oksamytka: (мама)
у квітні мене поглинула нова цяцька - інстаграм - тому я дуже рідко брала в руки фотоапарат, і майже не брала його на вулицю. а ще квітень був холодний і настрій був такий самий.
... )
oksamytka: (sarah jane pic)
останнім часом мені стало некомфортно від теоритизування любові. так і хочеться тролити в інеті статті на тему: "чи існує любов до шлюбу?", "чи існує кохання з першого погляду?", "як відрізнити закоханість від любові?", словом все те, що я сама так любила почитувати на початку наших стосунків. саме тому не тролю, бо розумію, що комусь це дуже потрібно. просто самій стало затісно в цих буквах. особливо після випадку з моїм постом на річницю шлюбу, який чимало людей сприйняли за чергову красиву теорію. тому я могла би зараз написати щось таке глибоке й чарівне про Чоловіка, Якого Я Кохаю, бо сьогодні його день, і мені направду дуже багато хотілося би сказати про нього, та навіть йому сказати не можу, бо вся ця глибина почуттів і взагалі того всього, чим є Любов, ну ніяк не поміщається в букви.

тому покажуяк ми з малюками привітали сьогодні татка )

ми вже тиждень у Тернополі, а завтра їдемо в Київ. як завжди, спочатку не дуже хочеться їхати в Тернопіль, а потім не хочеться їхати З Тернополя. і щось, мені це не подобається, я дедалі більше стаю параноїком на тему їзди дорогами. от і зараз ледь ковбасить від перспективи подолання 425 км. віддаю нас під опіку Богородиці, і прошу про молитву.
oksamytka: (sarah jane pic)
отак думала, що не надовго, а в дійсності випала з жж на всю Данилову відпустку. сьогодні ті благословенні 7 тижнів закінчилися, і я подумала, що і мою жж-відпустку час закінчувати )

гарний був час. хоч мене трохи коробить, що впродовж нього я не зробила нічого суттєвого... на початку відпустки майже все літо було попереду, купа планів, сподівань, передчуттів. ці дні пролетіли, от уже й літо добігає кінця, холодні ранки, вітряні вечори, сонце сідає помітно швидше. а в мене - жодного результату, який можна було б помацати. запорола фотопроект, який хотіла зробити в липні, та й взагалі мало брала камеру в руки. дуже мало було зустрічей із тими, кого люблю. зате був незабутній досвід першої дтп. і попри все те - було багато обіймів, поцілунків, уваги, нічних розмов і благословенних ранків без поспіху. а це ж і є головне, бо саме воно залишиться з нами надовго.

ну, і "трохи" літніх фото:
22 штуки, якщо бути точною, з коментарями )

на третій день серпня ми щасливо дісталися до Києва, і почали тут ремонт на квартирі, куди ми з Божою поміччю незабаром переїдемо. на завтра чекаємо мою маму, яка приїде на освячення Патріаршого собору УГКЦ, а принагідно привезе мені сорочку, котру вона вишивала для мене 5 років ))) я вся в передчутті!!!
oksamytka: (sarah jane pic)


Даньо щойно повернувся з концерту в Білорусі. все! відпустка офіційно почалася. завтра вранці їдемо в Тернопіль, а вже звідтам у понеділок вони з Любчиком вирушають у Карпати на пташачий табір. традиційно - прошу про молитву за щасливу дорогу!

мені сьогодні самій прийшлося збирати всі речі, це найнестерпніше заняття для мене. тому зараз моя голова схожа на гонг, по якому щосили бемкнули, а він бринить-бринить...

у вівторок були на пікніку, в скороченому родинному варіанті. біля Київського моря. в лісі тьма мурах. якось важко було переключитися і не думати, що вони лазять по мені й по дітях. дітям, до речі, це не заважало весело проводити час ))) власне, фото тодішнє. Ляся підловила. там видно, яка я нагружена тими мурахами ) але шашлик був - мммммм.

не будемо поповнювати рахунок на мобільний інтернет, у перші 2 тижні точно. тому буду тільки на казьоному вай-фаї пастися з телефона. а поза тим 8 липня хочу почати ще один фотопроект, на 30 днів. робитиму фото щодня, а покажу їх вже після повернення в Київ, ну і розкажу заодно.

всім гарного лагідного ароматного липня!!!
oksamytka: (sarah jane pic)
дорога (Тернопіль-Кременець-Дубно-Рівне-Житомир-Київ) була доброю. дякую за молитву всім, хто молився.

27 і 26

Apr. 28th, 2013 10:08 pm
oksamytka: (sarah jane pic)


всім дякую за молитви і побажання. доїхали ми добре. і, зважаючи на якість доріг і несподівану духоту, це певно значною мірою завдяки вам і Богові! коли ми о 19 таки дісталися додому, то сили вистачило тільки для поїсти-помитися.

