oksamytka: (Default)
  • перша поїздка на авто. Даньо за кермом, і мені подобається це відчуття - їхати, коли він веде )
  • сповідь в костелі Олександра, в отця Олександра завжди прочищає мені душу і мізки, як ніщо і ніхто на світі. він не сюсюкається зі мною, не розказує мені, що Бог мене любить і все мені прощає, він говорить зі мною як прокурор, який захищає інтереси Правосуддя. я люблю сповідатися в отця Андрія, бо він добре мене знає і мені не треба говорити багато, він розуміє мене і мені здається, що і Бог теж. та коли нема отця, їжджу з Даньом у костел, і там час від часу Бог влаштовує мені очні ставки ) бо Він знає, що в той чи інший момент - це саме те, що мені потрібно.
  • морозиво з малиною. дивно, ще якийсь рік тому я й не здогадувалася, що сметану в "полуницях зі сметаною" можна замінити морозивом, я взагалі не любила ніколи получничного морозива. просвітила мене Шпрінгфром, коли я була в них у гостях. і понеслося - цього літа й дня не могла прожити без цього десерту. і те що полуниці відходять - не біда. перейшла на малину ) ням-ням!  от що значить не боятися спробувати щось новеньке )
  • фільм "Елізабеттаун". давно хотіла подивитися. не люблю Блума, але фільм вартий перегляду.
  • Парагвай-Іспанія. скільки дивлюся-слухаю чс, весь час не покидає думка: цікаво, кілько Шустер заплатив ут-1, шоб пустили його коментувати матчі?
  • два бісквітних коржа на ніч за новим маминим рецептом вдалися чудово, як ніколи. взагалі я ненавиджу бісквітне тісто робити, але шо подєлать - хтіла м нині зліпити італійський тортик "террамана"
  • террамана - я знала, я відчувала, шо заварний крем таки треба було змішувати з маслом. довірилася рецепту і пошкодувала. результат смачний, але не дуже. от чого я не люблю мати діло з кремами і глазур"ю. через то наступний торт буде не скоро )
  • піца - кілька місяців мене переслідувала думка: хочу піцу. замовляти на хату дорого, їхати в піцерію, шоб їсти її там - нема як, робити вдома - довго, і тако кільки місяців. один із небагатьох випадків, коли "не можу" виявилося сильніше за "хочу". сьогодні нарешті сталося навпаки. просто день особливий )
  •  
цей день 2 роки тому )
                                                                                                                               фотограф: Ярослав Павлюк
oksamytka: (love)
«усім кораблям у морі, усім портам, моїй родині, моїм друзям, а також незнайомим мені людям. це і послання, і молитва. скитаючись, я нарешті знайшла істину. у мене є те, що шукають усі, але знаходять одиниці: єдина людина, яку мені судилося кохати все життя. він і я – діти Аутор-Бенкса і таємничої синьої Атлантики. він той, хто сам досяг усього, він як ніхто вміє цінувати ті прості радості, котрі дарує нам життя. він – моя гавань і мій дім. ні вітер, ні негода, і навіть смерть не зможуть цей дім зруйнувати.
 
а тепер молитва:
Господи, зроби так, щоби всі люди у світі пізнали любов, подібну до моєї. нехай ця любов зцілить їх, бо вона руйнує почуття заздрості, провини та жалю, вона нищить злість. Господи, молю тебе про це. амінь.»

*** )
oksamytka: (Default)



це було моє перше безпосереднє знайомство з кіном Альмодовара. звичайно, якщо захоплюватися світом кіно, неможливо не помічати позитивних відгуків про його фільми зі сторони критиків і глядачів, чия думка далеко не пересічна, і неможливо не поважати таку постать. але до цього часу Педро Альмодовара я поважала тільки заочно. про його новий фільм "Розімкнуті обійми" я писала анонс ще навесні й тоді пообіцяла собі, що коли він з"явиться у нас, обов"язково перегляну. і була би забула про нього, якби не приїзд Олега до Києва і не спільні роздуми: що би нам усім такого цікавого в кінотеатрі подивитися. щойно почула про "Обійми" в анонсі "Жовтня", потягла нашу четвірку туди.

можна сказати, що це була любов з першого погляду. найбільше враження від фільму: найбанальніший сюжет і висококласне кіно - дуже навіть поєднувані речі, якщо над фільмом працює геній. тканина гри настільки витончена, що, здається, просочується крізь пальці. тільки починаєш задумуватися і розумієш, що дивишся мексиканську мильну оперу в дуже скороченому викладі, але навіть це не викликає відрази. при всій моїй нелюбові до пристрасних бездумних історій кохання, я співпереживала з головними героями, і це теж заслуга режисера, який змусив повірити в нереальне. і все це заправлене соковитими іспанськими барвами і терпкою насиченою музикою.

oksamytka: (луна)

за кілька останніх днів передивилися з Даньом кілька фільмів. розраховувала якщо не на комедії, то на щось дуже світле і романтичне, бо дуже хочеться таких кін у цей час - щоб не перевантажували мозок, не викликали цунамі роздумів. на час Великого посту відмовилася від продовження перегляду "Хауса", хоч лишився тільки 5 сезон, якихось 14 серій, але цей серіал створює такий потужний осад на дні моєї (під)свідомості, як тернопільська крейдяна вода на чайнику після кількаразового його використання. коротше, засмічує голову безнадійно, тяжко потім то все відшкрябувати. да, натура я надто впєчатлітєльная, і це завжди додавало мороки як з читанням, так і з кінами.

спочатку нарила новоспечений фільм Вуді Алена (гг, простоти захтілося, ну-ну) "Вікі. Крістіна. Барселона". сподобалася Барселона і Ов"єдо, Іспанія. якось ще більше захотілося туди - в шалену спеку, перенасичене ароматами повітря, кольорову атмо-архітектуру. сподобався стиль викладу історії - плоский до неможливого. сподобалася неврастенична Пенелопа Крус - нарешті роль жінки з таким диким характером - типаж, який їй так пасує! на цьому все. на фоні красоти Барселони дві-три тупих жіночки шукають щастя і волають до глядачів зрозуміти їх. напевно, більшість їх таки розуміє. мені ж їхня тупість навіває відчуття безвиході. якби цей фільм видався єдиним такого штибу за тиждень, все було би ок, він би сподобався. але... він не був єдиним.

 Даньова сестра Соломія підбила нас подивитися "Елегію" з тою таки Пенелопою та легендарним Беном Кінгслі. не знаю, чому люди у відгуках казали, що це неймовірно красива драма про кохання немолодого викладача і його студентки. ну, є драма, є "кохання", але де та краса? у фільмі гарна операторська робота, перегляд його нагадує гортання широкоформатного фотоальбому з роботами якогось супер крутого фотографа. але на тому вся краса закінчується. діалоги невиправно банальні та претензійні. професор - звичайнісінький інфантильний престарілий холостяк, який прагне виглядати мачо. його друг - недалеко втік від нього. нарешті Консуело Кастільйо. яке банальне іспаномовне ім"я, що претендує на красивість. і який незграбний кінець в усієї цієї історії. рак грудей в жінки з найкрасивішими в світі грудьми. так і хочеться заволати: невже не можна було зробити все простіше і вишуканіше? фільм на кожній своїй хвилині намагається нав"язати філософствування на тему життя, молодості, старості, але... не тягне.

останнім в переліку стала "Загадкова історія Бенджаміна Баттона". це той випадок, коли чекаєш від кіна так багато, а отримуєш - зовсім трошки. цікава оригінальна розповідь, гарна гра акторів, красиві декорації, але все це особисто для мене перекреслив один суттєвий мінус - затягнутість. все таке тягуче-тягуче, що дивишся і постійно підглядаєш, чи багато ще лишилося. час у фільмі йшов назад, а було враження, що час під час перегляду стоїть на місці. нуль емоцій. спіймала себе на думці, що впродовж фільму не переживала за головного героя, не співпереживала з ним. не хотілося ні плакати, ні сміятися. може, це і був задум авторів, не оскаржуватиму їхнього права на це, як і вподобань людей, яких "Загадкова історія" вразила - напевно був специфічний настрій і бажання просидіти три години перед екраном. фільм дуже схожий на "Форест Гамп", це правда. і для мене такий само ніякий. нічого нового в ньому не знайшла. ще один мінус - Джулія Ормонд, яка читає щоденник, чомусь відразу наштовхувала на думки про "Сибірського цирюльника". всі ці паралелі між минулим-теперішнім - дуже збитий хід. якби історія розказувалася сама по собі, фільм дуже би від цього виграв.

oksamytka: (одрі)
були нині. фільм дуже і дуже сподобався! ніяких сантиментів, ніякого пафосу, притаманного американським історичним фільмам, лямурних історій і недоречних вибухів. звичайно, є певні неточності щодо реальних подій, але то радше через те, що в кіно неможливо все відтворити з достименною точністю. нема вагомих перекручень задля додання сюжетові заплутаності, інтриги. та їх і так було вдосталь! "Валькірія" просто гарна ілюстрація тих подій. один із тих "жахливих" історичних фільмів, коли знаєш, чим усе закінчиться, і всеодно докінця жевріє надія, що буде по-іншому. тримав у напруженні від початку до кінця. особливо мене! якби я не сиділа в кінотеатрі посередині ряду, напевно би не додивилася його докінця. та було разом із тим щось таке заворожливе - доля людей, людини, яка кинула виклик.
полковник фон Штауффенберг, головний герой фільму, вважається на батьківщині героєм руху Опору, проте багато хто заперечує це. одні вважають його зрадником військової присяги, а заразом і нації, інші - гітлерівським фанатом, який просто змінив свою думку через численні "не-ті-методи". проте... так можуть казати люди, яким ніколи не доводилося приймати подібних рішень. ця людина відповідала не лише за себе. це була звичайна людина. добра? погана? просто людина. яка любила свою країну, дружину, дітей... "я солдат своєї країни, але це більше не моя країна". під час останньої зустрічі зі своїм братом він сказав йому: те, що ми зараз робимо, сприйматиметься як державна зрада, але якщо ми цього не зробимо, то це буде зрада перед власним сумлінням. після його розстрілу вагітну дружину відправили до концентраційного табору, а дітей - в спеціальний інтернат  для дітей учасників змови 20 липня.
я цілий фільм не могла позбутися думки-вдячності Богові, що ми живемо в мирний час, що мені не доводиться проводжати свого чоловіка на фронт. 
oksamytka: (одрі)
тиждень минув під знаком жіночого кіна. передивилися з Даньом "Жінок", "Ходять чутки", "Сніданок у "Тіффані" (так, так, я досі не бачила цього фільму, це як раз той випадок, коли можна мені сказати: як? невже ти досі не бачила "Сніданок у "Тіффані"???). вчора ми ходили в кіно на "Життя спочатку". але про все попорядку.

от тібя ми бєз ума! )
oksamytka: (серце)
нині з Даньом їдемо в Тернопіль, який я продовжую називати "домом", бо змиритися з думкою, що я киянка, ніяк не можу. кілька днів тому я отримала київську прописку, але я стараюся про це не думати. хоч як іноді мене кумарять галичани, я з ними однієї крові, і цього не забереш.
щодо нового року, то зустріли його весело, трошки веселіше, ніж 2008, коли ми з Даньом сиділи з чайочком, закутавшись в теплі ковдри, перед телевізором, слухали президента. цього року ми таки наважилися на шампанське, з нами були Уляна й Олег, ще Іванка, яку ми підступно підпоїли ))) послухали Ющенка, він говорив повну бредятину. зустріли 2009 без будь-яких натяків на биків, корів й іншу врх. потім грали твістер.
ще перед тим був чудовий день, коли ми дивилися багато-багато кін. спочатку "Мамма мія" - незамислуватий, як і більшість мюзиклів, але яскравий і веселий. Греція у цьому фільмі така казкова і на фоні морозної зими видається як мінімум Середзем'ям. сюжет суто американський, але не буду про психологічні проблеми героїв, цей фільм треба дивитися, відключивши мізки і включивши музичний центр усередині. тоді все ок.
лише за кілька днів перед тим я дізналася, що існує "Реальна любов 2", яка вийшла в прокат ще на початку 2008. вона ніяк не пов'язана з першим фільмом, але треба сказати назва мене таки заінтригувала, бо оригінальний фільм досі залишається одним із найулюбленіших. виявилося, що другий фільм зовсім не другий, просто чомусь дистрибютори на сході Європи вирішили його так охрестити, щоб привернути більше уваги, зважаючи на те, що прокат був дуже обмежений, і реклами ніякої, не знаю навіть навіщо їм це було потрібно. фільм цей не англійський, а французький, що вже само по собі робить його ЗОВСІМ іншим за подачею. єдине схоже з "Реальною любов'ю" - кілька сюжетних ліній і жодного головного героя. але якщо англійці показали багато героїв, які кожен хоч віддалено пов'язаний з якимось іншим героєм, то французи показують зовсім автономні історії, і навіть одну історію в історії, на основі якої й розгортається весь сюжет. і власне вона й дала фільмові його оригінальну назву "Сучасна любов". цілий фільм крутиться навколо цього виразу про сучасну любов. і цим фільм трохи схожий на "Свято любові", тут вже є геї та лесбійки - ніби спеціально для того, щоб показати, що от і це є ознаками сучасної любові. а дивилася і думала, що сучасної любові не існує взагалі, бо любов така сама, як була сто, тисячу років тому. кажуть, зараз люди розівчилися любити, але я так не думаю. звичайно, багато чого змінилося з тим, що жінки отримали рівність у правах з чоловіками. та це радше підмінило одні проблеми іншими, не змінивши суті любові. фільм гарний і несподівано новорічний )))
перед самим новим роком подивилися "Відчайдушних шахраїв" з Жаном Рено. інтрига в ньому закручена так, що в кінці кілька хвилин залишається додивлятися з відкритим від подиву ротом. повний шок )))
попереду Різдво, яке знову принесе всім нам світлу надію і багато радісних переживань! так що вітаю всіх! Христос рождається!
oksamytka: (гарфілд)
вчора я лягла спати коло третьої години ранку, тобто це було вже сьогодні ) і настрій, коли я прокинулася о 8-ій був фантастичний (зберігається досі). останнім часом  було багато чого такого, що сприяло тому, аби от у цій точці мого життя я відчула себе настільки щасливою, настільки вдячною Богові.
спочатку були відвідини нашої скромної оселі Даночкою ([livejournal.com profile] danka_v_dorozi ), яка не просто принесла намсолодкий подарунок у вигляді свого тортика, звареного на пару, але й підбірку старих американських оскароносних фільмів. серед них був легендарний "Це чудове життя", про чудовість якого ми ніколи би самі не здогадалися, якби не Данка. "Це чудове життя" фільм саме докризовий, і від нього в часи кризи стає особливо тепло. принаймні нам із Даньом стало, бо ми відчули велику вдячність Богові за все, що маємо, і велику потребу дякувати Татусеві за кожен день нашого життя, бо воно і є чудове.
потім ми з Даньом купили тканину на штори в кімнату, яку я почала вишивати своїми улюбленими ромашками )))
кілька днів тому нам привезли фотик Canon EOS 450 D - теж неабияка причина для радості, бо здіснилася моя майже дитяча мрія ) а ще перед тим до мене, як і до всіх слухняних дітей приходив Миколай і приніс мені дуже витончений манікюрний набір, дві книжки: "Листи Никодима" і "Сільмариліон", про які я давненько задумувалася, а купувати не наважувалася, бо не поперечитувала ще всього того, що накупила раніше. а мені нову книжку давати не можна, бо я відразу за неї беруся, залишаючи недочитаними інші, ну тобто продовжую їх читати, але потім доходить до того, що читаю 10 книжок одночасно.
на днях вичитала в [livejournal.com profile] hudozhnytsya  про жінок, які її надихають і сама надихнулася шедеврами [livejournal.com profile] sarsmis, настільки, що ми з Даною вирішили створити щось удвох, чим потішити наших брата і чоловіка )))
дійшло до того, що сьогодні вранці я наважилася попрощатися зі своїм довгим волоссям, яке було в мене останні 8 років. після прощання почуваюся легкою, мов пір'їнка, так наче скинула восьмирічний вантаж! дивуюся, чого так багато часу мені треба було, аби наважитися підстригтися - майже два місяці після весілля )))
і ніби підхолпені вітром змін наші родичі нарешті наважилися змінювати старі меблі на нові...
все це на тлі тихого сімейного щастя!
oksamytka: (ангел)

після свідчення був потяг, і була дорога в Тернопіль, і був ранок, туманний, вогкий, останній осінній ранок цього року. Даньо каже, що дуже любить приїжджати в Тернопіль, і я вже не знаю, що люблю більше - теж приїжджати в Тернопіль чи те, що він любить приїжджати в Тернопіль )))
ввечері ми ходили на виставу "Поминальна молитва", де Олег задіяний у масовці. це був його дебют на великій театральній сцені. ми за нього щиро раділи. Вячеслав Хім'як у ролі Тев'є-молочника був неперевершений і нічим не поступався столичному молочнику Ступці. я відзначила те, що постановка на дуже високому рівні й виставу взагалі не можна назвати провінціною забавкою.
в понеділок ми дивилися фільм "Папа, який став людиною" про Івана Павла ІІ. це продовження фільму "Кароль – людина, яка стала Папою". майже ті самі актори, той самий стиль. і та сама чуйність у зображенні образу Кароля Войтили. розчулилася до глибини душі. фільм не сантиментальний, як і попередній - болісно реалістичний. іноді просто не хочеться усвідомлювати, що все це - лише кадри з життя реальної людини. особливо зворушливо і натхненно виглядає спілкування Івана Павла ІІ з людьми: у Мексиці, у Римі, в Індії, в Уганді, в Боснії і Герцеговіні... його біль через смерть архієпископа Оскара Арнульфо Ромеро, священика Єжи Попєлушко, людей, закатованих в Африці та Боснії. його спілкування з матір'ю Терезою, жарти, прощення Алі Аґджі. все пережилося ніби знову, після того як про щось читала, а щось бачила. проте найвиразнішою стала сцена, коли Іван Павло ІІ в останній Великдень намагався сказати вітальні слова зі свого вікна і не зміг. коли я бачила це на власні очі тоді, майже 4 роки тому, плакала від захоплення його духом. цього разу я плакала від співчуття людині, яка була голосом терплячих людей усього світу і раптом не змогла більше говорити. втрата голосу в ті останні дні була для нього напевно найбільшим особистим терпінням... проте, припускаю, навіть це він приймав, як особливу Божу благодать. "усе може бути дією благодаті, – писав колись він. – треба лише вміти, а насамперед хотіти, з нею співпрацювати".

oksamytka: (класика любві)
цей фільм я бачила стільки разів, що важко пригадати точну цифру, але два дні тому мене потягло подивитися його ще раз після десь так 2-3-річної перерви...

так напевно закінчуються дешеві любовні історії, коли в тому, ким ще вчора захоплювався, або принаймні вдовольнявся, раптом починаєш бачити купу недоліків і все дратує )
oksamytka: (Default)

ходили в суботу в "жовтень". чекала я його майже цілий рік, відколи в нашій церковній книжковій крамниці з'явився перекидний календар, ілюстрований кадрами цього фільму. мальовничі фото виглядали багатообіцяюче.

 

трошки критики )

ну, критика критикою, але добре, що цей фільм таки є. друга його частина таки більше вдала, тобто там, де вже в ролі владики Андрея Сергій Романюк. особливо ті моменти, в яких Андрей Шептицький присутній дуже явно - з його проповіддю, зверненнями до людей, де він виступає як справжній провідник Церкви і народу. режисерові таки довелося передати те, що Шептицький був один проти систем. і те, що в першій половині ХХ століття саме він був фактично головною консолідуючою особою українства. після фільму я відчула вдячність Богові за те, що я греко-католичка, моя любов до східного обряду ще більше зросла. і за це творцям фільму я також дякую :) 
 

oksamytka: (Default)
останні два вечори провела за переглядом "Матильди" та "Чарлі й шоколадної фабрики". Першому фільмові дуже багато років і незважаючи на те, що він вже багато разів ішов по тб, я на нього не втрапляла, може тому, що мало дивлюся тб. і добре. це дало мені змогу отримати неперевершене задоволення від прочитання книжки майже два роки тому. так само було й з "Чарлі". хоч фільм і вийшов 3 роки тому, ніяк не вдавалося його подивитися. і тут до мене на комп потрапили ці дві стрічки! перша смішна, дотепна. дуже потішила директорка Транчбул. а "Чарлі" викликав бурю емоцій. я не сподівалася від Тіма Бьортона такого світлого і доброго кіна. була в захопленні від Елени Бонем Картер у позитивній ролі. звичайно всього цього не було би, якби не оригінали Дала, які вчать діток, що справжня бідність не матеріальна, а моральна...
oksamytka: (Default)

вчора подивилася два фільми: "Свято любові" і "Будинок біля озера". обидва не нові, зате цікаві. кожен по-своєму. дуже американські. колись прочитала в 

[profile] hudozhnytsya про те, що в американських фільмах головні герої завжди одружені або зустрічаються не з тими, кого кохають. подумала, а шо - так і є. вчорашні два фільми ще один зразок такого казусу. 

покликанням першого було показати різні прояви любові, другого - те, що любов долає час. значить кетрін заміжня за бредлі, але кохає даму, причому закохується від того, що остання вщіпнула її за сідницю, погладила по коліні і поставила їй романтичну пісню, а - ще помітила, що в неї красиві карі очі. 

 

 

oksamytka: (бела)
дорогою на роботу виявила, що забула вдома мобільний. востаннє зі мною таке траплялося 1,5 роки тому. і це добре. добре, що забула, бо це дає змогу зрозуміти, наскільки залежу від цього маленького монстрика. Даньо запропонував взяти собі його трубочку, але я ніколи не навчуся користуватися тими сіменсами. тож маю сьогодні безмобільний день. гарне продовження безсонної ночі. 

ввечері ми подивилися третю нездійсненну місію. не люблю всіх цих трилерів-екшенів, але пам'ятала, що перші дві мене захопили, тож розжилися третім фільмом - змилосердилася над Даньом, якого вже добрячий рік годую як не мультиками, то романтичними комедіями. врешті вийшло так, що Даньо дивився фільм незворушно зацікавлено, а я вмирала від переживання. 

згадала, чому не люблю трилерів, бо дико переживаю! коли я вперше дивилася "Скелю", думала, що посивію. тато з братом не могли тоді вгамувати мене, проте таки не хотіли зізнаватися, чи все закінчиться добре. звичайно. і от знаю, знаю, що це ж кіно, і все буде добре, бо все так банально і передбачувано, і Тома Круза не люблю, однаково це не допомагає... зрештою, з читанням останніх трьох книжок "ГП" це все одно не порвівняти.

WALL-E

Jul. 7th, 2008 10:52 am
oksamytka: (камінь і я)
Давно я не була настільки зворушена фільмом, як учора під час перегляду цього мультика. Досі під враженням. Світлий, наповнений чистою любов'ю, вражаюче добрий. Я думала чогось такого від аніматорів ми більше ніколи не дочекаємося. Після всіх тих перекручувань казок, принцес-феміністок і принців-геїв нарешті справжній мультик! Саме такий, яким і мають бути мультики. Смітєперероблювальна машина стала особистістю в час, коли купа особистостей стають смітярками. І це кохання з Євою... Хто з останніх кіношних чи мультяшних героїв так кохав? Я не можу згадати...

oksamytka: (ангел)
коли побачила цей фільм вперше, то ледь не затерла касету до дір, а потім надовго закинула її на віддалену полицю. а на вихідних потягнуло переглянути його ще раз, тож полізла на ту полицю, дістала і вставила в старий як світ відомагнітофон :)

краще ОДИН його дотик, ОДИН поцілунок, ОДНІ обійми, ніж ВІЧНІСТЬ без цього!

чомусь коли говрять про гарну пару, про щасливе кохання, то завжди передбачають його недовговічність. обов'язково або розійдуться, або хтось один помре, або й обоє... і чого так?
oksamytka: (камінь і я)
Другі "Хроніки Нарнії" мені сподобалися більше за перші. Фільм динамічніший, не такий патетичний, хоч і йому пафосу не бракує. Нарніанські історії екранізувати і простіше, і складніше водночас, ніж, наприклад, "Володаря Перснів" чи "Гаррі Поттера". Простіше, бо Люьїс не писав так багато, як Толкін чи Ролінг, його історії не такі насичені подіями і сюжетними лініями. Складніше, бо у "Володарі" і "Поттері" підтектс ну дуже вже на поверхні, в Льюїса він настільки глибокий, що на початках його не видно зовсім, дехто його взагалі не помічає, сприймаючи "Хроніки Нарнії" за досить наївну казочку. 

Я не буду винятком, якщо скажу, що Аслан - мій улюбленець. Бачу цього Лева і так і хочеться притулитися до нього, почесати гриву, обійняти за шию...  Аслан дуже пасує до образу Бога, до Якого хочеться вилізти на коліна і втонути в Його обіймах, Який тільки й чекає нашого приходу, потребує нашого пошуку і насправді зовсім не ховається далеко, високо чи глибоко. Він завжди поруч, просто потребує нашого зусилля...
oksamytka: (обійму!)
вчора викопала в інеті фільм "три горішки для попелюшки". скачала. подивилися з Даньом. Тішилася, як дитя!!! стільки ностальгійних почуттів: Різдво у дитинстві, мрії про кохання, дитячі уявлення про красивих чоловіків (я тоді думала, що принц з того фільму красивий, ггг), Карел Готт, і бажання помчати з коханим в хмарки на горизонті в білому платті на білому коні... 
oksamytka: (Default)
В суботу ми з Даньом вибралися на "Астерікса", що нарешті з'явився в прокаті з українським перекладом. Фільм класний, смішний від такого типового плоского французького гумору. Але від початку не залишало відчуття, що переклад зроблений нашвидкоруч, а озвучка особливо - навіть не дубляж! Проте враження таки позитивне. Нарпикінці дуже потішила з'ява Шумахера, Жана Тода і банди "Феррарі". Я просто сповзла з крісла від їхнього піт-стопу на 9 піщинок! Ну, і Зідан, звичайно... :)))
oksamytka: (класика любві)
 В кіно ми вчора таки сходили. Як і сподівалася, наревілася досхочу. :))) і плакала не над гіркою долею головної героїні Голі. А просто від радості, що споглядала на екрані дуже гарну історію про (як не банально) справжню любов. Просто тому, що розуміла - так буває в житті, це реально. Актор Жерард Батлер (можливо, в силу свого прізвища :)))) чудово відтворив як може кохати справжній чоловік, а Гіларі Свонк не залишалося нічого іншого як так само добре показати, якою може бути жінка, яку так кохають.

Останнім часом мені дедалі важче говорити з людьми, бо не маю чого їм розказати. Часто наштовхуюся на те, що від мене нарешті чекають почути про проблеми, негаразди, щоб я понарікала, які сволоти всі чоловіки. А я цього не роблю. Я кажу щось протилежне. І зустрічаю нерозуміння, недовіру... І в цій ситуації здається, що якби зі мною чи з Даньом щось сталося, багато хто зітхнув би з полегшенням і сказав собі: "ну от, і в них усе як у людей..."

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:14 pm
Powered by Dreamwidth Studios