oksamytka: (одрі)
знаєте, я любителька понарікати на різні неприємні обставини в житті. хто зі мною спілкувався в реалі, точно це знає. те не так, се не так. улюблена тема нарікань "от, якби ми жили окремо, все би в нас було чудово-рожево-пухнасто". якісь пів години тому я лежала поруч із засинаючим Любчиком (заснути якому заважали то дзеленчання чиєїсь мобілки, то грюкіт в ванній, то репетування свекра) і прєдавалась оцій любимій темі. щоб не заглиблюватися і далі в негатив, відкрила на телефоні книжку, що її зараз читаю, "Маленькі жінки" Луїзи М. Олкот...

якось влітку, коли ми були в Тернополі, на недільній проповіді наш священик розповів нам історію іншого священика, якому виповнювалося 100 років, через що він став об"єктом підвищеної уваги місцевої преси. природно, що журналісти запитали старого священика про секрет його довголіття. " на початку свого священства, - відповів старець. - я уклав договір з Ісусом, пообіцявши, що до 100 років я не буду ні на що нарікати" :) "і що ви будете робити тепер, коли термін договору вийшов?", - запитали журналісти. "укладу новий, на наступні 100 років :)))" - розсміявся священик.
 
"ох, якби я могла укласти подібний договір", - зітхнула я тоді. за останні кілька місяців я намагалася кілька разів дотримуватися внутрішньої обіцянки самій собі не нарікати. та однаково зривалася. прочитавши главу "Ноші пілігримів", яка вже сама по собі стала для мене небесним подарунком, я лежала і перераховувала в голові всі дари, за які я щомиті можу і повинна дякувати Богові, про які повинна пам"ятати, коли наступна хвиля незадоволення побутом накриє мене з головою.

в мене такий чудовий-чудовий чоловік, про такого колись я навіть мріяти не могла, він знає всі порухи моєї душі і поспішає заліковувати навіть найменші мої душевні рани. він приймає мене такою, якою я є і ніколи-ніколи не дорікає мені. у мене дуже добрий син. коли я виходжу з хати, залишаючи його, він полишає всі свої цікаві заняття і біжить, щоб обійняти і поцілувати мене на прощання. у мене є віра, яка ніколи-ніколи не дає мені провалитися в чорну безодню відчаю. тобто я можу нарікати, звичайно, але всі ці нарікання - то шторм на поверхні океану, тоді як глибоко я спокійна, бо там на глибині лежить переконання - Бог з нами.

подумала, що варто би було собі записати ці дари, щоб зробити їх ще наочнішими. може, я навіть намалюю колись великі плакати і розвішу їх в кімнаті, як нагадування. поки що обмежилася жж. тим більше, що моя кума Дана запитувала, чому я так мало сюди пишу :)
oksamytka: (love)
це не інакше як подарунки Згори! ну, а як пояснити, що в такий емоційно важкий для мене період майже одначасно від дорогих подруг приходять ці кольорові конверти? а в них - найпотрібніші, найщиріші слова! дякую вам, дівчата! ;) 



Read more... )
oksamytka: (Default)
хоча ні, вже не за тиждень, а за 5 днів і 1 годину буде Великдень. сьогодні замислилася, що переважно називаю це свято "Паскою" або "Великоднем", але не "Пасха", і чомусь не Воскресіння. остання назва найкраща, як на мене, бо це суть. треба себе перевчати :)
 
вчора, як і планували, їздили на архиєрейську Літургію до Патріаршого собору Воскресіння Христового. це я вперше там була. вперше бачила нашого блаженнішого Святослава (якось вже не пасує казати "новообраного"). це тааааака радість!!! я не належу до тих людей, сконцентрованих на персонах чи місцях, і мені нема різниці хто мене причащає-сповідає, чи блаженніший, чи простий священик, як і нема різниці де молитися: чи в убогій тісній капличці чи у величному соборі. проте святкова Літургія в головному соборі нашої Церкви під проводом блаженнішого має особливе значення і дарує неповторні переживання. без будь-якої причини. і якщо є географічна можливість, то нею таки варто користатися.




вчора телефонувала Дані. вона в прямому і переносному розумінні була так далеко, що мені стало трошки сумно після розмови. а вночі наснився сон, ніби ми стали геть чужими. і вранці прокинулася з почуттям тривоги, яку навіть сама не розуміла. а коли зрозуміла, то спробувала довірити цю ситуацію Богові. як відповідь: Данка прислала мені букетик квіточок-братчиків, котрі особисто для мене завжди символізували спорідненість :) Бог добрий! значно добріший, ніж ми можемо очікувати від Нього! саме тому в часі кожного Страсного тижня, який я переживала, символічного чи реального, Він завжди приходить, витирає сльози, торкає вібруюче серце, і дарує свято Воскресіння!
oksamytka: (love)
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви. 

                                © Ліна Костенко.


в голові крутиться вірш Ліни Василівни, але чомусь слово "вечірнє" вперто заміняється підсвідомістю на "осіннє"...

напевно дається в знаки втома останнього року або ще не відпускає післяпологова депресія, котра плавно переросла в осінню. не можу дати лад своєму настрою: перепади, перепади, перепади... прошу в Бога для себе мало - миру в душі! такого, щоби забути про себе зовсім. не чекати уваги, не чекати обіймів, не чекати гостей, не чекати подарунків долі. лише віддавати. всю себе. горіти. свічка цінна полум"ям, яким вона горить, а не воском, що лишається після згорання. слова Екзюпері, які не виходять з голови вже добрий місяць. не хочу старатися бути добрим другом - хочу бути добрим другом. не хочу робити людям приємне - хочу любити. як добре, що ми зараз у Тернополі. тут почуваюся якимось чудернацьким персонажем японських тривіршів. суцільне споглядання в душі. вчора, коли ми втрьох з Даньом і Любчиком гуляли набережною після заходу, цей мир прийшов, торкнувся серця. я отримувала задоволення від фотографування ставу, котрий все життя чарує мене, взагалі отримувала задоволення від самого процесу фотографування. зупинялася, щоби роздивитися відблиск останніх сонячних променів на воді, веслувальника, рибалку, качок, а потім бігла - наздоганяла чоловіка і сина, куталася в їхні обійми. я щаслива - маю ці троє обіймів: Данила, Любчика, Ісуса :) дякую! амінь.
oksamytka: (Default)
теорія сильно відрізняється від практики. і слава Богу!

колись я думала, що для щасливого шлюбу достатньо кохання лише з однієї сторони. так стверджували усі відомі мені на той час джерела. «у шлюбі достатньо, щоб один кохав, а інший – дозволяв себе кохати». переконаною я була аж доти поки за мною почав упадати хлопець, який дуже не подобався мені. у нього навіть був чарівний перелік рис, які хлопець моєї мрії, як там кажуть, «маст хев»?: фанат футболу, чорнявий, патлатий, старший за мене, з ним було про що поговорити. (Наталько, ти знаєш про кого це я? :) ) але не лежала душа, і баста! перед тим я думала, що не здатна відшити хлопця, якому подобаюся. помилялася…

в універі я дуже хотіла знайти своє кохання. мабуть, якби тоді трапився хтось такий, котрий упав би до ніг з букетом ромашок/хризантем/ чи навіть банальних троянд, я просто переконала би себе, що і я до нього не байдужа. був один, ну, дуже вже реальний шанс зробити це. і я навіть переконувала себе. точніше мене переконували мої подруги, що я подобаюся одному з наших викладачів. вони хором розповідали, що він дивиться на мене не так, як на інших. в дійсності це інші фанатіли від нього. це був один із тих улюбленців студентської братії, який дозволяв студентам бути з ним на короткій нозі, пускати на парах вульгарні жарти і підморгував усім дівчатам.

мої стосунки з ним... )

наніч

Oct. 2nd, 2010 12:05 am
oksamytka: (Default)
френд-стрічка переповнена яскравими враженнями про неймовірні подорожі, цікаву роботу, шалене кохання, кулінарні й фото шедеври, внутрішні та зовнішні досягнення. отак зайду, почитаю, і розумію, що нема мені чого сказати. моє щоденне грандіозне щастя починається для когось банальною, а для мене смачною кавою, молитвою, проводжанням чоловіка на роботу. і продовжується марафоном по зміні памперсів, тривалим чи не дуже ранковим і обіднім сном Любчика. година і 20 хвилин – хвала Богові! після такого сну завжди є благословенний бадьорий спокій! з’їли цілу пачечку сирка «Тьома» - чим не нагода для радості? а повернення Даня з роботи! Любчик вимахує руками, ногами, пищить, кричить, тішиться. коханий вдячно з’їдає наспіх зварену банальну гречку, примовляє: «ой, як смачно!» а я щаааааслива! прогулянка пройшла без істерик – «алилуя!» вночі розбудився тільки 4 рази – фантастика!

колись наш викладач із богословської антропології, отець Андрій, багатозначно сказав, нібито ми, люди, дуже помиляємося, коли думаємо, що нашим найбільшим щастям є здоров’я наше і наших близьких, і насправді щастя в зовсім іншому. в чому не сказав. й от півтора роки після його лекцій я думаю постійно: в чому ж воно?

Бог дуже гарно все придумав зі шлюбом. зараз мені видається, що якщо йти в шлюбі шляхом любові до свого подруга, то це – найкоротша дорога до Нього. одна дуже недосконала людина з купою заморочок і комплексів пов’язує своє життя з іншою дуже недосконалою людиною. й от всі ці тріщинки відкриваються одне одному не одразу, а поступово. і обидвоє мають вибір: плюнути і не тратити сили, або задля щастя коханої людини робити щось з тими своїми «вадами». і так впродовж усього спільного життя. одне владнаєш, друге вилазить. а там раптом прокидаєшся одного ранку і бачиш Господа! от реально, до знайомства з Даньом я думала, що до повного образу святої мені тільки стигматів бракує ))) а тепер бачу перед нами ще дуууже довгу дорогу…
oksamytka: (Default)
«про що ти думаєш?»
«думаю попросити тебе загадати бажання і запитати, з якого ока вія випала»

я кілька секунд вдивляюся в його червоні від сліз очі, вагаюся, чи варто піддаватися на цю наївну дитячу забавку, кліпаю, відчуваю, наче є щось в лівому оці, показую пальцем на той бік. ледве встигаю подумати про бажання перед тим, як Даньо всміхається і каже: «вгадала».

кількадесят хвилин сліз, кілька мокрих носовичків, важкий день із купою хвилювань, розчарувань, переймань позаду, тотальна невпевненість у майбутньому, а в мене в голові тільки одне бажання – щоб ми були разом усе життя. більше нічого. дарма, що щойно ревіла через свою непрофесійність і через відсутність перспектив, через нереальні мрії про сяке-таке окреме помешкання, через байдужість і несправедливість, через відчуття власної безпорадності… і коли постає питання «яке ж моє найпалкіше бажання?», забуваються всі ці буденні й маловартісні дрібниці, а в голові залишається те, що найважливіше… і тоді хочеться тільки дякувати Йому – тому, Хто тримає мене в цій надважливій тверезості, дякувати за людей, які роблять цей світ реальним і кольоровим щодня, за відчуття основи.

вчора телефонувала Марійка. Господи, як же я люблю її, люблю спілкуватися з нею! скільки моїх страхів і переживань вона розвіяла своїм бадьорим і життєствердним голосом. воістину людина, яка всміхається життю, а воно просто не може не всміхатися їй у відповідь. запитую її: «важко бути мамою?» вона сміється і відповідає: «ні, ти що! це так класно!» і відразу розумію, як важливо чути подібні слова в світі, де дітей бояться, як вогню, їхні ж батьки, а бажання дарувати життя прирівнюється до однієї з форм божевілля. я чудово розумію, що всі діти плачуть ночами, хочуть часто на руки, вимагають уваги, їдять, пісяють, какають, потребують великої кількості зусиль, мудрості, коштів. але хтось бачить в тому суцільну проблему й загрозу, а хтось просто приймає з покорою, бачачи в тому важливу частину життя, і в підсумку завжди виходить переможцем.

я знаю, що всі чекають на наше Диво, вже не тільки ми. час від часу телефонують/пишуть друзі/рідні, запитуючи: «ще ні?» мене це не дратує, просто відповідаю «ще ні» і залишаюся й далі наодинці зі своїм чеканням. я зовсім не переживаю, просто знаю: ще не час. і продовжую чекати. в суботу була в лікарки в пологовому й вона уточнила попередню дату пологів, за останніми місячними вона припадає тільки на 8 грудня (а не на 4, як казали в жк). лікарка не полінувалася й порахувала дату ще й за узд на 10 тижні – виходить ще на 6 днів пізніше. так шо чекаємо до 14-го )))
oksamytka: (love)
ми стоїмо на зупинці, вже добрих 15 хвилин чекаючи на автобус, мені так холодно, що не хочеться нічого – тільки додому, в нашу теплу затишну кімнату. і тут він обіймає мене ззаду, ніби огортаючи всім собою мою задубілу фігурку, і наспівує: «я від негоди захищу тебе грудьми, тебе грудьми, тебе грудьми», і мені враз стає тепло. від цієї пісні, від голосу, від обіймів. за мить приїжджає маршрутка, ми сідаємо поруч, я ховаюся в нього на плечі, і… не можу стримати сліз. не можу не згадати про часи, коли не було в мене цих плечей, цих рук, цих грудей, коли не було в моєму житті його. не можу не дякувати Богові за ті часи, що вони були, і що тепер можу так цінувати його! не можу не дякувати за диво його життя.

... )
oksamytka: (o)
  • вівторковий вечір - свято належить "обнові". ми давно вже знаємо, наскільки багато дає нам ця наша спільнота, а особливо кожен її член. після кожної зустрічі нам є про що подумати-обговорити. сьогодні було так само. і слава Богу! говорили про мирянське лідерство в греко-католицькій церкві.
  • імпровізоване несподіване романтичне побачення за смачнючим тортиком на 3-му поверсі в "пузатій хаті". тримаємося за руки, усміхаємося одне одному, смакуємо, запиваємо чаєм і час від часу торкаємося одне одного вустами.
  • теплий-теплий вечір... аж не віриться, що вже кінець вересня, а я й досі в босоніжках ))) осіннє тепло таке особливе... дорога додому і спілкування про особисте зростання, про те що, не змінивши себе, ніколи не змінимо нічого навколо.
  • не виходить з голови недільний уривок з євангелії від Марка 9, 33-37. страшенно люблю такі Божі подарунки через Його слово, яке раптом після численних прослуховувань і прочитань чується зовсім по новому. зачепили слова: "хто прийме одне з таких дітей у моє ім"я - мене приймає; а хто мене приймає - не мене приймає, а того, хто мене послав". отак Він прийшов і однією рукою відігнав багато-багато моїх сумнівів і страхів, в кількох словах дав відповідь на питання, над якими б"юся давно... Господи, чи я готова бути мамою? чи я буду доброю мамою? чи я варта того, аби бути мамою? чи подужаю я настільки любити, щоби не зранити душу своєї дитини? чи мої теперішні переживання гідні, аби називатися материнськими почуттями? і проста-простісінька відповідь: мене приймаєш... не могла стримати сліз в церкві - так переповнило мене щось неземне - відчуття Бога в мені, в мені - простому маленькому будячкові, котрий росте в пилюці при дорозі... Він зі мною - все так просто...
oksamytka: (ми)
якщо в людини формується неправильна ієрархія цінностей, аби допомогти їй виправити ситуацію, Бог приходить і… забирає найцінніше для неї, в такий спосіб даючи їй можливість знайти щось більше, краще, цінніше. зі мною сталася точно така сама історія )
oksamytka: (Default)
останнім часом маю дуже добрий настрій. можна скинути це на "вагітні" гормони, а можна й на інші причини, яких навколо вистачає.
моя внутрішня боротьба потроху почала приносити результати, що ще раз засвідчило: в цій справі треба бути витривалою, наполегливою і пильною;
наш Любчик росте здоровий і дедалі відчутніше з нами спілкується - на днях від його буцання мій животик почав вже видимо підскакувати;
Даньо щодня огортає мене неймовірним теплом і ніжністю, а я просто фізично відчуваю, як росте наша любов;
вчорашня ЛІтургія принесла мені стільки світлих пережиттів і відчуття дотику Бога до душі, що я мимоволі розплакалася від щастя, яке переливалося через край;
в суботу приїжджає в Київ моя подруга із Закарпаття, з якою ми листуємося (на папері) 10 років. дуже хочу відкрити перед нею столицю з гарного боку, бо вона буде тут уперше;
нарешті ви, мої чудові друзі, на цих сторінках щодня пишете стільки всього хорошого, доброго, життєствердного, що я не перестаю дякувати Богові за кожного з вас!
oksamytka: (Default)

надходить вечір. в сусідній кімнаті Даньова старша сестра Соломія клацає по клавіатурі. у вітальні Даньо, Олег і Уляна грають на фортепіано і співають. я в нашій кімнаті сама і не сама водночас. в такі миті щастя бринить у повітрі, як струм поблизу високовольтних дротів. навіть не конче треба, щоби хтось був поруч, щоби обіймав, цілував, говорив теплі слова. вистачає просто чути ці голоси, ці звуки, відчувати ці запахи, просто відчувати любов і радість, якою зараз переповнена наша квартира... відчувати Бога...

за минулі два тижні Він не раз давав мені можливість відчути Його присутність, яка пробивалася крізь мій кепський настрій, крізь недовіру до людей, крізь суцільні лінощі та страх. Бог оточив мене найчудовішими людьми, які ніби нічого й особливого не робили, проте кожен їхній учинок, жест, слово були Його знаряддями. 

1 серпня ми святкували Олегів день народження, і мені було дуже затишно в колі його друзів.
2 сепрня ми цілою родиною їздили на весілля до Львова - одружувався син моєї хресної мами і мій троюрідний брат. вкотре було радісно побувати в соборі св. Юра, вперше ми спустилися в крипти, де спочивають тіла наших патріархів...
наступну ніч ми провели вдома в [info]danka_v_dorozi, і хоч її самої не було, але з усіх куточків їхньої львівської оселі віяло тим спокоєм і любов"ю, якими Дана так щедро ділиться з оточуючими.
наприкінці тижня ми з Даньом відвідали нашу дорогу Марійку в її рідному Червонограді.
а вже за кілька днів зустрілася з давньою приятелькою, з якою думала, що вже не побачимося, і дуже гарно поспілкувалася
минулої середи ми нарешті побачилися на узд з нашим Любомиром ) і це ще одна нота щастя, такого тихого і щемливого, вибухового і всесвітнього водночас...

 

oksamytka: (Default)
ми повернулися в Київ і тепер я нарешті маю намір позбирати докупи всі мої думки за останні тижні й оформити їх у шось більш-менш доладне. спочатку про відносно найдальше минуле, про те, про що хотіла написати і ніяк не могла зібратися.

про Великий Піст. мала намір написати про нього ще до від'їзду в Тернопіль, але в ті дні інтернет трохи гальмував, а часу було дуже мало, бо їхати довелося на кілька днів раніше. це вимагало закінчити тут всі справи. а ВП в цьому році був дуже особливим, дуже врожайним, всі сім тижнів вичищав авгієві конюшні моєї душі з небувалим запалом. хочеться відновити його в пам'яті й розкласти по поличках скарби, набуті в тому часі.

почався ВП із найсправжнісінького грипу, що спалював мізки, і з чудової, як мені здавалося, ідеї реколекцій для Обнови. ідея була не лише моя, вона народилася в спілкуванні з хорошими і небайдужими людьми. але чомусь більшість обновлянських приятелів вирішили, що саме на мене Бог поклав відповідальність її реалізації. сказати про те, що я десятки разів згадувала собі фразу про наказуємість ініціативи - то сказати дуже мало про мої переживання з приводу того, що мене одночасно звинувачували в протилежних гріхах. і в цій ситуації був для мене

перший урок та інші дари )
oksamytka: (ангел)
сьогоднішній покаяльний Канон Андрея Критського - одне з найвеличніших Богослужінь не лише в часі Великого посту, але й літургійного року взагалі - пройшов на одному диханні. молилося напрочуд легко, думки були ясними і на 90 % часу сконцентрованими. з кожним "Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі", переживала невимовну радість і піднесення від прослави Творця... навіть не рахувала цього разу кількість поклонів ) вони йшли один за одним так природно сплітаючись у ланцюжок покаяння... "блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать"... покора, дитяча чистота, з якою прийшла нині до Нього, на кожному поклоні давали відчуття Його Присутності...

3 роки

Mar. 18th, 2009 07:47 am
oksamytka: (ми)
я довго-довго була сама. і прийшов час, коли ця самотність стала вже до болю нестерпною. тоді я почала молитися конкретну молитву - молитву самотньої дівчини, про віднайдення чоловіка. знайшла її якось в Інтернеті на одному з польських сайтів, переклала українською і почала. минув заледве місяць, як Бог відповів на мою молитву і

познайомив нас )
oksamytka: (молитва)
сьогодні на Літургії читався уривок з Євангелії, що розповідав про розслабленого чоловіка, якого друзі спустили через дах і якому Ісус (замість просто ефектно зцілити) відпустив його гріхи... за трохи більше ніж годину перед тим, ми їхали до церкви і говорили про се, про те. зайшла мова про Данів звітний випускний концерт, який він має грати через два тижні. слово за слово, і Даньо сказав, що він не хвилюється ні більше, ні менше, якщо я приходжу на його концерти. я ж своєю бурхливою жіночою логікою відчитала його слова так, ніби йому байдуже: є я на його концерті, чи мене нема. набурмосилася, затихла, зате фантазія не затихла і таке почала домальовувати! Даньові переконання в тому, що я його неправильно зрозуміла, не допомагали. ач, зачепив моє его, як я могла таке подарувати.

але Бог собі діє. навіть в таких ситуаціях. і я собі думаю, що все це мало статися нині, або може просто все так гарно співпало з тим нинішнім євангельським уривком і з наступною проповіддю отця, який говорив про прощення. нас паралізує відчуття провини - як власної, так і когось іншого перед нами. мене от так нині і спаралізувало. і так важливо було почути оте: прощаються тобі гріхи твої. провина знята і я знову змогла ходити. прощення дарує нам свободу. і коли ми прощаємо, і коли прощають нас. тоді чому ж стільком людям так важко пробачити тих, хто їх образив, пробачити собі, Богові? чому так багато обирають залишатися паралізованими?

сьогодні отець нагадав ще раз - бо не вміємо пробачати. дуже часто збиваємося на манівці, бо йдемо за нашими емоціями, відчуттями. тоді як прощення не є результатом емоційного пориву, як і не є причиною подальшого вибуху позитивних відчуттів. дуже часто забуваю про те, що простити - не означає відчути полегшення і задоволення. якщо останніх нема, значить і прощення не відбулося?

де там! прощення - це дія, як і будь-яка інша вона потребує не емоційного пориву, а банального рішення. скільки людей, які втратили можливість рухатися, могли би так ніколи й не почати ходити знову, якби не прийняли рішення, навіть при всій їхній немочі, докладати зусиль і таки ходити. можливо, починати спочатку, але таки починати. не чекати якогось особливого настрою чи натхнення, чи чуда. діяти. а потім обов"язково прийде полегшення, і відчуття свободи. до мене сьогодні воно теж прийшло. я зрозуміла недолугість своїх висновків, але це було вже після рішення простити... дякую Богові за ці Його дари в часі Великого посту.
oksamytka: (Default)

за цю сесію найбільше зворушили лекції-бесіди отця Андрія Бєлята ОП. не встигала записувати всі його спостереження за предметом "богословська антропологія". дещо встигла і викладаю тут тезами.

- досить звинувачувати шлунок у тому, що ми переїдаємо, очі - в тому, що задивляємося не туди, куди треба, ноги - що ходять не туди. тіло - не причина гріха, а його найперша жертва
- християнство - єдина релігія світу, яка більше приваблює жінок
- якщо дуже хочемо зробити щось добре, важливо переглянути нашу мотивацію, чому ми хочемо це зробити, для чого, для кого
- є слова-відмички, призначені для відмикання, є слова-штукатурка - ними замащують щось не дуже гарне на вигляд. на жаль, слово "любов" використовується часто, як відмичка і як штукатурка
- улюблена буква і слово католиків... "і" )
- не ми повинні возвиситися до Бога за життя, а прийняти Його в наше життя. Бог приходить до кожної людини - до такої, якою вона є
- Бог є почуттям гумору. почуття гумору - ознака зрілості особи. сумна і серйозна людина - незріла
- Бог відповідає на наші молитви, даючи нам завжди більше, ніж ми просимо. часто ця відповідь нас шокує, бо не вміємо формулювати свої прохання чітко )))
- чим гірший науковець, тим більше він переконаний у своїй правоті. наука легко впадає в гординю, саме тому людство значно частіше ставало жертвою науки, ніж релігії, причому в мирний час
- люди, які чогось не знають, але не наважуються визнати це, підміняють це незнання поняттями, що нічого не пояснюють, проте творять видимість знання ))) для людини цілком нормально чогось не знати і вміння визнавати це - ознака мудрості
- різниця між раєм і небом полягає в тому, що рай вже був колись на землі, а небо - лише буде. небо є більшим за рай. тому ті, хто обіцяє подарувати рай - насправді не обіцяє нічого
- любов католиків один до одного є не декларативною, а братерською. це значить, що вона не завжди ідеальна, в ній немає відносин на рівні "сюсі-пусі", проте свідомість того, що в нас один Батько і одна Матір (Церква) дає нам стимул залишатися разом в лоні цієї Родини
- проблеми наших відносин з людьми часто полягають в тому, що ми хочемо їх ангелізувати. люди не ангели, вони не досконалі (до речі, вперше почула зауваження, що ангели досконалі не лише в доброму, але й у злому), і ця недосконалість ставить нас у виграшне становище
- святість не означає ідеальності. святим означає бути ІНШИМ. Бог є святий. саме тому Він - Інший. вранці ти можеш сказати, що пізнав Бога, а ввечері вже розумієш, що Він - цілком інший, ніж ти досі про Нього думав. з коханою людиною подібно, її можна пізнавати щодня по-іншому, і через багато років вона все одно тебе здивує
- Страшний суд буде не страшним, а смішним - коли дізнаємося, за що саме ми врятовані, будемо довго сміятися )))
- не існує поняття "справжня любов", як немає справжньої горілки. є або горілка, або підробка
- християни - не оптимісти, це реалісти, які мають надію )

перший день сесії пройшов чудово. бо в цей день я ще була відносно здорова - тілько кашляла. а от вчора грип порвав мене. давно не мала температури вищої за 37,2, а тут аж 38,1. але іспити є іспити. викладачі навіть не питають, чого ти як зомбі сидиш і ледь чутно сплітаєш щось на тему їхніх запитань. дякувати Богу, оцінки є, і навіть не погані 5 і 4 ))) тож повернувшись додому, вже можна хворіти скільки завгодно.

хворіти поруч з чоловіком = майже не хворіти. Даньо вчора поїхав зрання зі мною на пари. був на першій, під час неї я трималася досить добре. щойно він поїхав на заняття з вокалу, як хвороба почала мене перемагати. а коли він повернувся за дві години, світ знову набув барв. ввечері вдома Данусьо огорнув мене таким піклуванням, що я навіть змогла нормально заснути.

oksamytka: (ангел)
до двох наших дружніх-подружніх пар, весілля яких відбувалося недалеко в часі від нашого, вже прилетіли лелеки :)))

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios