oksamytka: (Default)
не спимо. сидимо всі в очікуванні новин із Боярки. там Сіка і Роман народжують, а ми тут всі молимося й тримаємо за них кулачки. вчора не спалося мені ще з 6 ранку, чекала на Даня, котрий під"їжджав до Києва з гастролів у Чернівцях. і тут стрельнуло в голову: а чом би нам не поїхати в Білогородку. ми ж бо через кілька днів дременемо в Тернопіль, Даньо потім поїде на 2 тижні в тур по Полтавській області, ггг, і це напевно наш останній шанс побачити Соломію з животиком. тільки Даньо зайшов до хати, як я поділилася з ним ідеєю. найбільше не хотіли, щоби гостинні Сіка з Ромком переймалися, чим приймати гостей, тому вирішили привезти все з собою. так і сказали Сіці по телефону: приїдем, ніц не готуй, все привезем, просто хочемо тебе бачити. вони не могли нам відмовити )))

в Білогородці гарно провели час. поїли тортик і гарячі канапки, поспілкувалися, прогулялися. навіть вдалося вмовити Соломію на кілька знимок :) як виявилося - все вчасно. нині ввечері подзвонив Ромко, і сказав, що вони вже в пологовому )))

ще вчора в Терезки були іменини. 

і ще вчора до нас приїхав новий слінг. я так його хотіла ще коли ходила вагітною. три відтінки кавового кольору, плетення "зара" і назва - Сендсторм! але в українських магазинах їх не було. минулого тижня побачила, що такий шарфик продає мамуся з Донецька. очі загорілися, руки потяглися... ні-ні-ні, - казала я собі. але Даньо вмовив, знайшовши кілька аргументів, і ми вирішили здійснити цю маленьку мрію :)

а сьогодні вранці ми всі прокинулися від нереального гуркоту грому! хто чув і бачив цю грозу, скажіть, це було круто!
oksamytka: (Default)
я лежала щаслива в одному із пологових залів 2-го київського пологового, і вперше годувала Терезку.

моя нова історія :) )

oksamytka: (Default)
дзвонив сьогодні лікар з жіночої консультації. після запитання де я знаходжуся, тоном директора, що гримає на підлеглих: "ви знаєтє, что ви далжни сєводня ражать?" кажу: "еееее... знаю...." у слухавці чується важке дихання і мичання, після кількох секунд: "в чєтвєрг я жду вас у сєбя"... кінець розмови. звичайно, я знаю, що вчора минули 40 тижнів вагітності, і сьогодні почався 41-й, ну, нашо розмовляти зі мною як з дегенераткою, яка мало того що вагітна, то ще й не знає, який сьогодні день, і взагалі відмовляється народжувати, незважаючи на термін????

трохи брєду сильно вагітної жінки )

зрештою, в тому, що Терезка поки в мені, є певні плюси. наприклад, сьогодні я таки спокусилася на базарі на полуницю :) вона, звичайно, зовсім не така, що куплена в червні, але в червні мені вже її не їсти, так що потішила себе такою.

oksamytka: (Default)
зараз я вже точно знаю - нема поганих днів для того, щоб народитися. колись давно-давно я вірила у вплив дат на долю людей і на їхню вдачу, і часто могла оцінювати, що від людини чекати по тому, коли вона народилася. це змінилося не так і давно: з появою Данила в моєму житті. коли я дізналася його дату народження, для мене це була ломка просто ))) до того вважала "скорпіонів" найбільш непідходящими мені по духу людьми. яка ж це все дурня! він виявився найпідходящішим з усіх підходящих!!! мій-мій-мій, а я - його-його-його.

потім у мене ще було упередження до стрільців, що виникло на базі неприємних почуттів до тітки, але за останні роки Бог подарував мені знайомство і дружбу зі стількома людьми, народженими в листопаді-грудні, без яких я зараз не уявляю ні життя, ні себе навіть. і ще подарував нам Любчика - найсолодшого і найдорожчого! так що чхати я хотіла на гороскопи!