отже, на найближчі 2 тижні ми в Тернополі. друзі-тернополяни давайте зустрічатися ;)

про 26 днів до 30 )
oksamytka: (sarah jane pic)


як я люблю Київ о цій порі!
коли все розцвітає.
а коли розцвітають абрикоси - особливо! це завжди час радості, причина, аби видихнути "зима закінчилася". час довгих прогулянок, ароматного надвечір"я. виходиш на балкон, а абрикоса під ним хапає за талію і не пускає назад в кімнату.


хтось може думати: і що тут такого, кожного року ж квітнуть, мільйонами пелюсток потім опадають на тротуари і дороги. а для мене це цвітіння завжди як уперше. та що там - кожна весна, як перша. сама не знаю чому. не вмію сприймати її як належне. руки тягнуться до фотоапарата, так хочеться затримати цю красу хоч трошки.

+4 )

а на сам кінець дві новини. традиційно, одна добра, друга - не дуже. почну з доброї.
завтра вранці вирушаємо в Тернопіль. моліться за нашу щасливу дорогу, будь ласка! Даньо поповнив рахунок на мобільному модемі, то, думаю, будемо там із сяким-таким інтернетом. принаймні, сподіваюся, зможу щодня виставляти по одній знимці.

тепер щодо знимок, точніше щодо проекту. і це як раз та не дуже хороша новина. матиматик з мене нууууу дуже поганий. тому що триразове вираховування дати початку проекту "100 днів до 30" не вберегло мене від помилки. мабуть, таки треба було 7 разів рахувати. рахувала я і вперед і назад, і за старим підрахунком виходило, що мій дн не 24, а 25 травня. підвів таки зворотній відлік. вже три дні рахую з виправленням. можна було прикинутися що все так і мало бути, типу остаточно 31-й рік життя почнеться тільки 25-го чи щось таке, але я так не вмію. ви що, я навіть фотки в альбомах розкладаю всі в строгому часовому порядку, гг.

була ідея переробити всі пости, але я від неї відмовилася. так що буде як є. 100-й день буде, але він буде на сам мій дн ))) вибачайте!
oksamytka: (sarah jane pic)
сьогодні вранці я писала Коханому листа і ще не знала, що через дві години температура підніметься спочатку до 36,9 (а аж до такої позначки вона в мене востаннє піднімалася, коли я завагітніла Терезкою). ще через годину - до 37,6, а по обіді стало вже всі 38,3. дивовижно, наскільки кілька десятих градуса можуть впливати на стан сприйняття реальності.

тому сьогодні будуть фотографії дворічної давності. з поїздки в Білу Церкву. може, хтось ще не знає, що там є дивовижно красивий парк Олександрія.

12 фотографій і текст )
oksamytka: (sarah jane pic)
в Тернопіль ми виїхали у вівторок тиждень тому, перед обідом. в мережу я ще заходила на заправці "воґ", десь перед Житомиром, прочитала кілька коментарів про лазанью і не була тут весь цей час до вчорашнього повернення в Київ.
до Житомира наша дорога була легка і приємна. діти спали, ми слухали музику й підспівували то Бурмаці, то Чубаю, то ВВ... за Житомиром почався жах. я, звичайно, чула-читала-бачила в ютубі, які в нас дороги після зими, але до цієї поїздки все одно було відчуття, що це десь далеко поки не дводилося їздити по Газопровідній вулиці. аж тут ці житомирські, кхм... навіть язик не повертається назвати їх дорогами. коротше, яма-на-ямі в буквальному сенсі. через це поїздка зайняла на півтора години більше. але, дякувати Богові, до Тернополя доїхали живі-здорові.

це було за 74 дні до 30


решта днів+сьогодні )
oksamytka: (Default)
низькі хмари, безперервне кап-кап-кап за вікном, тьмяні тони... в таку пору треба мати чим тішитися, щоб зовсім не закиснути. хтось гріється гарячим чаєм, хтось бадьориться міцною кавою, хтось піднімає собі настрій порцією смачного шоколаду. добра книжка, м"який плед чи яскрава парасолька - теж здатні потішити. ну і, звичайно, ніжні обійми, рідні голоси, дзвінкий сміх. осінь - контрастна пора. то не можеш надИхатися безмежним темно-синім небом, і, здається, крила виростають від чистого лагідного тепла, а вже іншого дня не хочеться й носа з-під ковдри показувати. проте в будь-які жовтневі дні завжди є те, що не може не підняти настрій. це нереально красиві дерева! в Києві, щоправда, багато листя просто сохне, та варто від"їхати трохи далі, як широко відкриваються очі, а щире дитяче захоплення від довколишньої краси переповнює по вінця. я не фанатка осені, та завжди піддаюся її жовтневим чарам )))

кілька днів тому ми їхали з Тернополя до Києва, а дорогою було стіііільки краси, що вистачило би на сотні картин і тисячі депресій. то була одна з таких мандрівок, коли хочеться зупинятися ледь не кожні 100 метрів і, якщо не просто стояти і довго любуватися, то швидко знимкувати, щоб по приїзді додому годинами можна було розглядати цю красу. зупинилися ми тільки раз - трошки розім"ялися, познимкували, Даньо знайшов 3 гриба. і коли його вже почав охоплювати грибний азарт, повантажилися в машину і гайнули до Києва - таки поспішали додому до настання темряви, туман-бо ставав дедалі густіший... 



+13 )
oksamytka: (Default)
проживши на цім світі 29 років, я жодного разу не була закордоном. якщо не враховувати того разу, коли ми були проїздом у Молдові, повертаючись із Одеси, але тоді ми ще були в одній великій країні, тому той раз не рахується. мені дуже-дуже хочеться побачити Італію, Ірландію та Грузію. цікаво було би навідатися в Чорногорію, Чехію та 
Швецію. з міст мене вабить Лондон, Барселона та Брюгге, із найграндіозніших мрій про подорожі: Ріо-де-Жайнейро, Мачу-Пікчу та Нова Зеландія... поки що все це тільки мрії. поки що ми мандруємо Україною. і в цих недовгих мандрівках мене не перестає дивувати те, скільки красивого і навіть нереально прекрасного зовсім-зовсім поруч. а ми ж іще не були толком на Чорногірському хребті, фантастичні фотки з якого цього літа привіз мій брат, не були у Вилково, Крим для мене залишається незвіданий і бажаний... цього літа ми здійснили одну зі своїх україно-мандрівних мрій - з"їздили в урочище Червоне, що в Заліщицькому районі Тернопільської області. а там побачили відразу два визначних об"єкти: водоспад на річці Джурин і Червоноградський замок, точніше, його руїни.


... )
oksamytka: (Default)
люди, це тільки під час відпустки час летить так швидко? коли 5 тижнів тому ми пірнули в Тернопільську спеку і просто таки парник на 5-му останньому поверсі з трьома вікнами на південь, я думала: як, як ми це переживемо? а зараз сиджу в Києві й думаю: де поділися ті 5 тижнів безтурботного (ну, добре, майже безтурботного) щастя? в четвер Даньові вже на роботу, при чому так відразу «з корабля на бал» – підготовка до Дня незалежності, активні гастролі…

а 5 тижнів тому
... )

oksamytka: (Default)
Бог дивовижним чином шліфує моє "я". хотілося би колись сказати словами апостола Павла: "уже не я живу, а живе в мені Господь". приймати те, що не приймається; усмирятися, коли в душі бунт; дякувати, коли хочеться відкинути; довіряти в суцільній темряві; не аналізувати і не прогнозувати того, над чим не маю влади; мати Його за свій щит тоді, коли хочеться втікати, і йти вперед. і внутрішня буря стихає...

завтра таки їдемо в Карпати. туди, куди мали вирушити тиждень тому. як там все буде, розкажу по приїзді. а поки - минулорічне фото:


Карпатський біосферний заповідник. Закарпатська область. Рахівський район. за селом Чорна Тиса.
oksamytka: (Default)
несподівано відмінилася наша поїздка в Карпати. в неділю було дуже холодно в Тернополі. вирішили відкласти поїздку на день. передзвонили господині, до якої мали їхати, щоб попередити. а в неї, виявляється, там усе забито. неочікувано приїхала група людей, котрі зайняли всі місця в її садибі. вона запропонувала нам пожити в її сусідів. ми відмовилися. в сусідів мале подвір’я, що закінчується різким обривом над Прутом. стрьомно з Любчиком туди. так шо не поїхали.

я мала би засмутитися, тим більше, що в фб вчора кілька друзів вчасно повиставляли фотки зі своїх Карпатських мандрівок. сьогодні з гір повертається мій брат. теж везе знимки з Чорногори… але я не сумую. все стається на краще.

ми багато гуляємо. по 4-5 годин щодня. по вечорах ходимо в парк «Національного відродження». там море батьків з дітками. Даньо водить Любчика на атракціони, а мені купує чорничне морозиво. воно пасує до кольору нашого слінга. хоч я обираю його, звичайно, не через це ) воно просто дуже смачне. а ще там в парку так гарно вкінці дня. сонячні промені плутаються в гіллі дерев

вчора одна жіночка підходила, розпитувала про слінг. в неї малюк не хоче зовсім в колясці бути, весь час на руках, вона втомилася і шукає альтернативні варіанти. розповіла їй коротко про шарф.

вітаю всіх Оль з іменинами!

oksamytka: (Default)
ми вже два тижні в Тернополі. забули в Києві наш 3G-модем, тому мали 10 днів повного відпочинку від Інтернету. ледве пережили тут 5 днів неймовірної спеки. на вулицю виходили тільки пізно ввечері, коли сідало сонце. але спека минула. Любчик з Даньом поїхали в село до Даньових батьків. провели там тиждень. щодня пили свіже козяче молоко, паслися біля кущів малини, смородини, аґрусу. повернулися засмаглі й щасливі. варто мені кілька днів не побачити Любчика, як стає явно видно, наскільки швидко він росте зараз і змінюється. щодня купу нових слів, нових приколів. такий цікавий період. поки хлопців не було ми з мамою і Терезкою майже весь час були виключно в жіночій компанії. довгі прогулянки, морозиво, шопінг :)

мама з татом тішаться внуками, а внуки – ними. кілька днів тому відкриваю очі (задрімала біля Терезки), а переді мною стоїть Любчик з трьома великими соняшниками в руці, протягує мені: «це тобі, мама». я вся розплилася в напливі ніжності )))

вчора в Збаражі були. Надійка спеціально для нас спекла смачнючий бісквіт з яблуками. а потім повела гуляти красотами. Любчик був у захваті від Надійки. я відкрила для себе ще одну прекрасну Надійчину сторону. вона прекрасно ладнає з дітьми. не дивно, що пише казки. бо сама ніби живе в цій казці. а діти їй вірять. я так не вмію, і мене завжди захоплює ця риса в інших дорослих – бути, як діти.

ми багато знимкували останні тижні. фото зі Збаража будуть пізніше. а поки що –
соняшники )
oksamytka: (o)
випадково знайшла в зошиті свій минулорічний віш-ліст, він скромненький, складається лише з 10 пунктів, але приємно було виявити, що половина бажань здійснилася. і це при тому, що, написавши, я відразу про нього забула ))) вирішила подумати-подумати і скласти повніший віш-ліст на наступний рік або навіть на найближчу п'ятирічку, якщо мега бажання з нього збудуться навіть до 2017-го, буду тішитися! поки написала, вже окремі бажання навіть збулися. Миколай приніс мені бажане причандалля для виготовлення відкриток: стрічки, різний красивий папір, макетний ніж і макетний килимок!!! :)

позначене помаранчевим - у процесі :)
хотіти не вредно :) )
oksamytka: (Default)
сьогодні їздили у Вишгород до Київського водосховища. і там до мене дійшло – вже осінь. сонце світить, але гріє значно-значно менше. вітер. багато листя на дорозі… а думками я досі, досі в літі. ще живу спогадами про різні події, нога, підвернута на полі з маками, дає ще про себе знати. літо проминуло в якійсь суцільній біганині, і, може, тому я не готова ще його відпустити. дуже мало було в цьому літі мого улюбленого стану intermezzo. хіба що в один із днів на початку червня, коли ми їздили на пікнік, організований молодіжною комісією УГКЦ, у Книжячі. потім почалося.

Read more... )
oksamytka: (o)
вчора ми знову поїхали за Київ, щоб погуляти десь подалі від людей і звичних місць, а заодно зробити Даньові з Любчиком слінгофотосесію. цього разу далеко не заїжджали – всього лиш до спорткомплексу «Чайка». і я, і Даньо були там востаннє 10 років тому, на зустрічі з папою Іваном Павлом ІІ. відтоді вільного простору там помітно поменшало. цілий комплекс приватних будинків, недобудовані багатоповерхівки, гігантські склади. ми вирішили проїхати ґрунтовою дорогою трохи далі від усього цього. зупинилися в полі.
праворуч була лука з бур’янами, ліворуч - стерня, попереду за метрів 200 - поле кукурудзи, і десь за кілометр аеродром, звідки по черзі злітали невеличкі літаки, напевно прогулянкові, хвилин за 20 сідали, потім знову підіймалися в небо. і все це було так гарно, що просто неможливо було не пофотографувати! тим більше з Даньовою любов’ю до літаків і неба ))) я розклала штатив, фотик, Даньо замотався в слінг. за знимкуванням пролетіла година, сонце майже сіло і ми попрямували до машини, щоб їхати додому. поки розсідалися і ховали все по чохлах-рюкзаках, помітили, що від кукурудзяного поля в наш бік рухається міліцейський бобик. Даньо не втратив нагоди пожартувати, мовляв по нас їдуть.

і тільки він хотів заводити авто )

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:25 pm
Powered by Dreamwidth Studios