oksamytka: (sarah jane pic)


я рідко зупиняюся думками навколо захвату від того, як кльово мати донечку. і від тебе, моя Терезко, я й не сподівалася ніколи, що колись ти гарно митимеш підлогу - так, щоб обов"язково навіть навколо ніжок шафи, як моя мама мене вчила. чи правильно варити бараболю. чи прасувати чоловічі сорочки *комірець і рукави спочатку!". ти з нами вже 13 місяців, а насправді всі 22. і за цей час я дозволяла собі тільки купувати тобі милі сукеночки, які ти, на щастя!, даєш на себе одягти, та й прикраси на волосся, які ти ненавидиш, а я не наполягаю, аби ти їх носила. не думала я й про те, що якось повернуся втомлена з роботи, а вдома мене чекатиме готова вечеря, приготована тобою (в неповні 14 років) для всієї сім"ї. чи як зручно буде послати тебе в 3 різних магазини в пошуках сметани, замість ходити туди самій. зараз же не важко знайти сметану в першому ж найближчому магазині. я ще не встигла подумати як переживу твоє перше кохання.

але колись... )
oksamytka: (sarah jane pic)
деякі мрії, напевно, мають залишатися тільки мріями. принаймні до певного часу.
понад рік тому я написала віш-ліст. ця штука виявилася дуже корисною для мене, впродовж року дуже багато пунктів стали реальністю. 

і магія цього особисто для мене пояснюється цілком раціонально. я часто буваю в такому стані "чогось-хочу-не-знаю-чого". й от посидіти, подумати, чого ж я хочу насправді, буває дуже корисно. в моєму випадку це ще й корисно записати, бо з голови такі думки мають здатність швидко вивітрюватися.

а! ще одне. навіть вже знаючи і пам"ятаючи чого хочу, часто не маю відваги чи снаги якусь конкретну річ піти й купити. а перелік речей, які не тільки хочеться мати, але й потрібні, працює і як чарівний копняк.
в минулорічному віш-лісті була одна штукенція, котра вже довгий час була нам у господарстві конче потрібна. принаймні, я так думала. проста висока циліндрична ваза, середнього діаметру. вдома є вази або дуууже "худі" або низькі й широкі. і 70 % букетів в них не влазить.

купила я собі таку вазу понад місяць тому. раділа, як слон таблеткою. ваза стояла на підвіконні, а я все чекала, коли Коханий подарує квіти, аби її обновити. кілька днів тому Даньо приніс букет міні-трояндочок. втішилааааааася.
поставила красу біля компа.
не минуло й години, як ваза полетіла на підлогу. розбилася.
і ви знаєте, я навіть не сильно розстроїлася. просто подумала: значить, ще не час...
добре, що квіти залишилися цілі :)
oksamytka: (sarah jane pic)
маю диплом економіко-географа. працювала журналістом, коректором, копірайтером і навіть, прости Господи, літредактором. маю диплом сімейного консультанта. "сиджу"в декреті.

мені подобалося вчитися і в університеті Шевченка, як і в Інституті Томи Аквінського. самоосвіту я не припиняю ніколи. мені подобалося працювати журналістом. мені подобається зараз бути з дітьми. не спішу віддавати їх у садочок, не спішу робити кар"єру. та що там - я взагалі не хочу її робити.

я мрію навчитися дуже добре фотографувати, розвивати це вміння і зробити його своєю професією. і я не просто мрію. я працюю над здійсненням мрії.
мрію служити в моїй церкві. консультувати сім"ї, працювати з молоддю.
мрію колись працювати в українській редакції National Geographic або в схожому виданні.
ну, і при тому встигати давати раду дітям і підтримувати романтику з Коханим.

як ви думаєте, це не забагато для однієї людини? чи все таки варто зосередитися на чомусь одному?
oksamytka: (sarah jane pic)
коли я думаю про сьогоднішню мрію, уявляю, що минуло років 40-50.
уявляю великий стіл у вітальній невеличкого затишного будинку.
уявляю Великдень.
світлий сонячний день.
звуки дзвонів долинають звідкись здалека.
сміх, розмови, обговорення.
дитячі голоси.
виношу з кухні якусь останню страву. (в нас вдома традиційно останніми приносять хліб і сіль)
тиша. всі збираються за столом.
тут наші четверо дітей. наші внуки. і, може, навіть правнуки.
Даньо проказує молитву.
співаємо "Христос воскрес із мертвих!".
знову сміх, веселі голоси.
після святкового обіду ми з Даньом - гуляти.

фотограф Оксана Тисовська   [livejournal.com profile] springfrom
фото з цього поста. Оксанко, ти не проти, що використаю цю твою роботу?
oksamytka: (sarah jane pic)
кілька років тому, коли я знала точно, що в найближчі роки окреме житло нам з Даньом не світить, я страшенно побивалася через це. ми створили свою сім"ю. і хотілося не права власності. а цілком природного простору для створення наших власних традицій і просто нашого маленького світу. ключовим в тому всьому було слово ОКРЕМО.

прийшовши в чужий монастир зі своїм уставом в Даньову родину з багажем традицій моєї родини, я опинилася ніби на лінії фронту двох різних світоглядів. в мене була своя методика прибирання, складання речей, прання, приготування їжі, побудови побуту. ясне діло, що я все хотіла робити по-своєму.
розуміла, що "по-моєму" - не єдино правильно, але все одно відмовитися від цього "по-моєму" не могла і не хотіла.

бунт.
спротив.
впертість.
 
так от. тоді, коли одного дня виявилося, що нам ще кілька років треба почекати на окреме житло, я сіла й написала, що я зроблю в першу чергу, коли в нас воно буде. перелік мрій про побут і традиції, котрі здавалися недосяжними тоді. написала в записнику, котрий через кілька місяців Любчик розтерзав своїми першими творчими спробами. вчора я полізла до шафи за тим записником, щоб на сьогодні виписати чергову порцію мрій. продершись до суті тексту крізь Любчикові каракулі, з подивом зрозуміла: а мрії-то здійснилися. ну, не всі, але відсотків 70-80. збулися не просто так - пуф, і все. а нашими зусиллями. ми хотіли певних речей, ми працювали над цим і зробили їх реальними.

у відповідь на всі мої бзіки, заслані кілька років тому на Небо, Бог зробив мені гарний дарунок - мудрість Даньових батьків, які через свою нейтральну й стриману позицію дали мені волю для дій. дивно. я тільки зараз усвідомлюю, який це був цінний дарунок. і ще, вчора я зрозуміла, що деякі наші мрії реальніші, ніж нам здається. вони не залежать від якихось зовнішніх суб"єктивних факторів, а тільки від щирого бажання серця.

знаєте, я і зараз часто граюся із собою в піжмурки. наприклад, обіцяю собі, що коли ми житимемо окремо, то обов"язково встановимо традицію сімейного читання Святого Письма. бо ж що заважає нам зробити це зараз?
підступна думка, ніби ТОДІ щось зміниться? чи, поклавши руку на серце, відсутність правдивого бажання встановити таку традицію?

коротше, я мрію навчитися таки жити тут і тепер.
oksamytka: (sarah jane pic)
чиста підлога. по ній ходити босоніж в кайф.
ранішнє світло пронизує молочні й шоколадні фіранки.
стіл. вкритий чистою скатертиною в середземноморську клітинку. рожевого кольору :)
на столі ваза. у вазі букет/букетик квітів. живих.
на підвіконні кілька горщиків із кущиками прянощів: чебрець, м"ята, базилік, орегано - обов"язково.
прочинене вікно. пахнуть квітучі абрикоси.
свист чайника.
аромат кави. аромат какао. горнята в горошок.
брускета із сиром. на красивій тарілці.
щебетання дітлахів. рука Коханого.
моя кухня.
oksamytka: (sarah jane pic)
отже, дозволила я собі мріяти, а виявилося, що не так уже й багато тих мрій. може, все ще попереду і я просто не ввійшла в смак? чекайте в неділю мрій про палаццо в Італії і права власності на футбольний клуб "Ювентус".

сьогоднішня мрія сформулювалася сама.

хто має двоє і більше дітей, може, зрозуміє про що я. а, може, це тільки в мене все так запущено. але я не можу дати собі раду з дитячим денним сном. я мрію, щоб вони, як янголятка, засинали на одному ліжечку і спали так, обійнявшись, бодай 2 години на день. і щоб Терезка могла заснути на горизонтальній поверхні (нехай це буде наш диван) і спати так хоча би годину без мене.

на разі, ситуація така. вдень Терезка спить тільки в слінгу на мені. іноді вона засинає лежачи на дивані, смокчучи мене, іноді на руках в мене. але ні те, ні те не передбачає, що мама встане і кудись піде собі займатися своїми справами (наприклад, виливати вміст горщика Любчика в унітаз  готувати ранкову кашу собі й братові або обід для всіх). з нею треба сидіти/лежати від і до. слінг звільняє мені ноги, а в багатьох випадках і руки. але слінг не дає можливості полежати разом з Любчиком і приспати його. Любчик зараз засинає легко і досить міцно, але тільки якщо лягти з ним і хвилин 5-10 погладити по голові. якщо Терезка - не спить і нема кому її забавити - приспати Любчмка анріал в 90 %; Терезка спить на мені - теж анріал. як результат, Любчик не спить. до години 18 він тримається. а потім починаються різні приколи, типу жбурляння в сестру чим попало, стрибання з дивана сторч головою тощо... ніхто з нас не нарікає, я розумію, що треба почекати поки Терезка трохи підросте. але коли інші мамусі розповідають, як їхні дітлашки гарненько сплять собі, як курчата на сідалі, то і собі мрію про щось таке. ну, помріяти ж можна?! 

oksamytka: (sarah jane pic)
навздогін попередньому запису про мрії і бажання оголошую сама собі тиждень мріяння. в наступні 7 днів напишу про мої найбожевільніші мрії. 

мріяти в мене виходить дуже добре. в різні моменти життя я то даю мріям волю, то навпаки приструнюю їх. зараз саме такий період, коли з деякими мріями я дуже-дуже обережна, бо є щось таке, чого чекається і сподівається давно, і страх розчарувань стримує політ уяви. але нехай - на цьому тижні дозволю таки собі погуляти і відірватися. в мріях :)

багато з вас вже чули від мене, що я люблю малювати. мій тато дуже-дуже гарно малює, мама теж нівроку, але жоден з них не обрали собі це за професію, думаю, вони навіть не думали про таке. ну, і мені мама часто повторювала: ти собі малюй, але професію треба здобути СЕРЙОЗНУ, малюванням на хліб не заробиш. колись я пробувала навіть ходити в художню школу, але це щастя тривало тільки кілька місяців, поки її не закрили.

у 80-ті з малюванням проблем ще не було. хоча вже тоді бабця видавала мені один олівець із присланого з Америки набору "Крайола", малювати ним треба було до побєдного конца... еканоміка далжна бить еканомнай.

в 90-ті настав повний капєць. були проблеми з папером. і малювати приходилося на чому попало. в бабці в шафі була схованка, де вона не знати чого зберігала календарі "держстраху", в якому тоді працювала моя тітка. вона, тітка, щороку привозила в Тернопіль стос календарів. що не роздавалося рідним-друзям, бабця ховала в шафу. а на звороті вони були такі біленькі! коротше, тирила я ті календарі, котрі розрізала, котрі ні, і малювала на них.

в школі мені щастило з учителями малювання. їх було 3, але всі вони чогось мене навчили. і все. далі суцільне аматорство. включно з тими півторатисячами моделей одягу, про які я згадувала тут.