тепер чекаємо народження Терезки. мені би хотілося, щоби це сталося в травні, бо це мій улюблений місяць в році, і я сама народилася в травні. але це вже зовсім не принципово і не суттєво. знаю, що якщо не народжу впродовж наступного тижня, почну панікувати. бо мій лікар з жіночої консультації призначив мені візит на 4 травня, а я вже тааааак не хочу до нього йти. і КТГ робити в той день теж не хочу... 

вже добрі 2 тижні я "живу на валізах". скупили і спакували все потрібне. лишилося тіки покласти до речей зубну щітку, пасту, зарядне для мобільного, цікаву книжку і комплект постільної білизни. відкладаю це до останнього моменту. надіюся, час буде :) на цьому тижні домовилися з акушеркою в пологовому, підписали обмінку і сплатили "доброчинний" внесок. 

у вівторок я робила доповідь на зустрічі "Обнови", котру планувала зробити ще півтори роки тому - розповідала про літературу фентезі й її зв"язок із християнством. готувалася до доповіді, а в думках поставала картина, як у мене прямо там під час зустрічі відходять води ))) невипадково, бо в день, коли я народжувала Любчика, 19 грудня, у мене були пари в Інституті Томи Аквінського, в якому я тоді вчилася. і я точно знаю, що якби моя лікарка не наполягла на госпіталізації за два дні до того, води в мене відійшли би прямо посеред однієї з пар, бо я би точно пішла на навчання :) тоді я ще така смілива була, ого-го, не знала, шо воно таке - пологи. тому спокійнісінько 16 грудня ще поперла з Даньом на концерт на інший кінець Києва.

тепер мені вже стрьомніше. лікар мене обнадіяв, що цього разу маю народити за 4-5 годин (так-так-так, після перших 8-годинних пологів я мрію, щоб його слова збулися!), а це не так уже й багато. акушерка сказала викинути з голови спогади про перший раз, життєрадісною й оптимістично налаштованою приїхати цього разу в пологовий з чоловіком, поступити відразу в родзал і щасливо народити. я дуже хочу, щоб так і було. але в мене серце починає шалено калатати з кожною переймою-передвісником - "о, ні, невже почалося?!". хоч це не завадило мені вчора разом з Даньом, Любчиком, Олегом, Уляною, Юстинкою й Іванкою поїхати до Соломії в Білогородку на пікнік із шашличком )))

позавчора до мене навідалася Аня [livejournal.com profile] rozmaita і принесла солодкий дарунок із Львівської майстерні шоколаду. яка ж вона уважна людина! прочитала мої думки, і вирішила мене потішити, бо зовсім скоро мені вже може й не можна буде нічого такого їсти. а ще сьогодні на базарі я задивлялася на полуниці. вони нітратні й шалено дорогі, і я майже змирилася з думкою, що цього року пролітаю повз всі ягоди, як фанера над Парижем )
oksamytka: (o)
фух. маю нарешті трохи часу за компом, поки любитель тачок спить, а любитель "Барси" дивиться, як вони вкотре громлять якихось бідак.

перша головна новина останнього часу: ми закінчили грудне годування!!!
більше про це )


тиждень тому я була на останньому плановому узд. це капєц, як я його боялася.
більше про це )


сьогодні Любчикові 2 роки 3 місяці. чомусь він щомісяця в районі 20 числа стає страх який капризний, погано спить вночі, качає права вдень, хоч поза тим, як завжди, він чудова і мила дитина, яку я неймовірно люблю. проте завжди є страх: може, я роблю щось не так, і псую дитину своїми невмілими діями. говорила про це зі своєю приятелькою - корекційним педагогом. вона мене заспокоїла, розповіла, що навпаки всі ці кризові моменти норма, і гірше коли дитина слухняна в такому віці, дала кілька порад, як поводитися в різних нестандартних ситуаціях. і ми з Даньом вже почали ті поради практикувати :)

не знаю, чого я хочу більше: залишатися подовше вагітною, бо реально стрьомно, як даватиму собі раду з двома дітьми (розумію, що не я перша і не я остання, але далеко не всі мами такі слабачки, як я...); чи народити вже пошвидше, бо ходити з пузом напряжно. на щастя, весна прийшла, і вже менше лахів треба на себе натягати, туфлі взувати легше, ніж шнурувати зимові черевики ))) 
oksamytka: (Default)
до Даня зателефонувала його старша сестра Соломія і запропонувала провести вихідні в їхньому будинку за Києвом. вони з чоловіком мали їхати на день народження до його мами, а комусь треба було годувати їхнього песика ))) ми не змогли відмовитися, і в п"ятницю ввечері чкурнули за місто. там провели родичів у дорогу, і приблизно об 11 повлягалися спати. напевно чи не вперше - ми були самі! тільки Даньо, Любчик і я!!! тиша, спокій і широчезне ліжко :) було солодко засинати з думкою, що завтра субота і не треба нікуди поспішати, і можна буде валятися в ковдрах хоч до обіду. але вранці я відкрила очі, глянула у вікно, побачила перші промені сонця і зрозуміла, що зовсім-зовсім не хочу спати, і навіть валятися в ліжку. повернула голову праворуч, у цей момент прокинувся Даньо і, здається, був налаштований так само. на годиннику було кілька хвилин на восьму. не встигли ми з Даньом пообійматися і 10 хвилин, як несподівано включився Любчик, бадьорий і життєрадісний. ми повставали, вмостилися біля вікна і ще з 10 хвилин розглядали краєвид, цнотливо білі засніжені поля, дерева вдалині, вкриті інієм, будинки і червоне сонце над самісіньким горизонтом. так почався день, в якому були тільки МИ!
багато знимок!!! )

oksamytka: (Default)
а знаєте, чому мій жж називається "Маленький Будячок"? бо це я :) 6 років тому я познайомилася із життям однієї із найвидатніших святих Церкви - Терези від Дитятка Ісуса. вона жила наприкінці 19 століття у Франції, була 9-ю дитиною в сім"ї Людовіка й Зелі Мартен. 9 із 24-ох років життя Тереза провела в закритому монастирі босих кармеліток і за життя нічим надзвичайним від своїх сестер не відрізнялася. померла в 24 роки від туберкульозу.

але було таки щось. помітивши в Терезі неординарну душу, матір настоятелька попросила її записати свої духовні переживання від народження і описувати їх постійно. так і з"явилася на світ "Історія однієї душі". в цій історії, прочитавши яку, я ніби заново народилася, Тереза називає себе маленькою квіткою з Божого саду. і каже, що Бог однаково любить і пишні пахучі троянди, і маленькі непримітні квіточки...

основна ідея Терезиної духовності - щоб наблизитися до Бога, не обов"язково робити величні героїчні вчинки, вмирати мученицькою смертю, проводити відчайдушну місійну діяльність. вистачає щодня робити маленькі вчинки любові для своїх ближніх, настільки маленькі, що зовсім для ближніх непомітні, але однаково помітні для Бога. в цьому полягає Терезина Маленька Дорога до Бога - щось цілком нове і таке, завдяки чому мільйони людей в усьому світі отримали велику надію.

Маленька Дорога зробила Терезу, маленьку нічим не видатну монахиню, Вчителем Церкви. цей титул крім неї за всю історію Церкви отримали тільки дві жінки: свята Тереза Авільська й свята Катерина Сієнська. з часу нашого "знайомства" Тереза стала для мене справжньою подругою і сестрою. а її Маленька Дорога стала моєю дорогою. я чудово усвідомлювала і усвідомлюю, що до маленької квітки мені далеко. я можу бути тільки маленьким будячком, що росте при дорозі, запилюжений і ще більше непомітний нікому, ніж маленька квітка... але це не причина для смутку чи відчаю! це ще одна нагода для розуміння, якою великою може бути Божа Любов, яка огортає своєю увагою навіть колючого будячка )))

коли Даньо дізнався про Терезу, полюбив її, як і я. і ще до весілля ми вирішили, що нашу першу донечку назвемо на честь цієї святої.
oksamytka: (Default)


цьогорічне Різдво було тихим. в хаті мало людей (раніше бувало мінімум 7, але зазвичай 10 і більше), за останні роки звикли до колядок в супроводі Даньової бандури й Уляниного альта. на цей Уляна з Олегом і Юстинкою святкували в Києві, а бандура потребує ремонту... 6 січня розгулялася справжня весна. сонце так нахабно світило у вікна, що довелося завішувати їх чимось темним - інакше на кухні не можливо було працювати, на вулиці температура +5 за Цельсієм, ні натяку на сніг. цілком така собі палестинська погода. але Різдво - це таке диво! воно приходить навіть коли за вікном сіро, коли нема святкового настрою, коли ми до нього не готові або коли взагалі не знаємо, Чиє Різдво святкуємо...

цього року ніби вперше я почула слова з Євангелії від Луки 2, 9-12: "Аж ось ангел Господній їм з"явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: "Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме у яслах".

за день до Святвечора ми ходили на друге планове узд. напевно недаремно ще на початку 2011 я прочитала всі 8 книг про Енн із "Зелених дахів", продовжила цю чудову дівочу епопею "Царівною", "Поліанною", "Мері Попінс", "Бубою", "Роликовими ковзанами" і закінчила "Маленькими жінками" й "Добрими дружинами". ну, хто ще міг оселитися в моєму пузі, як не дамочка, та ше й всістися попою до, даруйте, виходу? ))) вона здорова, нема ніяких загроз, і слава Богу! а за те, щоби перевернулася, будемо молитися :)
oksamytka: (Default)
від початку грудня за кожен пост сідаю з думками: "останній перед?.." і так донині. але все добре. хто в темі, той знає, що наша система вирахування попередньої дати пологів надзвичайно недосконала, навіть даючи жінці фору в два тижні, вона часто не спрацьовує, бо зовсім не враховує тривалість циклу, його особливості, а також нюанси того циклу, що передував вагітності. я просто стала однією з жертв цієї системи... (ах! як трагічно звучить!!!) всі уточнені терміни за узд свідчать, що в нас все має статися тільки-тільки... приблизно в районі святого Миколая. до моменту мого ставання на облік я, до речі, так і ходила з цією думкою, і всім розказувала, що Миколай принесе нам "подаруночок" під подушку ))) словом, я спокійна, хвилююся тільки за людей, які хвилюються через нас, знаючи, що ми мали народити ще 4 грудня... люди, не хвилюйтеся!!! чуєте!

майже весь попередній тиждень я сиділа вдома, чекаючи, що от-от щось почнеться. аж поки не збагнула, що я ще зовсім не "невиїзна". тож призначила Даньові побачення на нашому старому місці на четвер. ми зустрілися, був легкий морозець, політав ріденький лапатий сніжок - занурилися в зимову казку, пройшли одним із улюблених маршрутів: від Майдану до Контрактової по Володимирському узвозу... дорогою робили дурнуваті фотографії, полювали на сніжинки, мені йшлося напрочуд легко і щасливо!

в п"ятницю мене накрив маленький депреснячок через перспективу лягати в лікарню в неділю ввечері... вилила душу чуйній Наталочці [livejournal.com profile] merezhyvo, яка вчасно підставила дружнє плече, і настрій моментально піднявся. а в суботу ми з Даньом молилися до Богородиці і вимолили в Неї лікарняну відстрочку. лікарка у нас просто чудова, з почуттям гумору, уважна, прониклива, але страшенно харизматична жінка. з нею геть неможливо сперечатися. можна продумувати в голові десятки варіантів, як переконувати її в своєму, та під час розмови всі ці варіанти випаровуються. своїм ніжним із хрипинкою голосом вона начисто знезброює... так що це був саме той випадок, коли молитва була аж ніяк не зайва )

сьогоднішній ранок напевно ознаменував собою початок божевільного тижня. нас із Даньом "скоропостіжно" підірвали з ліжка, і ледь ковтнувши кави з вершками, ми помчали слідом за усіма нашими родичами додому до найстаршого Даньового брата для того, щоб зробити родинну фотографію поки ще всі були "в зборі": Марко нині поїхав на гастролі, та й з нами ситуація непевна, а мамі Даньовій родинна фотка конче потрібна до середи. це було щось! велика грецька сім"я відпочиває ) 13 людей в одній кімнаті, з яких троє малюків і одна вагітна - і всі навпроти фотоапарата намагаються завмерти одночасно, поки він блимає і клацає серійною зйомкою... далі я цілий день намагалася домальовувати різдвяні відкритки. до речі, вже отримала святкові вітання від [livejournal.com profile] lana_svitankova - залишилося дочекатися Нового року, щоби побачити що ж там усередині конверта моєї улюбленої квадратної форми )))

на вечір мені забаглося рогаликів-поцілуночків, які я вчора випадково надибала в якомусь кулінарному жж. вони нагадали мені дитинство й бабусині празникові сухарики. і хоч рецепт був більш, ніж приблизний (250 гр масла, 250 гр сметани і борошна скільки забере), вирішила ризикнути. в підсумку не тільки напроізвольнічала (не втрималася і таки додала чайну ложечку розпушувача), але й наплутала, замість 250 гр сметани додавши 450, через що довелося викласти в тісто майже всі домашні запаси масла. а замість варення чи мармуляди всередину кожного рогаличка поклала шматочок маринованого ананаса, випікала в духовці при температурі 180 градусів пів години, готові сухарики посипала цукровою пудрою. як виявилося - добре, що зробила їх вдвічі більше: поцілунки розтанули на очах...

а щойно ми вбрали наше ліжечко в новенький комплект постільної білизни, подарований моєю мамою Даньові на день народження. от зараз оглядаюся назад і бачу, як Даньо посапує серед цих ніжних, але яскравих, помаранчево-жовтих соняхів і дуже-дуже тішуся!.. надобраніч ;)
oksamytka: (очікування дива)
маю багато улюблених місць у Святому Письмі, але найнайнайперше місце серед них усіх посідає таки, що б ви подумали? Нагірна проповідь Ісуса Христа! можна геть заплутатися в житті, збитися зі шляху, потрапити в цілковиту темряву, бути далеко від Бога і від себе, але відкрити Євангелію від Матвія, прочитати 5, 6 і 7 розділи і знайти для себе відповіді на всі-всі запитання. а ще - велику надію! "І не запалюють світла та й не ставлять його під посудину, лише на свічник, і воно світить усім у хаті"... серце християнина - це світло, яке несе надію для інших. і я дякую Богові за моїх друзів, Вероніку й Олега, які своє світло підносять на свічник, щоб воно освітлювало оточуючих. мені вже дісталося тих промінців, тепер хочу поділитися ними з вами.

у понеділок, коли мені було темно на душі, до мене на пошту прийшов лист від Вероніки з розповіддю про її пологи. я давно знала, що Вероніка й Олег практикують методику надприродних пологів, але вразило мене в її розповіді не те, що вона народила без болю, а їхня з Олегом надзвичайна співпраця з Богом і її не менш надзвичайні плоди, безмежна довіра, проявляти яку тільки на перший погляд так просто, а насправді - відважно. Вероніка дозволила мені поділитися з вами своїм листом )Read more... )
oksamytka: (Default)
«про що ти думаєш?»
«думаю попросити тебе загадати бажання і запитати, з якого ока вія випала»

я кілька секунд вдивляюся в його червоні від сліз очі, вагаюся, чи варто піддаватися на цю наївну дитячу забавку, кліпаю, відчуваю, наче є щось в лівому оці, показую пальцем на той бік. ледве встигаю подумати про бажання перед тим, як Даньо всміхається і каже: «вгадала».

кількадесят хвилин сліз, кілька мокрих носовичків, важкий день із купою хвилювань, розчарувань, переймань позаду, тотальна невпевненість у майбутньому, а в мене в голові тільки одне бажання – щоб ми були разом усе життя. більше нічого. дарма, що щойно ревіла через свою непрофесійність і через відсутність перспектив, через нереальні мрії про сяке-таке окреме помешкання, через байдужість і несправедливість, через відчуття власної безпорадності… і коли постає питання «яке ж моє найпалкіше бажання?», забуваються всі ці буденні й маловартісні дрібниці, а в голові залишається те, що найважливіше… і тоді хочеться тільки дякувати Йому – тому, Хто тримає мене в цій надважливій тверезості, дякувати за людей, які роблять цей світ реальним і кольоровим щодня, за відчуття основи.

вчора телефонувала Марійка. Господи, як же я люблю її, люблю спілкуватися з нею! скільки моїх страхів і переживань вона розвіяла своїм бадьорим і життєствердним голосом. воістину людина, яка всміхається життю, а воно просто не може не всміхатися їй у відповідь. запитую її: «важко бути мамою?» вона сміється і відповідає: «ні, ти що! це так класно!» і відразу розумію, як важливо чути подібні слова в світі, де дітей бояться, як вогню, їхні ж батьки, а бажання дарувати життя прирівнюється до однієї з форм божевілля. я чудово розумію, що всі діти плачуть ночами, хочуть часто на руки, вимагають уваги, їдять, пісяють, какають, потребують великої кількості зусиль, мудрості, коштів. але хтось бачить в тому суцільну проблему й загрозу, а хтось просто приймає з покорою, бачачи в тому важливу частину життя, і в підсумку завжди виходить переможцем.

я знаю, що всі чекають на наше Диво, вже не тільки ми. час від часу телефонують/пишуть друзі/рідні, запитуючи: «ще ні?» мене це не дратує, просто відповідаю «ще ні» і залишаюся й далі наодинці зі своїм чеканням. я зовсім не переживаю, просто знаю: ще не час. і продовжую чекати. в суботу була в лікарки в пологовому й вона уточнила попередню дату пологів, за останніми місячними вона припадає тільки на 8 грудня (а не на 4, як казали в жк). лікарка не полінувалася й порахувала дату ще й за узд на 10 тижні – виходить ще на 6 днів пізніше. так шо чекаємо до 14-го )))
oksamytka: (Default)

мені знову наснилися пологи. і це був найдивніший сон про пологи, що мені снилися досі. після такого думки вперто не складаються у щось цілісне. тож я вирішила написати про котів. точніше показати. восени ми з Даньом дуже багато гуляли довколишнім приватним сектором, так багато, шо аж в печніках у мене сидять ті горбисті вулички. здається, вже вивчила розміщення всіх будинків. і приємно тішить, коли помічаю якийсь, котрого не зауважувала до того. щоб не дуже нудьгувати під час прогулянок, ми з Даньом придумали собі забавку - фотополювання на місцевих котів. підловлюємо їх попід парканами і на парканах, посеред дороги чи на деревах. ніби й нічого особливого, зате цікаво роздивлятися потім знимки і вгадувати характер кожного мурчика чи мурки )



... )
oksamytka: (Default)
бо шось я відчуваю, шо недовго ше мені такою ходити )))

отакою )Read more... )

нині була цілий день на парах в Інституті. просто чудуюся, як Бозя складає для мене порядок предметів - рік тому було стільки дисциплін про поглиблення любові у взаєминах чоловіка і жінки. в цьому семестрі - предмети, дотичні до народження й виховання дітей. сьогодні були "постабортний синдром" і "пренатальна психологія". здала іспит із психології вікової - майже не готувалася, бо перед тим роздавала свій конспект направо-наліво, і сама добралася до нього в останній день. але Даньо витяг для мене заповітний для кожного студента 1-й білет із казково легкими запитаннями про модель особистості за Фройдом і про важливість спілкування для формування здорової психіки дитини... завтра знову пари, два заліки й один іспит. ще я сьогодні нарешті отримала людське формулювання теми дипломної роботи. завжди мала проблеми з чітким і влучним формулюванням наукових робіт. добре, що на світі є чудові наукові керівники!!! отже, я писатиму про представлення проблематики штучного заплідення в передподружній та подружній катехизації.

і ще - я закохана у свого чоловіка!!!...
oksamytka: (Default)
у продовження кольорового флешмобу ми з [personal profile] moy_compas придумали новий флешмоб - міні-історії про дві-три фотографії з кольорової підбірки. хто бавився у кольорові фото - долучайтеся ;)

отже, фотографія номер 8 з моєї дванадцятки



- особливий подарунок від особливих людей: коробочка для диска з фотографіями.
і коробочку, і фотографії робила талановита і дуже світла [livejournal.com profile] springfrom, асестувала їй в обох випадках не менш талановита і не менш світла [livejournal.com profile] chychatunka. мені перехоплювало дух від думки, що Оксанка виділила так багато свого часу для того, щоб зробити нам на згадку фотосесію про наше очікування Дива. але я була зворушена до глибини душі, коли побачила цю коробочку. це неймовірно - тримати в руках річ, яку хтось змайстрував для тебе - просто так, без будь-якої причини чи розрахунку, знати, що в цю річ вкладені зусилля, час, і головне - найтепліші почуття! і хоч помаранчевих речей у мене вдома дууууже багато, я від початку знала - ця коробочка обов"язково буде в 12-ці )))

фото № 10



- бутлик маринованого солодкого перцю від мами, привезений Уляною в понеділок з Тернополя.
знаєте, скільки не їжджу з Тернополя в Київ, моя мама перед від"їздом завжди бігає по хаті в пошуках чогось такого, що ще можна дати мені в столицю. в різні часи це були різні речі. хоч переважно таки продукти. стійке переконання, що в Тернополі все дешевше ніж у Києві, цілком перекриває мої благання зупинитися і непідйомну вагу сумки (сумок). коли я жила в тітки під час навчання возити доводилося все: від банальних макаронів до польських витребеньок, які в Києві не було змоги купити. причому тоді я тягала всі торби сама. щоправда, консервації мама тоді не передавала - тітка знаааачно більша фанатка того діла (хоч і не така талановита), та й мама в ті роки майже нічого не закривала... а жаль! мені так хотілося її смачнючого овочевого асорті, маринованих огірочків із гірчицею, шпарагової квасолі стрючками, але найбільше я сумувала за перцем із медом! от навіть зараз при думці про нього - слинка тече (добре, що в холодильнику ще трохи залишилося). цієї осені мама вперше за останні 10 років (на честь моєї вагітності) піддалася на мої вмовляння і закрила кілька баночок! ням-ням!
oksamytka: (очікування дива)
скільки людині для щастя треба? піти на базар, знайти там нарешті і купити брюсельську капусту, прикупити ще кілька дрібничок, до яких вічно руки не доходять, прийти додому, смачно поїсти і в передчутті вечірнього какао зібрати більш-менш думки до купи, щоб написати трошки в жж.

