. хтось гріється гарячим чаєм, хтось бадьориться міцною кавою, хтось піднімає собі настрій порцією смачного шоколаду. добра книжка, м"який плед чи яскрава парасолька - теж здатні потішити. ну і, звичайно, ніжні обійми, рідні голоси, дзвінкий сміх. осінь - контрастна пора. то не можеш надИхатися безмежним темно-синім небом, і, здається, крила виростають від чистого лагідного тепла, а вже іншого дня не хочеться й носа з-під ковдри показувати. проте в будь-які жовтневі дні завжди є те, що не може не підняти настрій. це нереально красиві дерева! в Києві, щоправда, багато листя просто сохне, та варто від"їхати трохи далі, як широко відкриваються очі, а щире дитяче захоплення від довколишньої краси переповнює по вінця. я не фанатка осені, та завжди піддаюся її жовтневим чарам )))

кілька днів тому ми їхали з Тернополя до Києва, а дорогою було стіііільки краси, що вистачило би на сотні картин і тисячі депресій. то була одна з таких мандрівок, коли хочеться зупинятися ледь не кожні 100 метрів і, якщо не просто стояти і довго любуватися, то швидко знимкувати, щоб по приїзді додому годинами можна було розглядати цю красу. зупинилися ми тільки раз - трошки розім"ялися, познимкували, Даньо знайшов 3 гриба. і коли його вже почав охоплювати грибний азарт, повантажилися в машину і гайнули до Києва - таки поспішали додому до настання темряви, туман-бо ставав дедалі густіший... 



+13 )
oksamytka: (Default)
в житті завжди є місце для чогось світлого. для радості. 
Бог вчить мене цьому.
коли я тільки дізналася, що в Даня будуть гастролі на 16 днів, я розуміла, що це певно найбільше треба мені. треба вчитися шукати радість, навіть коли він далеко. то певно моя найбільша слабинка...
кожного разу цьому треба вчитися по новій. у перші дні було важко. а потім прийшло затишшя. таке, як в склянці води, котру несуть тремтячі руки і з усіх сил стараються не розлити нічого.
радію цій осені. з вікна квартири батьків видно пів Тернополя. видно як крони дерев з кожним днем все більше піддаються цій осені.
радію прогулянкам з мамою і дітьми. Любчик в парку верещить, ганяє і дуже кумедно пробує свистіти по пташачому.
радію Любчиком. він вредний. але дуже мужній. сумує за татком і намагається розуміти, що Терезка зараз потребує більше моєї уваги. вивчив з бабусею свій перший віршик і неймовірно мило розказує: "авлику-авлику, вистав іжки..." ))
радію ранковій каві. вже півтора місяці я почала пити її зовсім без цукру. несолодка кава стала для мене відкриттям.
радію, коли Терезка засинає в слінгу. плету намистини для слінгонамиста нам з нею.
радію кожній годині нічного сну.
радію зустрічам з друзями.
радію подарункам.
радію його дзвінкам, хоч ненавиджу телефонні розмови...
oksamytka: (одрі)
знаєте, я любителька понарікати на різні неприємні обставини в житті. хто зі мною спілкувався в реалі, точно це знає. те не так, се не так. улюблена тема нарікань "от, якби ми жили окремо, все би в нас було чудово-рожево-пухнасто". якісь пів години тому я лежала поруч із засинаючим Любчиком (заснути якому заважали то дзеленчання чиєїсь мобілки, то грюкіт в ванній, то репетування свекра) і прєдавалась оцій любимій темі. щоб не заглиблюватися і далі в негатив, відкрила на телефоні книжку, що її зараз читаю, "Маленькі жінки" Луїзи М. Олкот...

якось влітку, коли ми були в Тернополі, на недільній проповіді наш священик розповів нам історію іншого священика, якому виповнювалося 100 років, через що він став об"єктом підвищеної уваги місцевої преси. природно, що журналісти запитали старого священика про секрет його довголіття. " на початку свого священства, - відповів старець. - я уклав договір з Ісусом, пообіцявши, що до 100 років я не буду ні на що нарікати" :) "і що ви будете робити тепер, коли термін договору вийшов?", - запитали журналісти. "укладу новий, на наступні 100 років :)))" - розсміявся священик.
 
"ох, якби я могла укласти подібний договір", - зітхнула я тоді. за останні кілька місяців я намагалася кілька разів дотримуватися внутрішньої обіцянки самій собі не нарікати. та однаково зривалася. прочитавши главу "Ноші пілігримів", яка вже сама по собі стала для мене небесним подарунком, я лежала і перераховувала в голові всі дари, за які я щомиті можу і повинна дякувати Богові, про які повинна пам"ятати, коли наступна хвиля незадоволення побутом накриє мене з головою.

в мене такий чудовий-чудовий чоловік, про такого колись я навіть мріяти не могла, він знає всі порухи моєї душі і поспішає заліковувати навіть найменші мої душевні рани. він приймає мене такою, якою я є і ніколи-ніколи не дорікає мені. у мене дуже добрий син. коли я виходжу з хати, залишаючи його, він полишає всі свої цікаві заняття і біжить, щоб обійняти і поцілувати мене на прощання. у мене є віра, яка ніколи-ніколи не дає мені провалитися в чорну безодню відчаю. тобто я можу нарікати, звичайно, але всі ці нарікання - то шторм на поверхні океану, тоді як глибоко я спокійна, бо там на глибині лежить переконання - Бог з нами.

подумала, що варто би було собі записати ці дари, щоб зробити їх ще наочнішими. може, я навіть намалюю колись великі плакати і розвішу їх в кімнаті, як нагадування. поки що обмежилася жж. тим більше, що моя кума Дана запитувала, чому я так мало сюди пишу :)
oksamytka: (love)
це не інакше як подарунки Згори! ну, а як пояснити, що в такий емоційно важкий для мене період майже одначасно від дорогих подруг приходять ці кольорові конверти? а в них - найпотрібніші, найщиріші слова! дякую вам, дівчата! ;) 



Read more... )
oksamytka: (o)
важкий якийсь цей тиждень. було трохи поганих і сумних новин. трохи нерозуміння. багато негативних емоцій. сліз більше, ніж за останні пів року. дуже хочеться концентруватися на радісних моментах, як то повернення Даня з гастролей із Санкт-Петербурга, нові Любчикові вміння, весілля Соломії в суботу...

у середу я підбила коханого на пошук поля з маками. то була дитяча мрія: заритися в колоски з маками і тупо дивитися на небо. безмежно довго. було колись за Тернополем таке поле, ми проїжджали повз нього, коли їхали в село до тітки. і я завжди сумно проводжала його очима з вікна рейсового автобуса. Даньо погодився, як завжди, з радістю :) і ми почали шукати напрямок. кілька людей повідомили, що такі поля зустрічаються в напрямку Білої Церкви.

так що о 8 ранку ми вже виїхали на Одеську трасу. я крутила головою в різні боки, сподіваючись побачити червоні цяточки. вже майже біля Білої Церкви ми знайшли невеличке полечко жита, поміж якого росли маки і ще якийсь фіолетовий красивий бур"янчик. щастю не було меж. з термосом м"ятного чаю і кількома шматками пирога з черешнями попрямували ми туди. розклали коц в тіні, Даньо з Любчиком порозлягалися, а я взяла фотоапарат і щаслива попрямувала до омріяних маків.

та щойно хотіла зробити перший кадр, як провалилася в рівчак :) в лівій нозі щось підступно хрусноло. і усьо. лежала я там на тих колосках і дивилася на небо, поки Даньо не прийшов і не виніс мене звідтам. ще й щасливий вираз обличчя прийшлося зображати, щоб заспокоїти Любаська, який злякався мого зойку. так що поле фотографував Даньо. здається, я відбулася льогкім іспугом розтягненням зв"язок. нога спухла, болить, коли стаю. змащую її траумелем, роблю тугу пов"язку та сподіваюся, до завтра трохи відпустить... ну, і фото маків для покращення загального тону цього поста :) )
oksamytka: (Default)
якось по-особливому зараз відчуваю Божу любов. і тааааак хочеться затримати це відчуття. і не затримую його. бо знаю, щойно закрию долоню, як воно випурхне. стараюся насолоджуватися кожною його миттю. в колі друзів на лісовій галявині. серед високої трави і тендітних дзвіночків. коли призахдні сонячні промені просвічують крізь листя і граються з повіками. коли сміються Коханий чоловік і синочок. коли зустрічаю жест розуміння і підтримки. коли бачу в очах радість зустрічі. все це моя молитва. і в усьому цьому є Він!

oksamytka: (Default)
перший день літа, а спека мучить немилосердно. багато хто вже нарікає на неї і мріє, щоб літо чим швидше закінчилося. в нас спеку найважче Любчик переносить. але ми все одно збираємося набратися сонечка, світла і тепла на довгі осінні й зимові дні. чого і вам бажаємо! це буде особливе літо!

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 07:24 pm
Powered by Dreamwidth Studios