витягла сьогодні з шафи невеличкий стосик своїх робіт, привезених колись з Тернополя. пофотографувала їх. ось зразок моєї ранньої творчості, мальований на уроці образотворчого мистецтва в школі, в 96 чи 97 році:


як я ще "псувала" папір )

я все ще мрію навчитися малювати так, що гарно і з голови.
oksamytka: (sarah jane pic)
а пам"ятаєте я писала, що на пошті майже два тижні мене чекала посилка від невідомого Санти, поки ми були в Тернополі? так от, не пройшло і ще двох тижнів, хочу про неї розказати. бо ми сьогодні вранці мали чудовий сніданок з кавою і какао, в яких плавали маршмелоу із тієї посилки.

осьщо я знайшла в пакунку )
oksamytka: (Default)
не спимо. сидимо всі в очікуванні новин із Боярки. там Сіка і Роман народжують, а ми тут всі молимося й тримаємо за них кулачки. вчора не спалося мені ще з 6 ранку, чекала на Даня, котрий під"їжджав до Києва з гастролів у Чернівцях. і тут стрельнуло в голову: а чом би нам не поїхати в Білогородку. ми ж бо через кілька днів дременемо в Тернопіль, Даньо потім поїде на 2 тижні в тур по Полтавській області, ггг, і це напевно наш останній шанс побачити Соломію з животиком. тільки Даньо зайшов до хати, як я поділилася з ним ідеєю. найбільше не хотіли, щоби гостинні Сіка з Ромком переймалися, чим приймати гостей, тому вирішили привезти все з собою. так і сказали Сіці по телефону: приїдем, ніц не готуй, все привезем, просто хочемо тебе бачити. вони не могли нам відмовити )))

в Білогородці гарно провели час. поїли тортик і гарячі канапки, поспілкувалися, прогулялися. навіть вдалося вмовити Соломію на кілька знимок :) як виявилося - все вчасно. нині ввечері подзвонив Ромко, і сказав, що вони вже в пологовому )))

ще вчора в Терезки були іменини. 

і ще вчора до нас приїхав новий слінг. я так його хотіла ще коли ходила вагітною. три відтінки кавового кольору, плетення "зара" і назва - Сендсторм! але в українських магазинах їх не було. минулого тижня побачила, що такий шарфик продає мамуся з Донецька. очі загорілися, руки потяглися... ні-ні-ні, - казала я собі. але Даньо вмовив, знайшовши кілька аргументів, і ми вирішили здійснити цю маленьку мрію :)

а сьогодні вранці ми всі прокинулися від нереального гуркоту грому! хто чув і бачив цю грозу, скажіть, це було круто!
oksamytka: (Default)
проживши на цім світі 29 років, я жодного разу не була закордоном. якщо не враховувати того разу, коли ми були проїздом у Молдові, повертаючись із Одеси, але тоді ми ще були в одній великій країні, тому той раз не рахується. мені дуже-дуже хочеться побачити Італію, Ірландію та Грузію. цікаво було би навідатися в Чорногорію, Чехію та 
Швецію. з міст мене вабить Лондон, Барселона та Брюгге, із найграндіозніших мрій про подорожі: Ріо-де-Жайнейро, Мачу-Пікчу та Нова Зеландія... поки що все це тільки мрії. поки що ми мандруємо Україною. і в цих недовгих мандрівках мене не перестає дивувати те, скільки красивого і навіть нереально прекрасного зовсім-зовсім поруч. а ми ж іще не були толком на Чорногірському хребті, фантастичні фотки з якого цього літа привіз мій брат, не були у Вилково, Крим для мене залишається незвіданий і бажаний... цього літа ми здійснили одну зі своїх україно-мандрівних мрій - з"їздили в урочище Червоне, що в Заліщицькому районі Тернопільської області. а там побачили відразу два визначних об"єкти: водоспад на річці Джурин і Червоноградський замок, точніше, його руїни.


... )

:)

Jan. 17th, 2011 06:53 pm
oksamytka: (Default)
3/4 ночі спала в незручному положенні, 1/4 годувала Любчика, коротше останню ніч можна було би легко записати до поганих ночей. якби не сон перед самим ранком. не люблю писати про сни, але про цей мушу написати, бо в першу чергу самій хочеться запам"ятати його. адже мені вже кілька років не снилося нічого такого прекрасного, від якого прокидаєшся з усмішкою і хочеться співати!

було це в Італії. сонячне узбережжя, чистий пісок, прозоре темно-бірюзове море, легкий бриз, і найрідніші люди поруч. Даньо, Любчик, мама, тато, Олег, Уляна. нас запросили на недільний обід в італійську сім"ю. два літніх чоловіки-брати, їхні дружини і їхні сини. всі вони живуть в одному великому будинку і мають спільне господарство. який це був обід! домашня салямі, домашні ароматні помідори, домашній сир, домашній хліб, домашня паста - папарделе і фетучіне!, домашнє вино.... сиджу за тим столом разом із найріднішими моїми людьми, слухаю цих галасливих, але таких щирих і добрих італійців, об"їдаюся цими смачнючими і простими стравами, і тааааааак мені добре!

кажу до італійського дона: так класно нам у вас відпочивати, приїжджайте і ви до нас в Україну, відпочините. а він усміхається своєю звабливою італійською усмішкою, такою, шо навколо очей з"являються промінчики зморщечок, і каже: ні, земля і робота коло неї - ось мій відпочинок, я іншого і не хочу. натріскавшись досхочу помідорів, я пішла в іншу кімнату з Любчиком на сієсту. і так прокинулася... з усмішкою на обличчі :)
oksamytka: (Default)

 
у дитинстві я мріяла потрапити за межу реальності. розсунути руками хитросплетіння гілок і побачити за хащами вхід у красивий залитий сонцем сад. дуже любила історії з подібним розвитком сюжету: "Аліса", "Міо, мій Міо", "Серця трьох"... крім потреби споглядати красу, мрії ті мали під собою дуже матеріальні бажання - в саду мало бути досхочу різних фруктів, цукерки й інші смаколики на деревах. дуже вже не вистачало цих милих дрібничок тоді. або це мала бути потаємна кімната-комірчина, в якій на численних полицях зберігалися... папір, олівці, фломастери (щоб малювати одяг для паперових ляльок) і різноманітні тканини, нитки, стрічки, гачки, спиці, гудзики (щоб шити одяг для ляльок справжніх :)

коли бачу зараз якусь загадкову стежину, мене не залишає відчуття магічного невідомого. ніби вже дорОсла кобіта, а не можу викинути з голови передчуття дива, яке може раптово статися... думаю, що би я хотіла зараз знайти в таємному саду? затишний будинок із великими вікнами й каміном у вітальній, із численними поличками, шафками і тумбочками на кухні, з величезним ліжком у спальній... 

прийде час, і я обов"язково вийду на ганок цього будинку одного морозного сонячного ранку, щоб вдихнути свіжого повітря, подивитися на засипаний снігом сад і подякувати Богові за ніч і новий день. потім піду на кухню, зварю кави, намащу грінки вишневим варенням, піду в нашу кімнату, підійду тихо до ліжка і розбужу Даня. він вилізе з-під теплої ковдри. легенько, щоб не збудити малюків, які прилізли до нас під ранок :) ще заглянемо в кімнату до старших діток, полюбуємося, як солодко вони сопуть, і підемо пити каву в маленьку, але затишну вітальню з великими вікнами...
oksamytka: (love)
щоночі у вікно нашої з Даньом кімнати заглядає преяскравий ліхтар, через що цілу ніч у нас освітлення в стилі призахідного проміння. за бажання можна навіть читати )

вчора, коли ми вляглися до сну, мене накрили спогади про одну історію півторарічної давності, а Даньо в світлі нахаби-ліхтаря помітив моє задумане обличчя. питання за питанням і ми дісталися до тих часів, коли перед сном я не згадувала минуле, а жила мріями. якою ж фантазеркою я була в дитинстві! проте з цією рисою в родині я видавалася Більбо Бегінсом на фоні решти НОРМАЛЬНИХ жителів Гобітанії...

 

решта мрійних спогадів )

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:19 pm
Powered by Dreamwidth Studios