oksamytka: (sarah jane pic)
у мене сьогодні відхідняк від Тернополя, подорожей, переїздів, пакування-розпакування, від спеки... навіть не брала в руки фотоапарат, тому поставлю тут для нагадування собі наше фото 9-денної давності, найсвіжіше.



про ідеальну сім"ю )
oksamytka: (sarah jane pic)
сьогодні я буду говорити про папу. тому всі, кому ця тема нецікава, можуть сміливо прокручувати сторінку далі )
я не скажу нічого сенсаційного, нічого містичного чи провокаційного. не відкрию ніяку таємницю.
просто скажу: я люблю папу Бенедикта.
він назавжди залишиться в моєму серці.
залишиться його привітна усмішка.
його лагідний голос.
його смиренність і скромність.
його мудрість і вдумливість.
його неповторність та індивідуальність.
стійкість.
далекоглядність.
Боже Світло.
я завжди поважатиму його за відстоювання гідності кожного людського життя, подружжя, сімейних цінностей. за відстоювання Слова! за його незмінне свідчення Божої Любові. за прекрасну енцикліку "Бог є Любов". за його рішення піти.
і ще один спогад завжди буде з нами:
... )
oksamytka: (Default)
в 22 з половиною роки я була впевнена, що ніколи не вийду заміж. коли мені було саме стільки, про свої заручини нам, своїм подругам, повідомила Іра. ми тоді дуже тішилися за неї. а дівчата з нашої університетської компанії почали гадати, хто з нас буде наступною. дехто косився і підморгував у мій бік, а я сиділа тоді на дивані вдома у Свєти з твердим переконанням, це буду не я.

чому? )

знову

Sep. 11th, 2012 10:57 pm
oksamytka: (Default)
багато про що хотілося би тут написати. але вистачає тільки на
всяке моє )
oksamytka: (love)
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви. 

                                © Ліна Костенко.


в голові крутиться вірш Ліни Василівни, але чомусь слово "вечірнє" вперто заміняється підсвідомістю на "осіннє"...

напевно дається в знаки втома останнього року або ще не відпускає післяпологова депресія, котра плавно переросла в осінню. не можу дати лад своєму настрою: перепади, перепади, перепади... прошу в Бога для себе мало - миру в душі! такого, щоби забути про себе зовсім. не чекати уваги, не чекати обіймів, не чекати гостей, не чекати подарунків долі. лише віддавати. всю себе. горіти. свічка цінна полум"ям, яким вона горить, а не воском, що лишається після згорання. слова Екзюпері, які не виходять з голови вже добрий місяць. не хочу старатися бути добрим другом - хочу бути добрим другом. не хочу робити людям приємне - хочу любити. як добре, що ми зараз у Тернополі. тут почуваюся якимось чудернацьким персонажем японських тривіршів. суцільне споглядання в душі. вчора, коли ми втрьох з Даньом і Любчиком гуляли набережною після заходу, цей мир прийшов, торкнувся серця. я отримувала задоволення від фотографування ставу, котрий все життя чарує мене, взагалі отримувала задоволення від самого процесу фотографування. зупинялася, щоби роздивитися відблиск останніх сонячних променів на воді, веслувальника, рибалку, качок, а потім бігла - наздоганяла чоловіка і сина, куталася в їхні обійми. я щаслива - маю ці троє обіймів: Данила, Любчика, Ісуса :) дякую! амінь.
oksamytka: (ми)

поглянь, Господи, на мого чоловіка! благослови його! нехай не зустріне його жодне зло, погані обставини, недобрі люди! помножуй його сили! веди Твоїм Святим Духом! вчини, щоб сьогоднішній день був для нього добрим і радісним, щоб у різних подіях цього дня він зустрів Твою Любов і Твоє Провидіння!

прошу Тебе за нас, допоможи нам ще більше кохати, ще краще розуміти один одного! охорони нас від гріха, допоможи Тобі вірно служити. прошу Тебе за всіх, хто є близьким нашому серцю!

Маріє, наша Мати і Мати Небесна, прийми нашу сім"ю під свій покров і випроси у свого Сина для нас на землі життя гідне християн і вічне перебування на небі. Амінь.

2 роки кожен день я починаю цією молитвою. а Даньо - такою самою молитвою за мене. Бог чує і благословляє нас!



                                    фотограф: Микола Шаршонь

наніч

Oct. 2nd, 2010 12:05 am
oksamytka: (Default)
френд-стрічка переповнена яскравими враженнями про неймовірні подорожі, цікаву роботу, шалене кохання, кулінарні й фото шедеври, внутрішні та зовнішні досягнення. отак зайду, почитаю, і розумію, що нема мені чого сказати. моє щоденне грандіозне щастя починається для когось банальною, а для мене смачною кавою, молитвою, проводжанням чоловіка на роботу. і продовжується марафоном по зміні памперсів, тривалим чи не дуже ранковим і обіднім сном Любчика. година і 20 хвилин – хвала Богові! після такого сну завжди є благословенний бадьорий спокій! з’їли цілу пачечку сирка «Тьома» - чим не нагода для радості? а повернення Даня з роботи! Любчик вимахує руками, ногами, пищить, кричить, тішиться. коханий вдячно з’їдає наспіх зварену банальну гречку, примовляє: «ой, як смачно!» а я щаааааслива! прогулянка пройшла без істерик – «алилуя!» вночі розбудився тільки 4 рази – фантастика!

колись наш викладач із богословської антропології, отець Андрій, багатозначно сказав, нібито ми, люди, дуже помиляємося, коли думаємо, що нашим найбільшим щастям є здоров’я наше і наших близьких, і насправді щастя в зовсім іншому. в чому не сказав. й от півтора роки після його лекцій я думаю постійно: в чому ж воно?

Бог дуже гарно все придумав зі шлюбом. зараз мені видається, що якщо йти в шлюбі шляхом любові до свого подруга, то це – найкоротша дорога до Нього. одна дуже недосконала людина з купою заморочок і комплексів пов’язує своє життя з іншою дуже недосконалою людиною. й от всі ці тріщинки відкриваються одне одному не одразу, а поступово. і обидвоє мають вибір: плюнути і не тратити сили, або задля щастя коханої людини робити щось з тими своїми «вадами». і так впродовж усього спільного життя. одне владнаєш, друге вилазить. а там раптом прокидаєшся одного ранку і бачиш Господа! от реально, до знайомства з Даньом я думала, що до повного образу святої мені тільки стигматів бракує ))) а тепер бачу перед нами ще дуууже довгу дорогу…
oksamytka: (ми)
в лютому подруга попросила написати невеличке свідчення про наше сімейне життя для "Католицького вісника". я довго не могла зібратися з думками, знайти час, але одного дня під кінець березня обставини склалися сприятливо і я таки написала це )
oksamytka: (Любчик)

із дводенним запізненням пишу про Любчикові 2 місяці.
світ по трохи прояснюється :) і для нас, батьків, і для малюка. він вже видає купу нових і дуже прикольних звуків, усміхається у відповідь на усмішку. особливо тішиться, коли бачить Даня. узгодилися рухи обох ніг і рук, тіло випрямилося. на днях почав з цікавістю розглядати свої ручки й ніжки. але улюблений предмет розглядання - ікона Божої Матері Ніжності, що висить в нас над диваном, якщо носимо його на руках - водить за нею поглядом і взагалі часто до неї усміхається.

позавчора Любчик сам повернувся на бік. досить добре тримає голівку. важить десь під 5 кг (в поліклініку, певно, підемо щойно в цей четвер). став безнадійно малий ще один сліпик, зо три вже впритик. сліпики - наші бест оф зе бест. ми з мамою з дуру влітку понакупляли і бодіків, і футболочок, і навіть манюні штанці, але від початку одягаю його тільки в сліпи, бо це зручно і практично, решта шмаття залишається для майбутніх дітей, на випадок, якшо вони народяться в теплу пору року ))). як і раніше, Любчик ненавидить купання - що ми вже не пробували, у воді напружений, а щойно його витягаємо на світ Божий - верещить, поки не обсохне. може, в нього це від мене? я теж не люблю відчуття мокроти... ще не любить одягатися на прогулянку, але варто його вкласти в слінг, як затихає, на вулиці взагалі дрихне. нам з Даньом такі прогулянки - суцільна радість, майже як у час перших побачень )))  

 найбільше відкриття )


oksamytka: (Default)
від початку грудня за кожен пост сідаю з думками: "останній перед?.." і так донині. але все добре. хто в темі, той знає, що наша система вирахування попередньої дати пологів надзвичайно недосконала, навіть даючи жінці фору в два тижні, вона часто не спрацьовує, бо зовсім не враховує тривалість циклу, його особливості, а також нюанси того циклу, що передував вагітності. я просто стала однією з жертв цієї системи... (ах! як трагічно звучить!!!) всі уточнені терміни за узд свідчать, що в нас все має статися тільки-тільки... приблизно в районі святого Миколая. до моменту мого ставання на облік я, до речі, так і ходила з цією думкою, і всім розказувала, що Миколай принесе нам "подаруночок" під подушку ))) словом, я спокійна, хвилююся тільки за людей, які хвилюються через нас, знаючи, що ми мали народити ще 4 грудня... люди, не хвилюйтеся!!! чуєте!

майже весь попередній тиждень я сиділа вдома, чекаючи, що от-от щось почнеться. аж поки не збагнула, що я ще зовсім не "невиїзна". тож призначила Даньові побачення на нашому старому місці на четвер. ми зустрілися, був легкий морозець, політав ріденький лапатий сніжок - занурилися в зимову казку, пройшли одним із улюблених маршрутів: від Майдану до Контрактової по Володимирському узвозу... дорогою робили дурнуваті фотографії, полювали на сніжинки, мені йшлося напрочуд легко і щасливо!

в п"ятницю мене накрив маленький депреснячок через перспективу лягати в лікарню в неділю ввечері... вилила душу чуйній Наталочці [livejournal.com profile] merezhyvo, яка вчасно підставила дружнє плече, і настрій моментально піднявся. а в суботу ми з Даньом молилися до Богородиці і вимолили в Неї лікарняну відстрочку. лікарка у нас просто чудова, з почуттям гумору, уважна, прониклива, але страшенно харизматична жінка. з нею геть неможливо сперечатися. можна продумувати в голові десятки варіантів, як переконувати її в своєму, та під час розмови всі ці варіанти випаровуються. своїм ніжним із хрипинкою голосом вона начисто знезброює... так що це був саме той випадок, коли молитва була аж ніяк не зайва )

сьогоднішній ранок напевно ознаменував собою початок божевільного тижня. нас із Даньом "скоропостіжно" підірвали з ліжка, і ледь ковтнувши кави з вершками, ми помчали слідом за усіма нашими родичами додому до найстаршого Даньового брата для того, щоб зробити родинну фотографію поки ще всі були "в зборі": Марко нині поїхав на гастролі, та й з нами ситуація непевна, а мамі Даньовій родинна фотка конче потрібна до середи. це було щось! велика грецька сім"я відпочиває ) 13 людей в одній кімнаті, з яких троє малюків і одна вагітна - і всі навпроти фотоапарата намагаються завмерти одночасно, поки він блимає і клацає серійною зйомкою... далі я цілий день намагалася домальовувати різдвяні відкритки. до речі, вже отримала святкові вітання від [livejournal.com profile] lana_svitankova - залишилося дочекатися Нового року, щоби побачити що ж там усередині конверта моєї улюбленої квадратної форми )))

на вечір мені забаглося рогаликів-поцілуночків, які я вчора випадково надибала в якомусь кулінарному жж. вони нагадали мені дитинство й бабусині празникові сухарики. і хоч рецепт був більш, ніж приблизний (250 гр масла, 250 гр сметани і борошна скільки забере), вирішила ризикнути. в підсумку не тільки напроізвольнічала (не втрималася і таки додала чайну ложечку розпушувача), але й наплутала, замість 250 гр сметани додавши 450, через що довелося викласти в тісто майже всі домашні запаси масла. а замість варення чи мармуляди всередину кожного рогаличка поклала шматочок маринованого ананаса, випікала в духовці при температурі 180 градусів пів години, готові сухарики посипала цукровою пудрою. як виявилося - добре, що зробила їх вдвічі більше: поцілунки розтанули на очах...

а щойно ми вбрали наше ліжечко в новенький комплект постільної білизни, подарований моєю мамою Даньові на день народження. от зараз оглядаюся назад і бачу, як Даньо посапує серед цих ніжних, але яскравих, помаранчево-жовтих соняхів і дуже-дуже тішуся!.. надобраніч ;)
oksamytka: (Default)
«про що ти думаєш?»
«думаю попросити тебе загадати бажання і запитати, з якого ока вія випала»

я кілька секунд вдивляюся в його червоні від сліз очі, вагаюся, чи варто піддаватися на цю наївну дитячу забавку, кліпаю, відчуваю, наче є щось в лівому оці, показую пальцем на той бік. ледве встигаю подумати про бажання перед тим, як Даньо всміхається і каже: «вгадала».

кількадесят хвилин сліз, кілька мокрих носовичків, важкий день із купою хвилювань, розчарувань, переймань позаду, тотальна невпевненість у майбутньому, а в мене в голові тільки одне бажання – щоб ми були разом усе життя. більше нічого. дарма, що щойно ревіла через свою непрофесійність і через відсутність перспектив, через нереальні мрії про сяке-таке окреме помешкання, через байдужість і несправедливість, через відчуття власної безпорадності… і коли постає питання «яке ж моє найпалкіше бажання?», забуваються всі ці буденні й маловартісні дрібниці, а в голові залишається те, що найважливіше… і тоді хочеться тільки дякувати Йому – тому, Хто тримає мене в цій надважливій тверезості, дякувати за людей, які роблять цей світ реальним і кольоровим щодня, за відчуття основи.

вчора телефонувала Марійка. Господи, як же я люблю її, люблю спілкуватися з нею! скільки моїх страхів і переживань вона розвіяла своїм бадьорим і життєствердним голосом. воістину людина, яка всміхається життю, а воно просто не може не всміхатися їй у відповідь. запитую її: «важко бути мамою?» вона сміється і відповідає: «ні, ти що! це так класно!» і відразу розумію, як важливо чути подібні слова в світі, де дітей бояться, як вогню, їхні ж батьки, а бажання дарувати життя прирівнюється до однієї з форм божевілля. я чудово розумію, що всі діти плачуть ночами, хочуть часто на руки, вимагають уваги, їдять, пісяють, какають, потребують великої кількості зусиль, мудрості, коштів. але хтось бачить в тому суцільну проблему й загрозу, а хтось просто приймає з покорою, бачачи в тому важливу частину життя, і в підсумку завжди виходить переможцем.

я знаю, що всі чекають на наше Диво, вже не тільки ми. час від часу телефонують/пишуть друзі/рідні, запитуючи: «ще ні?» мене це не дратує, просто відповідаю «ще ні» і залишаюся й далі наодинці зі своїм чеканням. я зовсім не переживаю, просто знаю: ще не час. і продовжую чекати. в суботу була в лікарки в пологовому й вона уточнила попередню дату пологів, за останніми місячними вона припадає тільки на 8 грудня (а не на 4, як казали в жк). лікарка не полінувалася й порахувала дату ще й за узд на 10 тижні – виходить ще на 6 днів пізніше. так шо чекаємо до 14-го )))
oksamytka: (ми)

 
так, це зовсім небагато, і я цьому рада. бо знаю, що значно більше чекає нас попереду. більше любові, більше радості, більше спільних переживань, більше щастя )
oksamytka: (ми)
якщо в людини формується неправильна ієрархія цінностей, аби допомогти їй виправити ситуацію, Бог приходить і… забирає найцінніше для неї, в такий спосіб даючи їй можливість знайти щось більше, краще, цінніше. зі мною сталася точно така сама історія )
oksamytka: (одрі)

закінчилася ще одна міні-сесія в Інституті Томи Аквінського. принесла багато спокою, радості, обдумання, внутрішніх і зовнішніх відкриттів, а ще океан вдячності. Богові за Його безмежну любов і за дарунки любові в житті. Даньові за безмежну просто таки першокоринтянсько-апостоло-павлівську любов: довготерпеливу, милосердну, яка не прагне свого, яка тішиться правдою, все зносить, усім радіє!

січневі предмети: основи психології родини та соціальні паталогії. обидва звелися до розгляду родинних конфліктів, їх причин, типів, стадій, наслідків. тобто в основному розглядали щось патологічне, що є в сім"ях. сумно було все це слухати, а ще сумніше - розуміти, що все це реально існує. як майбутній родинний порадник, я усвідомлюю, що в першу чергу все це треба прийняти. але як переконати людей, які прийдуть до мене з такими проблемами, що всі вони часто досить легко вирішуються, що вистачає трошки більше жертовності, та просто більше любові? Боже, поможи!

з-поміж багатьох родинних конфліктів розглядали всіма улюблений конфлікт між свекрухою та невісткою. викладачка запропонувала як варіант для його вирішення зробити свекруху цінним інформатором про минуле її сина. наприклад, розпитати в неї, яким стравам він надає перевагу. сиджу і думаю: як то можна виходити заміж і не знати, що саме смакує майбутньому чоловікові. проте викладачка запевнила, що 99 % подружжів укладаються в наш час без таких базових знань одне про одного. я їй вірю, звичайно. люди встигають скласти шлюбний контракт там, де часто вистачило би дізнатися наперед, які саме пиріжки смакують коханому чи які квіти подобаються коханій.

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:18 pm
Powered by Dreamwidth Studios