до пологів залишається, імовірно, менше ніж місяць. і чим ближче до них, тим більше з"являється бажання знати як все буде від і до, щоби контролювати процес цілком і повністю, щоби було без сюрпризів, а надто неприємних, щоби нічого не бракувало і все щоб було на своєму місці. ну, але це таке бажання - з розряду фантастики. невідомість зажди лякає найбільше. свого часу я пережила три ниркових коліки, лікарі кажуть, що біль при них на тому ж рівні, що й перейми. таке порівняння, як не парадоксально, заспокоює. бо хоч і боліло тоді гіперсильно, причому впродовж кількох годин під ряд без полегшення, зараз чось думається, якшо болітиме приблизно так само - тоді витримаю. гг.

вчора ходили в пологовий познайомитися з лікаркою, яку нам порекомендувала чарівна [livejournal.com profile] khmarynka , дізнатися що і як. перший неприємний сюрприз, до речі, чекав на нас уже там - партнерські пологи та відвідування через карантин відмінено! де ще таке в світі є? певно одна із причин, через які я дуже не люблю лікарні, це оце в"язничне обмеження відвідин. до численних молитов, пов"язаних із вагітністю й пологами, додалася ще й молитва про чимшвидше зняття карантину.

сьогодні прийшли диски від львівської "школи народжувати", замовлені нами поштою. я так мріяла походити на їхні курси, але в Києві вони не представлені. і була просто щаслива, коли купила в церковній книгарні їхню книжку "вчимося народжувати", а звідти дізналася про можливість замовити диски.

ще із приємного - Даньо другий тиждень залишається вдома. ще такого не було в нас, щоб ми ледь не щоранку до 10 години не вилазили з ліжка. звичайно, через це день здається дуже коротким потім. тай темніє в ці дні якось дуже швидко - о 14-ій вже доводиться вмикати світло, щоби знову не позасинати від мороку. проте все це не заважає насолоджуватися спільним перебуванням. Даньо балує мене кількома годинами гри на бандурі, під ці мелодії я продовжую вишивати йому сорочку. і просто добре, що нікуди не треба поспішати чи рахувати години до його повернення з роботи!..

моє...

Nov. 3rd, 2009 07:50 pm
oksamytka: (o)
у неділю відбули останній данів концерт на найближчий час. він став завершенням божевільного в концертному сенсі жовтня. і коли ми вийшли пізно ввечері з філармонії на холодне повітря, було відчуття, як після здачі останнього в сесії іспиту. попереду чекав тиждень вихідних, два з яких ми щасливо прожили. дуже важко збирати себе до купи. а хвилини, що здаються густими, як кисіль, насправді втікають швидше, ніж у будь-які інші дні.

хочеться багато гуляти, але останнім часом стало неймовірно важко ходити. почуваюся повітряною кулькою, що от-от вибухне ))) мама розповідає, шо наприкінці першої вагітності почувалася ідентично, а мені здається, я залишуся такою назавжди... вчора знову робили кардіограмку малому. "ета била харашо, но всьоже плоха", сказав би герой луї де фюнеса з фільму "велика прогулянка", перефразовуючи мою лікарку. слава Богу! такі її висновки можна вважати великим успіхом.

вчора ми намагалися підкорити швейну машинку. ту, яка електирична і ручна і припадає пилюкою в коробці майже рік. купували її одночасно з фотоапаратом, але результати від цих двох покупок навіть нема чого порівнювати. дивно чи ні, але Даньові цей монстрик піддався легше, він вже навіть пошив штанці для мишенятка - однієї з м"яких іграшок, тоді як я мусіла випороти всі три спроби прострочити 10-сантиметровий рядок )))

сьогодні забрали мій новий закордонний паспорт на новенькому синьому бланку. тенденція зберігається із моїх попередніх дівочих паспортів: на закордонному фото значно краще, його так і хочеться пред"являти людям, тоді як місцевий хочеться сховати подалі і не те що нікому не показувати, але й самій не дивитися на це...

відучора в Київ намагається ввірватися сніг. я не люблю цю пору за холоднечу і довготривалість, але це фото нагадує мені, що до весни не так уже й далеко, як здається.
oksamytka: (Default)
а нам щойно привезли слінгошарф! тішуся неймовірно)))

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios