oksamytka: (sarah jane pic)
останнім часом мені стало некомфортно від теоритизування любові. так і хочеться тролити в інеті статті на тему: "чи існує любов до шлюбу?", "чи існує кохання з першого погляду?", "як відрізнити закоханість від любові?", словом все те, що я сама так любила почитувати на початку наших стосунків. саме тому не тролю, бо розумію, що комусь це дуже потрібно. просто самій стало затісно в цих буквах. особливо після випадку з моїм постом на річницю шлюбу, який чимало людей сприйняли за чергову красиву теорію. тому я могла би зараз написати щось таке глибоке й чарівне про Чоловіка, Якого Я Кохаю, бо сьогодні його день, і мені направду дуже багато хотілося би сказати про нього, та навіть йому сказати не можу, бо вся ця глибина почуттів і взагалі того всього, чим є Любов, ну ніяк не поміщається в букви.

тому покажуяк ми з малюками привітали сьогодні татка )

ми вже тиждень у Тернополі, а завтра їдемо в Київ. як завжди, спочатку не дуже хочеться їхати в Тернопіль, а потім не хочеться їхати З Тернополя. і щось, мені це не подобається, я дедалі більше стаю параноїком на тему їзди дорогами. от і зараз ледь ковбасить від перспективи подолання 425 км. віддаю нас під опіку Богородиці, і прошу про молитву.
oksamytka: (sarah jane pic)
ось бачиш його такого неприступного і суворого, і думаєш про нього, сама дивуючись собі, що думаєш про абсолютно сторонню людину.а потім )
oksamytka: (sarah jane pic)
останні місяці на стіні в нашій кімнаті висить ось ця знимка.


її автор неймовірна талановита фотограф Оксана Тисовська [livejournal.com profile] springfrom. в останній день минулого літа ми їздили в Українку, де Оксанка зробила нам нереально красиву фотосесію. я давно думаю, чому ж я ще не показувала її тут. може, тому, що помилково здається, ніби її і так всі бачили. адже Оксанка виставляла кілька серій з тієї фс у себе в жж, а в нас багато спільних друзів. та все ж, гадаю, дехто побачить ці фотографії вперше. сподіваюся, з цікавістю їх порозглядаєте.

19  )
oksamytka: (sarah jane pic)
Даньо подарував тюльпани, щоб нагадати про весну. сьогодні вночі він їде на концерт у Білорусь. квіти будуть нагадувати мені про нього )

oksamytka: (Default)
в 22 з половиною роки я була впевнена, що ніколи не вийду заміж. коли мені було саме стільки, про свої заручини нам, своїм подругам, повідомила Іра. ми тоді дуже тішилися за неї. а дівчата з нашої університетської компанії почали гадати, хто з нас буде наступною. дехто косився і підморгував у мій бік, а я сиділа тоді на дивані вдома у Свєти з твердим переконанням, це буду не я.

чому? )
oksamytka: (love)
Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський ноктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.

                                         (с) Ліна Костенко

за кілька хвилин Даньо буде вдома...
oksamytka: (Default)
ну, от. ще одна середа. дитя спить. чоловік вболіває за "Барсу". а я наодинці з компом. така тиша. приємна, бо рідкісна. коли випадають такі хвилини, не знаю за що братися і тоді переважно сиджу і просто втикаю, думаючи, яка ж справа таки важливіша. коли нема можливості посидіти в жж і записати всякі різні цікаві штуки, то стільки думок в голові: і про те хочеться розказати, і про се. а сяду перед монітор і можу довго сидіти, дивлячись, як блимає курсор :)

трошки влюбльонного брєду )
oksamytka: (love)
якось багато років тому, прийшовши до церкви,  я вкотре сокрушалася з приводу своєї самотності. і поміж тим погляд мій впав на дуже симпатичного хлопця. просто таки втілення моїх дєвічіх грьоз. "о, Господи, ось стоїть такий гарний хлопець, чому би Тобі  не зробити так, щоб ми почали зустрічатися. якби Ти дав мені такого чоловіка, я була би на вершині щастя". треба сказати, хлопця того я зовсім не знала, тільки часто бачила в храмі, він дуже елегантно одягався, стримано поводився, ну, а додумати решту вже не складало для мене труднощів )))) я молилася про це настільки гаряче, наскільки й твердо вірила, що такі хлопці на таких дівчат, як я, не звертають найменшої уваги. словом, я знала: це НЕРЕАЛЬНО!

яким було моє здивування, коли одного зимового післяобіддя я поверталася від подруги з Теремків у холоднющому і деренчливому тролейбусі, від чого я впала майже в транс, а на зупинці біля бібліотеки Вернадського на вільне сидіння біля мене сідає оцей молодик!!! і не просто сідає! а вітається, каже, що часто бачить мене в церкві, а ото побачив у тролейбусі і вирішив познайомитися ))) щастю моєму не було меж, всередині я вся підстрибувала і пищала від дикого восторга! за секунду в моїй голові виникла велична подячна ода Богові за почуті молитви! уявляю, як Господь, потішався в той момент, дивлячись на мене. не встигли ми доїхати до Либідської (а хто не знає, це тривало від сили 10 хвилин), як я вже знала всю бурхливу історію його освітніх потуг і плани на подальшу боротьбу з несправедливістю та тупістю в нашій державі. і молилася я тоді тіки про одне: Господи, нехай він не йде на метро!!! але він так втішився, коли дізнався, що я в метро, і добре, що сказав, що йому до Майдану, бо вже на Льва Толстого я змилася на іншу гілку :) витримати його тарабанину про себе красівого, вумного і справедливого від Либідської до Льва Толстого було не просто. але щойно я з ним розпрощалася, як в прямому сенсі слова ПОБІГЛА чимшвидше на Палац спорту через перехід )))) на небі напевно всі святі реготали від цієї сцени, тримаючись за животи!

після того випадку, котрий я згадую зі сміхом, я була обачніша зі своїми молитвами. і більше не була така впевнена, шо отой чи отой хлопець, якого я зовсім не знаю, мені на сто відсотків підходить. і Бог по-своєму відповів на це, подарувавши мені чоловіка, про котрого я довгий час думала, що він  на 100 % мені не підходить ))) та вже після нашого знайомства і першої розмови я тільки переконалася, що нічого я не розумію в чоловіках. 

сьогодні мій коханий... )
oksamytka: (одрі)
знаєте, я любителька понарікати на різні неприємні обставини в житті. хто зі мною спілкувався в реалі, точно це знає. те не так, се не так. улюблена тема нарікань "от, якби ми жили окремо, все би в нас було чудово-рожево-пухнасто". якісь пів години тому я лежала поруч із засинаючим Любчиком (заснути якому заважали то дзеленчання чиєїсь мобілки, то грюкіт в ванній, то репетування свекра) і прєдавалась оцій любимій темі. щоб не заглиблюватися і далі в негатив, відкрила на телефоні книжку, що її зараз читаю, "Маленькі жінки" Луїзи М. Олкот...

якось влітку, коли ми були в Тернополі, на недільній проповіді наш священик розповів нам історію іншого священика, якому виповнювалося 100 років, через що він став об"єктом підвищеної уваги місцевої преси. природно, що журналісти запитали старого священика про секрет його довголіття. " на початку свого священства, - відповів старець. - я уклав договір з Ісусом, пообіцявши, що до 100 років я не буду ні на що нарікати" :) "і що ви будете робити тепер, коли термін договору вийшов?", - запитали журналісти. "укладу новий, на наступні 100 років :)))" - розсміявся священик.
 
"ох, якби я могла укласти подібний договір", - зітхнула я тоді. за останні кілька місяців я намагалася кілька разів дотримуватися внутрішньої обіцянки самій собі не нарікати. та однаково зривалася. прочитавши главу "Ноші пілігримів", яка вже сама по собі стала для мене небесним подарунком, я лежала і перераховувала в голові всі дари, за які я щомиті можу і повинна дякувати Богові, про які повинна пам"ятати, коли наступна хвиля незадоволення побутом накриє мене з головою.

в мене такий чудовий-чудовий чоловік, про такого колись я навіть мріяти не могла, він знає всі порухи моєї душі і поспішає заліковувати навіть найменші мої душевні рани. він приймає мене такою, якою я є і ніколи-ніколи не дорікає мені. у мене дуже добрий син. коли я виходжу з хати, залишаючи його, він полишає всі свої цікаві заняття і біжить, щоб обійняти і поцілувати мене на прощання. у мене є віра, яка ніколи-ніколи не дає мені провалитися в чорну безодню відчаю. тобто я можу нарікати, звичайно, але всі ці нарікання - то шторм на поверхні океану, тоді як глибоко я спокійна, бо там на глибині лежить переконання - Бог з нами.

подумала, що варто би було собі записати ці дари, щоб зробити їх ще наочнішими. може, я навіть намалюю колись великі плакати і розвішу їх в кімнаті, як нагадування. поки що обмежилася жж. тим більше, що моя кума Дана запитувала, чому я так мало сюди пишу :)

3 роки

Oct. 4th, 2011 08:23 pm
oksamytka: (love)

                                                                                         фотограф Микола Шаршонь

під кінець дня дозріла до того, щоби написати про наше нинішнє свято ))) зараз я настільки фізично слабка, шо можу валятися цілий день в горизонтальній позі, вмирати від голоду і все одно валятися... тому сьогодні, щоб не піддатися цій хандрі, вирішила від раня завантижити себе роботою. головне не вмикати комп, бо тоді слабкість тільки примножується. отже, дві години драяла нашу комуналку, після чого відключилася з Любчиком на три години :)

а потім Коханий прийшов з роботи з великим букетом улюблених міні-трояндочок, таких як були у моєму весільному букеті. я приготувала бануш на спомин про наші медові дні в Карпатах. друзі і рідні телефонують, вітають. запитують, як ми святкуємо. а я не знаю, шо відповідати. бо з Данилом у мене кожен день свято.  тобто за великим рахунком сьогодні не відрізняється від учора і від завтра, і від решти днів у році. ми просто щасливі. і це щастя дійсно просте в його буденності. і воно досконале, бо мені важко сказати, що щось могло би зробити його ще повнішим...

oksamytka: (love)
перед самим Даньовим виходом на роботу чищу останню мандаринку і залишаю її на тумбочці. зі словами: "з"їш мандаринку, коханий" виходжу з кімнати за Любчиком. Даньо за мить виходить за мною, одягається, ми з Любчиком проводжаємо його до дверей, потім махаємо йому руками "па-па" з вікна кухні. повертаємося з малюком до нас у кімнату. годую Любчика, погойдуючи його на руках і співаючи йому пісеньку, і тут мій погляд падає на тумбочку, а там - половина тієї останньої мандаринки...

ми знаємо одне одного майже 5 років, а Данило досі зворушує мене до глибини душі.
oksamytka: (Default)

фото [livejournal.com profile] springfrom 

Зневажений і долею, й людьми,
Плачем тривожу небеса даремне,
Становище відреченого темне
Клянучи, обмиваюся слізьми.

Надіями багатшим прагну буть,
Мінятись долею готовий з тими,
Хто друзями оточений палкими,
Кому лягла в мистецтві краща путь.

Тоді, згадавши раптом я про тебе,
Картаю сам себе за слабість ту.
Від хмурої землі у висоту
Я гімн, як жайворон, несу до неба.

Я промінять ніколи б не хотів
Твою любов на славу королів.

                        Вільям Шекспір (с)
oksamytka: (Default)
теорія сильно відрізняється від практики. і слава Богу!

колись я думала, що для щасливого шлюбу достатньо кохання лише з однієї сторони. так стверджували усі відомі мені на той час джерела. «у шлюбі достатньо, щоб один кохав, а інший – дозволяв себе кохати». переконаною я була аж доти поки за мною почав упадати хлопець, який дуже не подобався мені. у нього навіть був чарівний перелік рис, які хлопець моєї мрії, як там кажуть, «маст хев»?: фанат футболу, чорнявий, патлатий, старший за мене, з ним було про що поговорити. (Наталько, ти знаєш про кого це я? :) ) але не лежала душа, і баста! перед тим я думала, що не здатна відшити хлопця, якому подобаюся. помилялася…

в універі я дуже хотіла знайти своє кохання. мабуть, якби тоді трапився хтось такий, котрий упав би до ніг з букетом ромашок/хризантем/ чи навіть банальних троянд, я просто переконала би себе, що і я до нього не байдужа. був один, ну, дуже вже реальний шанс зробити це. і я навіть переконувала себе. точніше мене переконували мої подруги, що я подобаюся одному з наших викладачів. вони хором розповідали, що він дивиться на мене не так, як на інших. в дійсності це інші фанатіли від нього. це був один із тих улюбленців студентської братії, який дозволяв студентам бути з ним на короткій нозі, пускати на парах вульгарні жарти і підморгував усім дівчатам.

мої стосунки з ним... )
oksamytka: (ми)

поглянь, Господи, на мого чоловіка! благослови його! нехай не зустріне його жодне зло, погані обставини, недобрі люди! помножуй його сили! веди Твоїм Святим Духом! вчини, щоб сьогоднішній день був для нього добрим і радісним, щоб у різних подіях цього дня він зустрів Твою Любов і Твоє Провидіння!

прошу Тебе за нас, допоможи нам ще більше кохати, ще краще розуміти один одного! охорони нас від гріха, допоможи Тобі вірно служити. прошу Тебе за всіх, хто є близьким нашому серцю!

Маріє, наша Мати і Мати Небесна, прийми нашу сім"ю під свій покров і випроси у свого Сина для нас на землі життя гідне християн і вічне перебування на небі. Амінь.

2 роки кожен день я починаю цією молитвою. а Даньо - такою самою молитвою за мене. Бог чує і благословляє нас!



                                    фотограф: Микола Шаршонь

наніч

Oct. 2nd, 2010 12:05 am
oksamytka: (Default)
френд-стрічка переповнена яскравими враженнями про неймовірні подорожі, цікаву роботу, шалене кохання, кулінарні й фото шедеври, внутрішні та зовнішні досягнення. отак зайду, почитаю, і розумію, що нема мені чого сказати. моє щоденне грандіозне щастя починається для когось банальною, а для мене смачною кавою, молитвою, проводжанням чоловіка на роботу. і продовжується марафоном по зміні памперсів, тривалим чи не дуже ранковим і обіднім сном Любчика. година і 20 хвилин – хвала Богові! після такого сну завжди є благословенний бадьорий спокій! з’їли цілу пачечку сирка «Тьома» - чим не нагода для радості? а повернення Даня з роботи! Любчик вимахує руками, ногами, пищить, кричить, тішиться. коханий вдячно з’їдає наспіх зварену банальну гречку, примовляє: «ой, як смачно!» а я щаааааслива! прогулянка пройшла без істерик – «алилуя!» вночі розбудився тільки 4 рази – фантастика!

колись наш викладач із богословської антропології, отець Андрій, багатозначно сказав, нібито ми, люди, дуже помиляємося, коли думаємо, що нашим найбільшим щастям є здоров’я наше і наших близьких, і насправді щастя в зовсім іншому. в чому не сказав. й от півтора роки після його лекцій я думаю постійно: в чому ж воно?

Бог дуже гарно все придумав зі шлюбом. зараз мені видається, що якщо йти в шлюбі шляхом любові до свого подруга, то це – найкоротша дорога до Нього. одна дуже недосконала людина з купою заморочок і комплексів пов’язує своє життя з іншою дуже недосконалою людиною. й от всі ці тріщинки відкриваються одне одному не одразу, а поступово. і обидвоє мають вибір: плюнути і не тратити сили, або задля щастя коханої людини робити щось з тими своїми «вадами». і так впродовж усього спільного життя. одне владнаєш, друге вилазить. а там раптом прокидаєшся одного ранку і бачиш Господа! от реально, до знайомства з Даньом я думала, що до повного образу святої мені тільки стигматів бракує ))) а тепер бачу перед нами ще дуууже довгу дорогу…
oksamytka: (love)

знаєте, в мене є одна дуже-дуже улюблена молитва. відома вона в світі як молитва святого Франциска про мир, хоча нема доказів, що належить вона його перу чи що він першим нею молився. як би там не було, ця молитва має дуже францисканський дух, бо дуже проста, оптимістична і світла!

Боже, учини мене знаряддям твого миру,
щоб я ніс любов, де загорілася ненависть,
прощення - де зайшла образа,
правду - де поширився блуд,
віру - де настав сумнів,
надію - де заходить розпач,
світло - де налягає темрява,
радість - де панує смуток.
Дай, Господи, щоб я шукав радше потішати, ніж щоб мене потішали,
радше інших розуміти, а не шукати розуміння,
не стільки шукати любові - скільки любити.
Бо даючи, ми багато отримуємо,
забуваючи про себе - себе знаходимо,
прощаючи - одержуємо прощення,
вмираючи - воскресаємо до життя вічного через Ісуса Христа Господа Нашого на віки вічні.
Амінь.

промовляючи цю молитву, я завжди дуже хочу жити згідно з цими словами. але чим далі від молитви - тим слабшою є ця постанова. про критичні ситуації, в котрих зашкалюють емоції, взагалі ліпше мовчати. де то світло, де та радість, які так хочеться нести?! де віра, де надія, де любов???! нема... все життя найбільше раню тих, кого мала би найбільше любити. так, так, і Його теж. "Ісусе, почекай зі своєю любов"ю, добре? хай-но мені перекипить, тоді і до любові дійде черга". зазвичай люди, яких я ранила, відповідали тим самим. а Даньо поламав цей алгоритм. він перший змусив мене задуматися над безумовною любов"ю Господа, показавши мені приклад такої любові, прийнявши мене таку моментами злу, егоїстичну, зосереджену на собі, і дав мені зрозуміти, відчути, що насправді я такою не є.

перше Даньове безумовне прощення моїх егоцентричних вибриків перевернуло мій світ з ніг на голову і подіяло в мільйон раз сильніше за докори, звинувачення, обрАзи, що їх я чула до того моменту від інших. після зустрічі з такою любов"ю вже неможливо ховатися за самовиправданнями чи чужими гріхами. вона відкрила правду про мене - болючу, гірку, важку до сприйняття. але відкривши, не залишила з цією правдою наодинці. ця любов лікує. наполегливо, впевнено, цілеспрямовано в кожній критичній ситуації ця любов огортає мене відчуттям прийняття і розуміння. 

на останній сповіді отець Андрій сказав мені дуже важливі слова, на які я чекала давно: безумовне прощення значно ефективніше за покарання! не можу не погодитися, бо на собі відчуваю дію такого способу виховання :)

oksamytka: (love)
«усім кораблям у морі, усім портам, моїй родині, моїм друзям, а також незнайомим мені людям. це і послання, і молитва. скитаючись, я нарешті знайшла істину. у мене є те, що шукають усі, але знаходять одиниці: єдина людина, яку мені судилося кохати все життя. він і я – діти Аутор-Бенкса і таємничої синьої Атлантики. він той, хто сам досяг усього, він як ніхто вміє цінувати ті прості радості, котрі дарує нам життя. він – моя гавань і мій дім. ні вітер, ні негода, і навіть смерть не зможуть цей дім зруйнувати.
 
а тепер молитва:
Господи, зроби так, щоби всі люди у світі пізнали любов, подібну до моєї. нехай ця любов зцілить їх, бо вона руйнує почуття заздрості, провини та жалю, вона нищить злість. Господи, молю тебе про це. амінь.»

*** )

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios