oksamytka: (o)
слідами вчорашньої проповіді: як хочеться досягти стану, коли, щоб відчувати себе щасливим, достатньо було б подивитися на небо!..



а мені не вистачає обіймів і поцілунків.
не вистачає уваги.
порозуміння.
простого "дякую".
дитячого сміху.
іноді навіть шматочка шоколадки чи канапки з ковбасою.
oksamytka: (Default)
час перетворився на суцільний вечір. не встигнеш прокинутися і випити ранкової кави, як вже темніє...

тиждень Даньових вихідних закінчився. далі знову все по графіку...

сьогодні був якийсь особливо напружений день, під кінець якого я спалила порцію шоколадних тріщинок, а потім втоптала більшу половину з них... сиджу зараз, наїджена і намагаюся зібрати до купи трохи думок.

не перестаю дивуватися, наскільки світосприйняття відносне. читаю зараз "Кульбабкове вино" Рея Бредбері. розтягую, бо ця з тих книг, котрі не хочеш, щоб закінчувалися, і вже навіть під час читання, паралельно із захопленням, є трошки суму від того, що буде кінець. один із ключових моментів історії - Машина Щастя. як же влучно описаний цей механізм, за яким діють всі закони нашого щастя! відчуваю цю влучність хребтом, але бракне мізків описати це словами. щастя має початок. і має мати кінець. інакше воно знецінюється. а ще: мрії - це щастя. але більшим за них є щастя буднів - все те, що вже є з нами. можна мріяти про Париж чи дорогі парфуми, та зрештою, багато про що можна мріяти. і при тому не цінувати романтики щоденних дрібниць...

до мене ця книжка прийшла неспроста саме зараз. всередині накопичилося трохи втоми, і я мала би всі шанси бачити себе і своє життя крізь гори змінених підгузок, прання, прибирання, улюлюкання, готування їжі. все це могло би здатися мені нудним, банальним, безкінечним. проте я дивлюся на це інакше. стараюся затримувати відчуття чоловікових обіймів і колючих поцілунків, запах його волосся, ранкові потягуськи Любчика і Терезки, дитячий сміх, кумедний Любчиків голос, сплячу Терезку, її зворушливі рученята... мене надихає, коли Даньо дякує за будь-які мої зусилля, і коли Любасько їсть щось, задоволено протягуючи "сьмаааакотааааа". а таких моментів значно-знааачно більше за буденну монотонність мамського життя.

минулого четверга відсвяткували Данів день народження, а в суботу Терезці виповнилося
6 місяців )
oksamytka: (Default)
такий тихий благословенний ранок. вперше за останні місяці випите горняточко кави - наново пережитий смак чарів... розмови... обійми з коханим і дітками... молитва... відчуття спокою і рівноваги... Бог огортає Собою...


  • Любчик малює з кожним днем краще
  • я підстригла Даня, поки Терезка спала на мені в слінгу
  • закінчую робити подарунок до річниці весілля Соломії й Романа - вирішили з Даньом зробити їм весільний альбом
  • трав"яний чай зі шматочком тортика, ммм!.. (Данко, впізнаєш свою мелісу? ;))
  • в Даня ще один концерт сьогодні ввечері, і - віііііідпустка! до середини серпня!
  • гарного вам дня! :)*

3 роки

Oct. 4th, 2011 08:23 pm
oksamytka: (love)

                                                                                         фотограф Микола Шаршонь

під кінець дня дозріла до того, щоби написати про наше нинішнє свято ))) зараз я настільки фізично слабка, шо можу валятися цілий день в горизонтальній позі, вмирати від голоду і все одно валятися... тому сьогодні, щоб не піддатися цій хандрі, вирішила від раня завантижити себе роботою. головне не вмикати комп, бо тоді слабкість тільки примножується. отже, дві години драяла нашу комуналку, після чого відключилася з Любчиком на три години :)

а потім Коханий прийшов з роботи з великим букетом улюблених міні-трояндочок, таких як були у моєму весільному букеті. я приготувала бануш на спомин про наші медові дні в Карпатах. друзі і рідні телефонують, вітають. запитують, як ми святкуємо. а я не знаю, шо відповідати. бо з Данилом у мене кожен день свято.  тобто за великим рахунком сьогодні не відрізняється від учора і від завтра, і від решти днів у році. ми просто щасливі. і це щастя дійсно просте в його буденності. і воно досконале, бо мені важко сказати, що щось могло би зробити його ще повнішим...

oksamytka: (Default)
 на третьому році подружнього життя я виявила, що в Даня виходить готувати каву значно смачнішою, ніж у мене. каву, зварену коханим, п"ю не просто для того, щоб не заснути, а реально отримую від неї задоволення, навіть по-трошки стаю кавоманкою :))) отже, тепер по ранках Даньо, всупереч настановам нашої передподружньої катехитки, встає раніше і приносить мені й собі сніданок у нашу кімнату. взагалі я не люблю їсти поза кухнею, але вранці на нашій кухні стільки народу, що спокійно можна поснідати тільки в кімнаті. і сьогоднішній день почався з "Даньової" кави, налисників із сиром і сонечка у вікні... ммм!
у суботу в мене було професійне свято. День географа. їздили з подругою на факультет, який після нашого випуску переїхав у новозбудований корпус поруч із біофаком. все там новеньке, чистеньке, виглянцоване, але то вже не рідні стіни. може тому так мало було колишніх випускників... за часів нашого навчання в цей день на факультеті не можливо було пройти між юрбами народу, не можливо було обрати між подіями, які відбувалися з ранку до вечора. а тут така порожнеча... з того горя після цього я заїхала на петрівку і купила собі красиву гастрономівську книжку про французьку домашню кухню.
позавчора готувала одну чюдну страву з цієї книжки, з не менш чюдною назвою "пе-де-нонн", що перекладається з французької як, даруйте, "пуки монашки". в дійсності це звичайне заварне тісто, тільки не спечене, а посмажене у фритюрі невеличкими порціями, і посипане цукровою пудрою. дуже смачне :)
весна прийшла, а з нею і сезонні проблеми з жовчним. я просто кілограмами готова їсти часник. а зараз сиджу і буквально заливаюся слізьми. не від болю і не від жалю. просто наїлася гірчиці :)
взагалі настрій дуже і дуже чудовий! со-няч-ний!!! поставила собі на робочий стіл таку картинку:

oksamytka: (Default)
  • в суботу їздили в Українку до "Спрінгів". передали подарунки від Надійки, побачили Варвару, натішилися щасливим затишком, насміялися з Орестових витончених жартів, на власні очі побачили неймовірну Лесину кімнату. а яка смачна була кава з мигдалевим печивом! а картопля з грибами, печена в горщиках! я ще й отримала подарунок до іменин красиву керамічну ступку з вишнями. така вона класна, що мені аж захотілося свою майбутню кухню зробити у вишневому стилі. вийшли на вулицю з Оксанчиного будинку, і майже одночасно з Даньом задоволено протягли: "в-е-с-н-а!";
  • приїхали додому, а тут - лазанья, яку приготували Ляся з Олегом, ням-ням-ням!
  • в неділю святкувала іменини. подобається це свято. хоча би тому, що з ним вітають ті, хто дійсно пам"ятає. це не день народження, нагадування про яке висвічується в усіх контактах, фейсбуках, жж, телефонах, записниках. щире і просте свято із залишками лазаньї і гарним вином, тортом і терпким чаєм;
  • вчора був такий приємний день вичищання куточків. влаштовуємо з Даньом такі штуки, коли йому дають несподівані вихідні серед робочого тижня. цього разу дали два вихідних після недільного концерту. і вчора ми вичищали вікно. коли в повітрі пахне весною, так приємно дивитися на світ крізь чисте вікно. випрали штори і тюль, влаштували у ванній тропічний дощ вазонкам. а ще забрали на пошті мамин подарунок - форму для піци :)
  • й от тепер сиджу біля вікна, клацаю по клавіатурі, поглядаю на своїх улюблених чоловіків, які сопуть на ліжку, і думаю, що для повного щастя мені не вистачає тільки горнятка міцної солодкої-солодкої кави :)
oksamytka: (Default)
я тут собі подумала (а суботні ранки - чудовий час, щоби думати про приємне!): я щаслива людина. я кохана жінка. мій чоловік вміє слухати і чути, він думає і старається для нашого сімейного добробуту в усіх сферах. вчора я спекла для нашої великої родини великого яблучного пляцка, і я щаслива бачити, з яким задоволенням рідні смакують ним! я перемагаю свою лінь натягати на себе купу лахів, щоб вийти на вулицю, і ми знову часто гуляємо незалежно від погоди. мене душить ніжність, коли Любчик спить згорнутий калачиком під моїм боком! радію, коли вперше вранці виглядаю у вікно. радію, коли там біло-білісінько від снігу чи коли накрапає дощ...

найбільше джерело щастя )
oksamytka: (Default)
і 12 страв, і коляди, і ялинка, і шопка, і святкова Літургія, і багато-багато вітальних відкриток, і веселий різдвяний настрій... все це було з нами цьогоріч на Різдво. але все воно не мало би сенсу, якби 2 тисячі років тому безмежний Бог не вмістився в одну Клітину, з Якої виріс і народився Немовлям. цього року це був дійсно Його день народження! не якесь там x-mas чи holiday, не нагода для ще одних родинно-дружніх посиденьок, не симпатична різнокольорова традиція. я безмежно дякую Тобі, Господи Ісусе, що Ти прийшов до нас саме так, як Ти прийшов, саме тоді і саме там, бо всі ті обставини, місця і люди - це Твоя велика Таємниця, така таємнича і притягаюча тому що проста! проста настільки, що її може збагнути звичайний пастух, і таємнича, бо її не може розгадати науковець. слава Тобі!

oksamytka: (Default)

 
у дитинстві я мріяла потрапити за межу реальності. розсунути руками хитросплетіння гілок і побачити за хащами вхід у красивий залитий сонцем сад. дуже любила історії з подібним розвитком сюжету: "Аліса", "Міо, мій Міо", "Серця трьох"... крім потреби споглядати красу, мрії ті мали під собою дуже матеріальні бажання - в саду мало бути досхочу різних фруктів, цукерки й інші смаколики на деревах. дуже вже не вистачало цих милих дрібничок тоді. або це мала бути потаємна кімната-комірчина, в якій на численних полицях зберігалися... папір, олівці, фломастери (щоб малювати одяг для паперових ляльок) і різноманітні тканини, нитки, стрічки, гачки, спиці, гудзики (щоб шити одяг для ляльок справжніх :)

коли бачу зараз якусь загадкову стежину, мене не залишає відчуття магічного невідомого. ніби вже дорОсла кобіта, а не можу викинути з голови передчуття дива, яке може раптово статися... думаю, що би я хотіла зараз знайти в таємному саду? затишний будинок із великими вікнами й каміном у вітальній, із численними поличками, шафками і тумбочками на кухні, з величезним ліжком у спальній... 

прийде час, і я обов"язково вийду на ганок цього будинку одного морозного сонячного ранку, щоб вдихнути свіжого повітря, подивитися на засипаний снігом сад і подякувати Богові за ніч і новий день. потім піду на кухню, зварю кави, намащу грінки вишневим варенням, піду в нашу кімнату, підійду тихо до ліжка і розбужу Даня. він вилізе з-під теплої ковдри. легенько, щоб не збудити малюків, які прилізли до нас під ранок :) ще заглянемо в кімнату до старших діток, полюбуємося, як солодко вони сопуть, і підемо пити каву в маленьку, але затишну вітальню з великими вікнами...
oksamytka: (Default)
не так давно я прокидалася під звуки будильника, що на мобільному телефоні. довгий час це була мелодія La noyee Яна Тірсена. і під неї дуже радісно починався день! останні кілька місяців будильник ми вмикаємо рідко. будить нас голос нашої дитини - чарівне, трошки хрипке "еее", від якого мій організм приходить у готовність №1 ) а коли Любчик потягається і обдаровує нас першою новоденною усмішкою, то і сонця за вікном не треба, ранок ВЖЕ прекрасний. але сьогодні нас знову розбудив будильник - тепер це мелодія одного із саунд-треків з кінофільму "Останній самурай". у Даня ранній виїзд на концерт. а це значить ранкове рандеву на кухні, запашна кава і, цього разу, спечений ізвечора яблучний пиріг )))

літо закінчилося. я не сумую через раптову осінь. ще обов"язково буде тепло... у кімнаті стоїть свіжий букет айстр, подарований коханим. у нашому осінньому інтер"єрі рожеві й фіолетові сніжинки постійно привертають до себе увагу - погляд весь час тягнеться до них. ще трохи, і настане моя улюблена пора хризантем - чим не привід для радості? )

сьогодні чекаю в гості свою помаранчево-осінню подругу Мирославу. відвідини друзів - особлива причина радіти. люди - то певно єдине, чого сильно бракує у цей період мого життя. саме тому дуже дякую всім, хто знаходить час і натхнення, і дає мені можливість виговоритися прикрашає своєю присутністю моє мамське буття. Даньо теж працює у цьому напрямку: час від часу вивозить нас із Любчиком у люди. півтора тижні тому в гості до [livejournal.com profile] kolomyika  і Дениса (ціле щастя бути поруч із щасливим подружжям!), минулої суботи - в Українку до [livejournal.com profile] springfrom (ми вже ледь не залишилися жити в Оксанки в передпокої - так у них добре!), а у вівторок їздили на першу обновлянську зустріч у новому навчальному році.

нарешті: Аня, вітаю з Днем народження! многая літа! і чекаю у гості ;) 
oksamytka: (ми)
5 років тому у своєму есеї для "дзеркала тижня" "Абсолютний слух" Юрій Андрухович згадував студентські переживання і цитував Ліну Костенко: "добрий ранок, моя одинокосте..."  прочитавши той есей, а потім і вірш "Ван-Гог", я подумала, що він дуже пасує до моїх тодішніх почуттів... минуло 5 років, завтра Ліна Василівна знову відзначає свій ювілей, а мені знову хочеться цитувати її рядками власні переживання. сьогодні ми з Даньом святкуємо 4 річницю знайомства. 4 роки так мало, порівняно з роками одинокості і тим більше з вічністю, що чекає нас попереду. але це не применшує бринливого щастя, від якого хочеться говорити віршами. і, може, років через 10 мені вже не буде страшно зізнатися собі: я щаслива...
oksamytka: (Default)
вчора у дорогих друзів [livejournal.com profile] dzzvinka і [livejournal.com profile] zoreslav_ua народився синочок!!! вітання їм! здоров"я! і світлої життєвої дороги Малюкові!
oksamytka: (love)
ми стоїмо на зупинці, вже добрих 15 хвилин чекаючи на автобус, мені так холодно, що не хочеться нічого – тільки додому, в нашу теплу затишну кімнату. і тут він обіймає мене ззаду, ніби огортаючи всім собою мою задубілу фігурку, і наспівує: «я від негоди захищу тебе грудьми, тебе грудьми, тебе грудьми», і мені враз стає тепло. від цієї пісні, від голосу, від обіймів. за мить приїжджає маршрутка, ми сідаємо поруч, я ховаюся в нього на плечі, і… не можу стримати сліз. не можу не згадати про часи, коли не було в мене цих плечей, цих рук, цих грудей, коли не було в моєму житті його. не можу не дякувати Богові за ті часи, що вони були, і що тепер можу так цінувати його! не можу не дякувати за диво його життя.

... )
oksamytka: (Default)
не буду оригінальною, але в такі холодні осінні дні, як сьогодні, приємно погрітися хоч би фотографіями. мені здається, тільки восени сонячні світлини виходять такими особливо теплими, що можуть зігрівати аж до весни ) а ще зігрівають спогади про дні, в які ті світлини були зроблені.
мені подобається осіннє тепло, подобається зустрічатися з осінньо-теплою подругою в старому ботанічному саду, подобається, коли багато листя під ногами і воно шарудить під час нашої прогулянки!

 
+2 )
oksamytka: (очікування дива)
моя улюблена відповідь на запитання: "як життя?" - "все супер". саме таке зауваження зробила мені подруга, вітаючи з річницею весілля. ще до цієї телефонної розмови я знала, що грішу тим виразом і щоразу намагалася придумати, чим би його замінити, але... так вже склалося, що коли навколо все шкереберть, то завжди є про що сказати, а коли живеш у тихих і ніжних обіймах щастя, то не можеш придумати слів, аби описати це щастя детально. не тому, що боїшся заздрості чи сполохати його, а просто воно невимовне. і ще не тому, що все до нудоти чудово. зараз якось так Бог дає, що навіть у важких переживаннях чи коли стається все зовсім не так, як планувалося, бачу добре і радісне. буває під вечір накриває хвиля сумнівів і переживань, тоді просто лягаю спати і знаю, що вранці це все вже буде позаду, та новий день зустріну з усмішкою, аби сиджу реву і таааак шкода себе, а в серці живе переконання, що Бог зі мною, і от я поплачу, а потім знов засяє сонце. і якось не хочеться перевантажувати цими минущими внутрішніми грозами близьких...
і за зараз по двох тижнях перебування в Тернополі й поверненні в Київ всі мої переживання за цей час можна вмістити в двох словах "все супер" )))

у день мого від"їзду Коханий потішив мене подарунком до нашої річниці - ведмедиком із серії "тетті тедді". а потім почалися його гастролі. спочатку дууууже вдалий концерт у Тернополі, і численні щоденні переїзди містами і містечками Галичини. річницю ми вирішили відсвяткувати 3-го жовтня ввечері, після Даньового повернення з Кременця, бо 4-го вже о 8 ранку він мусів виїздити з капелою до Франківська. ми з мамою готувалися пів дня, але Даньо приїхав тільки коло півночі, так що святкували майже 4-го ) потім удень ми вже нарізно приймали привітання. так вже склалося, що Бог роз"єднує нас у найбільші наші свята, і так всі три з половиною роки. Він ніби намагається нам вказати: це не найголовніше. і я приймаю це. і не можу сказати, що в день нашої першої річниці одруження потребувала Данила більше, ніж в інші дні, коли ми були не разом.

важче стало в наступні дні розлуки. цього разу вона була найдовшою за останні півтора роки... в такі дні я зовсім не радію з існування мобільного зв"язку, навпаки він особливо дратує, бо він є, і ми не можемо ним не користуватися, але втіхи таке спілкування зовсім не приносить... розважила себе тим, що почала вишивати для Даня сорочку, та на час передостаннього його концерту в Хмельницькому я вже була в повному відчаї. і він чув це в моєму голосі, але нічого не міг змінити - вдома мав бути тільки аж через день - після концерту в Чорткові. а мені залишалося тільки чекати. і дякувати Богові, що Данило - не моряк далекого плавання, не далекобійник, як мій тато, чи принаймні не музикант якогось симфонічного оркестру філармонії, котрий гастролює по кілька тижнів.
за проявлене смирення Бог нагородив мене - відразу по концерті в Хмельницькому Даньо поїхав на залізничний вокзал і сів у перший потяг до Тернополя ) і вже за кілька годин я знову могла танути в його обіймах.

а потім стало відомо, що ми не можемо здійснити запланованої поїздки в Карпати, бо Даньові після гастролів не дають жодного вихідного. і треба було раніше повертатися в Київ. залишилося тішитися спогадами про поїздку минулорічну і сподіваннями численних подорожів у майбутньому. а ще - купувати квитки в столицю в останній момент. і так сталося, що треба було вибирати - їхати на нижній полиці в холодному потязі, або на верхній - у теплому. після того, як я намерзлася дорогою до Тернополя, обрала другий варіант, подумки довірившись Богові, що якось вже викарапкаюся нагору :) і коли ми зайшли у вагон, я мала ще одну нагоду переконатися - Він так дбає про нас. у сусідньому купе на нижній полиці їхала наша приятелька з "Обнови", яка сама запропонувала мені зайняти її місце )

ну, і як після цього всього я можу не сказати: "все супер"?!
oksamytka: (o)
  • вівторковий вечір - свято належить "обнові". ми давно вже знаємо, наскільки багато дає нам ця наша спільнота, а особливо кожен її член. після кожної зустрічі нам є про що подумати-обговорити. сьогодні було так само. і слава Богу! говорили про мирянське лідерство в греко-католицькій церкві.
  • імпровізоване несподіване романтичне побачення за смачнючим тортиком на 3-му поверсі в "пузатій хаті". тримаємося за руки, усміхаємося одне одному, смакуємо, запиваємо чаєм і час від часу торкаємося одне одного вустами.
  • теплий-теплий вечір... аж не віриться, що вже кінець вересня, а я й досі в босоніжках ))) осіннє тепло таке особливе... дорога додому і спілкування про особисте зростання, про те що, не змінивши себе, ніколи не змінимо нічого навколо.
  • не виходить з голови недільний уривок з євангелії від Марка 9, 33-37. страшенно люблю такі Божі подарунки через Його слово, яке раптом після численних прослуховувань і прочитань чується зовсім по новому. зачепили слова: "хто прийме одне з таких дітей у моє ім"я - мене приймає; а хто мене приймає - не мене приймає, а того, хто мене послав". отак Він прийшов і однією рукою відігнав багато-багато моїх сумнівів і страхів, в кількох словах дав відповідь на питання, над якими б"юся давно... Господи, чи я готова бути мамою? чи я буду доброю мамою? чи я варта того, аби бути мамою? чи подужаю я настільки любити, щоби не зранити душу своєї дитини? чи мої теперішні переживання гідні, аби називатися материнськими почуттями? і проста-простісінька відповідь: мене приймаєш... не могла стримати сліз в церкві - так переповнило мене щось неземне - відчуття Бога в мені, в мені - простому маленькому будячкові, котрий росте в пилюці при дорозі... Він зі мною - все так просто...
oksamytka: (ми)
якщо в людини формується неправильна ієрархія цінностей, аби допомогти їй виправити ситуацію, Бог приходить і… забирає найцінніше для неї, в такий спосіб даючи їй можливість знайти щось більше, краще, цінніше. зі мною сталася точно така сама історія )
oksamytka: (Default)
останнім часом маю дуже добрий настрій. можна скинути це на "вагітні" гормони, а можна й на інші причини, яких навколо вистачає.
моя внутрішня боротьба потроху почала приносити результати, що ще раз засвідчило: в цій справі треба бути витривалою, наполегливою і пильною;
наш Любчик росте здоровий і дедалі відчутніше з нами спілкується - на днях від його буцання мій животик почав вже видимо підскакувати;
Даньо щодня огортає мене неймовірним теплом і ніжністю, а я просто фізично відчуваю, як росте наша любов;
вчорашня ЛІтургія принесла мені стільки світлих пережиттів і відчуття дотику Бога до душі, що я мимоволі розплакалася від щастя, яке переливалося через край;
в суботу приїжджає в Київ моя подруга із Закарпаття, з якою ми листуємося (на папері) 10 років. дуже хочу відкрити перед нею столицю з гарного боку, бо вона буде тут уперше;
нарешті ви, мої чудові друзі, на цих сторінках щодня пишете стільки всього хорошого, доброго, життєствердного, що я не перестаю дякувати Богові за кожного з вас!
oksamytka: (весна)
на реколекціях перед Квітною неділею отець Йосиф Мілян поділився з нами своїми переживаннями Великодня. він сказав, що свято Воскресіння для нього починається у Великий четвер. коли в неділю закінчується Воскресна Літургія, йому стає сумно, бо для нього Великдень минув. я спіймала себе на думці, що кожного року переживаю те саме. особливо з тих часів, відколи в селі померла мамина мама і ми перестали їздити туди на Великдень.

все, що було вже після Служби, ще ніби й належало до воскресного дня, але було вже не самим Воскресінням. цього року таке пережиття було дуже гострим. проте воно не було причиною для смутку. навпаки від того, ще більше цінувалася кожна хвилина великодніх богослужінь: від Надгробного до традиційного святкового многоліття.

далі все було світло, тепло, радісно, у Світлі понеділок і вівторок так само радісно тьохкало серце від привітання "Христос воскрес!", залита водою квартира і мокрі ми в Обливний понеділок... але ніщо не могло зрівнятися з тим вперше в році почутим і проспіваним воскресним тропарем: Христос воскрес із мертвих! Смертю смерть подолав! І тим, що в гробах, життя дарував! чи з трепетним переживанням четвергової страсної утрені з її 12-ма страсними уривками з Євангелій, з винесення Плащаниці, зі співом "Благообразного Йосифа", Єрусалимьскою утренею. в ті передпасхальні дні я вже не можу сумувати, бо ж Воскресіння так близько, так близько перемога!
oksamytka: (одрі)

закінчилася ще одна міні-сесія в Інституті Томи Аквінського. принесла багато спокою, радості, обдумання, внутрішніх і зовнішніх відкриттів, а ще океан вдячності. Богові за Його безмежну любов і за дарунки любові в житті. Даньові за безмежну просто таки першокоринтянсько-апостоло-павлівську любов: довготерпеливу, милосердну, яка не прагне свого, яка тішиться правдою, все зносить, усім радіє!

січневі предмети: основи психології родини та соціальні паталогії. обидва звелися до розгляду родинних конфліктів, їх причин, типів, стадій, наслідків. тобто в основному розглядали щось патологічне, що є в сім"ях. сумно було все це слухати, а ще сумніше - розуміти, що все це реально існує. як майбутній родинний порадник, я усвідомлюю, що в першу чергу все це треба прийняти. але як переконати людей, які прийдуть до мене з такими проблемами, що всі вони часто досить легко вирішуються, що вистачає трошки більше жертовності, та просто більше любові? Боже, поможи!

з-поміж багатьох родинних конфліктів розглядали всіма улюблений конфлікт між свекрухою та невісткою. викладачка запропонувала як варіант для його вирішення зробити свекруху цінним інформатором про минуле її сина. наприклад, розпитати в неї, яким стравам він надає перевагу. сиджу і думаю: як то можна виходити заміж і не знати, що саме смакує майбутньому чоловікові. проте викладачка запевнила, що 99 % подружжів укладаються в наш час без таких базових знань одне про одного. я їй вірю, звичайно. люди встигають скласти шлюбний контракт там, де часто вистачило би дізнатися наперед, які саме пиріжки смакують коханому чи які квіти подобаються коханій.

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios