oksamytka: (мама)
якщо б ви жили в Тернополі й у вас раптом поламалися б усі годинники, почувши сигнал повітряної тривоги, ви б точно знали: середа, 15.00. я чула його в цей день і в цей час багато років, і донедавна, приїжджаючи в гості до батьків та чуючи цей звук - а чутно його в будь-якому куточку міста - сприймала його як ностальгічну тернопільську фішку. в Києві я жодного разу не чула, щоб перевіряли подібні сигнали. а ще я сприймала цей сигнал як певний анахронізм. останні тижні я жила з молитвою про те, аби таким він і залишився.

були дні і були ночі, коли я напружено вслухалася в гул літаків у небі. розумію, що це все від перенапруження і страху, які не мали майже нічого спільного з реальністю. але моя уява завжди була схильна малювати найстрашніше. дуже багато паніки лилося з фейсбука. численні перепости про бомбосховища, тривожні валізки і запаси антибіотиків-набоїв-консервів з одного боку, та двоє малюків на руках - з іншого - додавали чимало кортизолу в кров.

дивно, наскільки меч, занесений над головою, але не опущений, викликає спротив і тремтіння спочатку, а потім вимикає емоції. і хоч меч продовжує висіти, ти потрохи звикаєш жити із цим новим відчуттям. дивно.

я не складала тривожну валізку. були моменти, коли от-от збиралася почати, але діло не дійшло навіть до видобуття рюкзаків із шафи. не знаю, що це: безпечність чи просто впали вже якісь психічні шлагбауми, чи це підсвідоме небажання сприймати реальність. на даний момент я не в стані відчаю, не боюся на фізичному рівні. як і в попередні місяці - продовжую молитися. і вірити. з голови не виходить, що вдруге історія повторюється як фарс. таким і є відчуття: ми в театрі абсурду, спостерігаємо за якимось фарсом божевільного режисера, і не можемо ніяк вплинути на хід цієї вистави.

всі ці події змусили знову і знову замислюватися над вічним. я вкотре усвідомила, наскільки дорожу сім"єю. Даньо і діти, як вони будуть переживати різні важкі обставини, - перше, про що я думала, коли серце стискалося від страху. не знаю, наскільки це реально, але мені здається, я не боюся смерті. боюся вмирати. але ще більше боюся бачити довге тягуче вмирання найрідніших і усвідомлювати своє безсилля. і ще - боюся перетворитися на істоту з єдиними тваринними інстинктами.

часто ловлю себе на тому, що коли випадає вільна хвилина для своїх думок, перебираю в пам"яті обличчя хлопців і чоловіків з Небесної Сотні, пригадую їхні імена. не знаю, чи можна назвати це молитвою. свідомо я не молюся за них, чомусь є незбагненне внутрішнє переконання, без раціональних пояснень: ми більше потребуємо їхніх молитов. я просто не можу не згадувати їх. те, що почалося в останні дні зими, не дало можливості вповні відстраждати за нашими героями або хоча би від душі виплакатися. все це ще всередині, і з цим я теж вчуся жити.
oksamytka: (пене)


не знаю, що написати. маю 10 хвилин, за які хочу розказати, яке місце в моєму житті займає молитва, і не знаю, з чого почати.

не знаю… не знаю, що було би зі мною, якби не молитва. якби за мене не молилися батьки, друзі, чоловік.

один із викладачів у Томи Аквінського якось наголосив нам на важливості вміння просити. а мене цьому ніколи не вчили. я зараз навіть у найближчих з трудом прошу про допомогу і при тому злюся, що вони самі не здогадуються мені допомогти.

так і з молитвою. не просимо, але злимося, що не отримуємо.

не так давно я прийшла до висновку, що ліпше просити, ніж не просити. навіть, якщо здається, що прошу про те, чого просити не маю права. взяла собі на озброєння слова про батька, який не подасть дитині камінь, коли та проситиме хліба. і прошу. часто через невіру, недовіру. і Він дає! завжди тільки ту поживу, яка може наситити.
+1 )
oksamytka: (ангел)
  МОЛИТВА ЗА СПРАВЕДЛИВІ Й МОРАЛЬНО ЧИСТІ ВИБОРИ   (звідси)
Милосердний Боже!
Стою перед Тобою в покорі й надії, складаючи на порозі Твого храму всі марноти свого життя й омиваючи свою душу цією молитвою від усякого бруду, щоб постати перед Тобою чистим і гідним Твоєї любові.
Твої милосердя й любов потрібні мені повсякчас, але тим більше в ті вирішальні хвилини мого життя, коли мушу правильно скористатися Твоїм особливим даром – даром відповідальності за зроблений мною громадянський вибір.
У час, який «вагітніє безправ’ям і породжує неправду» (Пс. 6, 15), подай мені точку опори, щоб не хиталася моя душа між добром і злом – і в маловірстві щоб не тонула в морі неправди.
Ти, що так несхибно подолав спокуси, пошли мені здатність встояти перед їхньою притягальною силою й навчи розрізняти Твій тихий голос у гучному стоголоссі облуди.
Ти, що офірував своє життя за нас, грішних, пошли мені мужність пожертвувати моїм малим благом, щоб утвердилося в нашій державі спільне і справедливе благо для всіх.
Ти, чия душа також «жахалась і тривожилась» (Мр. 14, 33), прийди мені на поміч, коли я з тривогою в серці відмовлятимусь коритися лихій волі й не допускатиму, щоб моїм голосом і голосом мого ближнього маніпулювали на догоду чиїмсь корисливим інтересам.
У час, коли Ти, Спасителю, блукаєш з нагими й бездомними, терпиш муки з хворими та несправедливо ув’язненими, бідуєш зі спраглими та голодними (пор. Мт. 25, 35–36), дай мені духовну силу виконати свій обов’язок перед Тобою і думати не лише про себе, а й про тих, з ким Ти сьогодні переносиш незаслужену кривду.
Ти, що засіяв Царство Небесне з малого гірчичного зернятка (пор. Мт. 13, 31), пошли мені певність, що з мого маленького рішення, помноженого на правильне рішення моїх ближніх, зросте благодатне суспільство, оперте на правді, справедливості та моралі.
Ти, що сам зазнав чудо Преображення, благослови мене на такий крок, який допоможе Тобі здійснити чудо преображення всієї моєї землі. Амінь.

oksamytka: (Default)
Великий піст перевалив за середину, до Паски 3 тижні, а я щойно зібралася з думками, щоб написати, як минає для мене цей
особливий час )
oksamytka: (Default)
проповідь на вчорашній Літургії хоч і була довгою, зате дуже корисною. це добре, коли священик говорить про суттєве і близьке мирянам. деякі
тези )
oksamytka: (love)
якось багато років тому, прийшовши до церкви,  я вкотре сокрушалася з приводу своєї самотності. і поміж тим погляд мій впав на дуже симпатичного хлопця. просто таки втілення моїх дєвічіх грьоз. "о, Господи, ось стоїть такий гарний хлопець, чому би Тобі  не зробити так, щоб ми почали зустрічатися. якби Ти дав мені такого чоловіка, я була би на вершині щастя". треба сказати, хлопця того я зовсім не знала, тільки часто бачила в храмі, він дуже елегантно одягався, стримано поводився, ну, а додумати решту вже не складало для мене труднощів )))) я молилася про це настільки гаряче, наскільки й твердо вірила, що такі хлопці на таких дівчат, як я, не звертають найменшої уваги. словом, я знала: це НЕРЕАЛЬНО!

яким було моє здивування, коли одного зимового післяобіддя я поверталася від подруги з Теремків у холоднющому і деренчливому тролейбусі, від чого я впала майже в транс, а на зупинці біля бібліотеки Вернадського на вільне сидіння біля мене сідає оцей молодик!!! і не просто сідає! а вітається, каже, що часто бачить мене в церкві, а ото побачив у тролейбусі і вирішив познайомитися ))) щастю моєму не було меж, всередині я вся підстрибувала і пищала від дикого восторга! за секунду в моїй голові виникла велична подячна ода Богові за почуті молитви! уявляю, як Господь, потішався в той момент, дивлячись на мене. не встигли ми доїхати до Либідської (а хто не знає, це тривало від сили 10 хвилин), як я вже знала всю бурхливу історію його освітніх потуг і плани на подальшу боротьбу з несправедливістю та тупістю в нашій державі. і молилася я тоді тіки про одне: Господи, нехай він не йде на метро!!! але він так втішився, коли дізнався, що я в метро, і добре, що сказав, що йому до Майдану, бо вже на Льва Толстого я змилася на іншу гілку :) витримати його тарабанину про себе красівого, вумного і справедливого від Либідської до Льва Толстого було не просто. але щойно я з ним розпрощалася, як в прямому сенсі слова ПОБІГЛА чимшвидше на Палац спорту через перехід )))) на небі напевно всі святі реготали від цієї сцени, тримаючись за животи!

після того випадку, котрий я згадую зі сміхом, я була обачніша зі своїми молитвами. і більше не була така впевнена, шо отой чи отой хлопець, якого я зовсім не знаю, мені на сто відсотків підходить. і Бог по-своєму відповів на це, подарувавши мені чоловіка, про котрого я довгий час думала, що він  на 100 % мені не підходить ))) та вже після нашого знайомства і першої розмови я тільки переконалася, що нічого я не розумію в чоловіках. 

сьогодні мій коханий... )
oksamytka: (Default)
якось по-особливому зараз відчуваю Божу любов. і тааааак хочеться затримати це відчуття. і не затримую його. бо знаю, щойно закрию долоню, як воно випурхне. стараюся насолоджуватися кожною його миттю. в колі друзів на лісовій галявині. серед високої трави і тендітних дзвіночків. коли призахдні сонячні промені просвічують крізь листя і граються з повіками. коли сміються Коханий чоловік і синочок. коли зустрічаю жест розуміння і підтримки. коли бачу в очах радість зустрічі. все це моя молитва. і в усьому цьому є Він!

oksamytka: (love)
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви. 

                                © Ліна Костенко.


в голові крутиться вірш Ліни Василівни, але чомусь слово "вечірнє" вперто заміняється підсвідомістю на "осіннє"...

напевно дається в знаки втома останнього року або ще не відпускає післяпологова депресія, котра плавно переросла в осінню. не можу дати лад своєму настрою: перепади, перепади, перепади... прошу в Бога для себе мало - миру в душі! такого, щоби забути про себе зовсім. не чекати уваги, не чекати обіймів, не чекати гостей, не чекати подарунків долі. лише віддавати. всю себе. горіти. свічка цінна полум"ям, яким вона горить, а не воском, що лишається після згорання. слова Екзюпері, які не виходять з голови вже добрий місяць. не хочу старатися бути добрим другом - хочу бути добрим другом. не хочу робити людям приємне - хочу любити. як добре, що ми зараз у Тернополі. тут почуваюся якимось чудернацьким персонажем японських тривіршів. суцільне споглядання в душі. вчора, коли ми втрьох з Даньом і Любчиком гуляли набережною після заходу, цей мир прийшов, торкнувся серця. я отримувала задоволення від фотографування ставу, котрий все життя чарує мене, взагалі отримувала задоволення від самого процесу фотографування. зупинялася, щоби роздивитися відблиск останніх сонячних променів на воді, веслувальника, рибалку, качок, а потім бігла - наздоганяла чоловіка і сина, куталася в їхні обійми. я щаслива - маю ці троє обіймів: Данила, Любчика, Ісуса :) дякую! амінь.
oksamytka: (love)
я дуже люблю Богородицю! у дитинстві сприймала Марію як Матір Ісуса - красиву жінку з образу на стіні. так було досить довго. але по-новому змусив мене на неї поглянути папа Іван Павло ІІ, який обрав своїм девізом Totus Tuos - "цілковито твій" - адресований саме Богородиці. його постать, його життя, його зверенення ну ніяк не пов"язувалися в моїх думках із образом Пречистої. напевно тільки зараз розумію: для нього вона була немов лупа, крізь яку він дивився на Господа. дослідник завжди пов"язаний із об"єктом дослідження, а не з приладом, за допомогою якого він цей об"єкт досліджує. але без приладів пізнати й дослідити можна значно менше...

ще одним приводом застановитися на Марії став для мене фільм "Страсті". попри всі недоліки останнього, образ Богородиці там вималюваний дуже зворушливо. я тремтіла від болю, коли Марія збирала кров Сина з каменів на площі, коли йшла за Ним по хресній дорозі, бачила Його падіння і згадувала, як тремтіла від страху за Нього в дитинстві, коли Він падав, коли цілувала Його Тіло, зняте з хреста... чи варто казати, що як мама тепер я ще краще розумію її? тепер вона стала мені ще ближчою!!!

до її образу я повертаюся в думках-молитвах. у першу чергу за чоловіка. коли він виходить на роботу, махаю йому з вікна рукою, а подумки прошу Марію, щоби берегла всі його кроки й охороняла своїм покровом. коли виїжджаємо автом, молюся: "Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, єдина чиста і благословенна". обіймаю Любчика і серцем віддаю його під опіку Марії. і довіряю ій!

якось так склалося від початку мого свідомого християнського життя, я не молилася на вервиці. мою першу вервицю я отримала в день першого причастя і тоді ще слабо уявляла, що з нею робити. та й коли дізналася, не робила. досі маю труднощі з молитвою на розарії, хоч відчуваю - для мене це неоране поле духовної роботи. в особливо важких життєвих обставинах, я таки беру вервицю в руки, щоб молитися і благати. ще не було такого, щоби Марія не вислухала тих прохань! і хоч у Східній Церкві більш традиційною є неустанна молитва серця у вигляді Ісусової молитви ("Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!"), в мене вкорінилася традиція західна - постійне повторення Ангельського привіту. і ця молитва приносить мені нескінченне задоволення, мир і спокій.

я люблю Марійські свята. від Благовіщення з його величчю покори до Успіння як до торжества життя. люблю свято Покрови. за символізм, відчуття опіки й захисту, перемогу віри. чотири роки тому Марія подарувала мені знайомство з чудовою людиною, яка стала для мене її промінчиком у цьому світі - моєю кумою Даною :)
oksamytka: (ми)

поглянь, Господи, на мого чоловіка! благослови його! нехай не зустріне його жодне зло, погані обставини, недобрі люди! помножуй його сили! веди Твоїм Святим Духом! вчини, щоб сьогоднішній день був для нього добрим і радісним, щоб у різних подіях цього дня він зустрів Твою Любов і Твоє Провидіння!

прошу Тебе за нас, допоможи нам ще більше кохати, ще краще розуміти один одного! охорони нас від гріха, допоможи Тобі вірно служити. прошу Тебе за всіх, хто є близьким нашому серцю!

Маріє, наша Мати і Мати Небесна, прийми нашу сім"ю під свій покров і випроси у свого Сина для нас на землі життя гідне християн і вічне перебування на небі. Амінь.

2 роки кожен день я починаю цією молитвою. а Даньо - такою самою молитвою за мене. Бог чує і благословляє нас!



                                    фотограф: Микола Шаршонь
oksamytka: (love)

знаєте, в мене є одна дуже-дуже улюблена молитва. відома вона в світі як молитва святого Франциска про мир, хоча нема доказів, що належить вона його перу чи що він першим нею молився. як би там не було, ця молитва має дуже францисканський дух, бо дуже проста, оптимістична і світла!

Боже, учини мене знаряддям твого миру,
щоб я ніс любов, де загорілася ненависть,
прощення - де зайшла образа,
правду - де поширився блуд,
віру - де настав сумнів,
надію - де заходить розпач,
світло - де налягає темрява,
радість - де панує смуток.
Дай, Господи, щоб я шукав радше потішати, ніж щоб мене потішали,
радше інших розуміти, а не шукати розуміння,
не стільки шукати любові - скільки любити.
Бо даючи, ми багато отримуємо,
забуваючи про себе - себе знаходимо,
прощаючи - одержуємо прощення,
вмираючи - воскресаємо до життя вічного через Ісуса Христа Господа Нашого на віки вічні.
Амінь.

промовляючи цю молитву, я завжди дуже хочу жити згідно з цими словами. але чим далі від молитви - тим слабшою є ця постанова. про критичні ситуації, в котрих зашкалюють емоції, взагалі ліпше мовчати. де то світло, де та радість, які так хочеться нести?! де віра, де надія, де любов???! нема... все життя найбільше раню тих, кого мала би найбільше любити. так, так, і Його теж. "Ісусе, почекай зі своєю любов"ю, добре? хай-но мені перекипить, тоді і до любові дійде черга". зазвичай люди, яких я ранила, відповідали тим самим. а Даньо поламав цей алгоритм. він перший змусив мене задуматися над безумовною любов"ю Господа, показавши мені приклад такої любові, прийнявши мене таку моментами злу, егоїстичну, зосереджену на собі, і дав мені зрозуміти, відчути, що насправді я такою не є.

перше Даньове безумовне прощення моїх егоцентричних вибриків перевернуло мій світ з ніг на голову і подіяло в мільйон раз сильніше за докори, звинувачення, обрАзи, що їх я чула до того моменту від інших. після зустрічі з такою любов"ю вже неможливо ховатися за самовиправданнями чи чужими гріхами. вона відкрила правду про мене - болючу, гірку, важку до сприйняття. але відкривши, не залишила з цією правдою наодинці. ця любов лікує. наполегливо, впевнено, цілеспрямовано в кожній критичній ситуації ця любов огортає мене відчуттям прийняття і розуміння. 

на останній сповіді отець Андрій сказав мені дуже важливі слова, на які я чекала давно: безумовне прощення значно ефективніше за покарання! не можу не погодитися, бо на собі відчуваю дію такого способу виховання :)

oksamytka: (love)
«усім кораблям у морі, усім портам, моїй родині, моїм друзям, а також незнайомим мені людям. це і послання, і молитва. скитаючись, я нарешті знайшла істину. у мене є те, що шукають усі, але знаходять одиниці: єдина людина, яку мені судилося кохати все життя. він і я – діти Аутор-Бенкса і таємничої синьої Атлантики. він той, хто сам досяг усього, він як ніхто вміє цінувати ті прості радості, котрі дарує нам життя. він – моя гавань і мій дім. ні вітер, ні негода, і навіть смерть не зможуть цей дім зруйнувати.
 
а тепер молитва:
Господи, зроби так, щоби всі люди у світі пізнали любов, подібну до моєї. нехай ця любов зцілить їх, бо вона руйнує почуття заздрості, провини та жалю, вона нищить злість. Господи, молю тебе про це. амінь.»

*** )
oksamytka: (love)
  • вчора Даньо їхав на сповідь у костел, і я напросилася з ним. востаннє була там на наше свято Андрія. цього разу поїхали вже з Любчиком. тамтешня буденна атмосфера сприяє моїм роздумам. та й отці не лінуються звертатися з проповідями до вірних не тільки в неділю. вчорашня проповідь була про те, що заради зцілення Бог часом потребує від нас нелогічних (на наш розсуд) дій. тоді як ми пропонуємо Богові одне, друге, третє, такий собі стандартний набір благочестивих учинків, виявляється, Він чекає від нас зовсім іншого, якоїсь дрібниці, про яку ми не замислювалися або на яку не були здатні до того. Він чекає, що ми вийдемо трошки за межі себе. кожного разу чекає цього. нових і нових виходів. а потім нам залишається дивуватися, яка ж то насправді дрібничка спасла нас...
  • під час причастя в костелі співали пісню з приспівом, що складався з одного простого виразу: "Боже, до Тебе йду". я закрила очі й відчула пісок під своїми босими ступнями. від народження Любчика ділянка дороги, по якій я йду до Нього пустельна. нема емоцій, позитивних чи негативних переживань, духовних "ох" і "ах", пройдена частина дороги ще досить мала, щоби відчувати спрагу, але порожнеча вже відчувається чітко. Він веде мене цим шляхом заради мого добра, вкотре дає мені нагоду очиститися від всього зайвого. і ситуація з Любчиковою дисплазією - тільки знак, що Він таки зовсім-зовсім поруч!
  • сьогодні ми були в першій дитячій лікарні на узд. в понеділок видзвонили лікаря Пилипчука, світило дитячої ортопедії, він найближчі тижні на лікарняному. так що вирішили не чекати і зробити обстеження. за результатами узд патологій суглобів не виявлено. кути в нормі як для Любчикового віку. нам порадили ще в 5 місяців зробити повторне обстеження, щоб прослідкувати за розвитком ядер кульшових суглобів. так і зробимо. а наприкінці березня ще постараємося попасти на огляд до л.Пилипчука.
     
  • дякую за ваші молитви!

oksamytka: (Default)
від початку грудня за кожен пост сідаю з думками: "останній перед?.." і так донині. але все добре. хто в темі, той знає, що наша система вирахування попередньої дати пологів надзвичайно недосконала, навіть даючи жінці фору в два тижні, вона часто не спрацьовує, бо зовсім не враховує тривалість циклу, його особливості, а також нюанси того циклу, що передував вагітності. я просто стала однією з жертв цієї системи... (ах! як трагічно звучить!!!) всі уточнені терміни за узд свідчать, що в нас все має статися тільки-тільки... приблизно в районі святого Миколая. до моменту мого ставання на облік я, до речі, так і ходила з цією думкою, і всім розказувала, що Миколай принесе нам "подаруночок" під подушку ))) словом, я спокійна, хвилююся тільки за людей, які хвилюються через нас, знаючи, що ми мали народити ще 4 грудня... люди, не хвилюйтеся!!! чуєте!

майже весь попередній тиждень я сиділа вдома, чекаючи, що от-от щось почнеться. аж поки не збагнула, що я ще зовсім не "невиїзна". тож призначила Даньові побачення на нашому старому місці на четвер. ми зустрілися, був легкий морозець, політав ріденький лапатий сніжок - занурилися в зимову казку, пройшли одним із улюблених маршрутів: від Майдану до Контрактової по Володимирському узвозу... дорогою робили дурнуваті фотографії, полювали на сніжинки, мені йшлося напрочуд легко і щасливо!

в п"ятницю мене накрив маленький депреснячок через перспективу лягати в лікарню в неділю ввечері... вилила душу чуйній Наталочці [livejournal.com profile] merezhyvo, яка вчасно підставила дружнє плече, і настрій моментально піднявся. а в суботу ми з Даньом молилися до Богородиці і вимолили в Неї лікарняну відстрочку. лікарка у нас просто чудова, з почуттям гумору, уважна, прониклива, але страшенно харизматична жінка. з нею геть неможливо сперечатися. можна продумувати в голові десятки варіантів, як переконувати її в своєму, та під час розмови всі ці варіанти випаровуються. своїм ніжним із хрипинкою голосом вона начисто знезброює... так що це був саме той випадок, коли молитва була аж ніяк не зайва )

сьогоднішній ранок напевно ознаменував собою початок божевільного тижня. нас із Даньом "скоропостіжно" підірвали з ліжка, і ледь ковтнувши кави з вершками, ми помчали слідом за усіма нашими родичами додому до найстаршого Даньового брата для того, щоб зробити родинну фотографію поки ще всі були "в зборі": Марко нині поїхав на гастролі, та й з нами ситуація непевна, а мамі Даньовій родинна фотка конче потрібна до середи. це було щось! велика грецька сім"я відпочиває ) 13 людей в одній кімнаті, з яких троє малюків і одна вагітна - і всі навпроти фотоапарата намагаються завмерти одночасно, поки він блимає і клацає серійною зйомкою... далі я цілий день намагалася домальовувати різдвяні відкритки. до речі, вже отримала святкові вітання від [livejournal.com profile] lana_svitankova - залишилося дочекатися Нового року, щоби побачити що ж там усередині конверта моєї улюбленої квадратної форми )))

на вечір мені забаглося рогаликів-поцілуночків, які я вчора випадково надибала в якомусь кулінарному жж. вони нагадали мені дитинство й бабусині празникові сухарики. і хоч рецепт був більш, ніж приблизний (250 гр масла, 250 гр сметани і борошна скільки забере), вирішила ризикнути. в підсумку не тільки напроізвольнічала (не втрималася і таки додала чайну ложечку розпушувача), але й наплутала, замість 250 гр сметани додавши 450, через що довелося викласти в тісто майже всі домашні запаси масла. а замість варення чи мармуляди всередину кожного рогаличка поклала шматочок маринованого ананаса, випікала в духовці при температурі 180 градусів пів години, готові сухарики посипала цукровою пудрою. як виявилося - добре, що зробила їх вдвічі більше: поцілунки розтанули на очах...

а щойно ми вбрали наше ліжечко в новенький комплект постільної білизни, подарований моєю мамою Даньові на день народження. от зараз оглядаюся назад і бачу, як Даньо посапує серед цих ніжних, але яскравих, помаранчево-жовтих соняхів і дуже-дуже тішуся!.. надобраніч ;)
oksamytka: (Default)
вчора ми з Даньом прийшли до думки, що останнім часом дуже-дуже багато наших мрій збулося завдяки довірі до Бога. почалося все з розмови про бінокль. багато-багато років Даньо мріяв про бінокль ))) мені, як дівчині, така мрія трохи незрозуміла, але відколи ми знайомі, вона певним чином стала і моєю мрією. цього літа ця мрія збулася якось навіть несподівано й неочікувано - Бог дав можливість втілити її в життя. "а ще в дитинстві я молився, щоб мене любили дівчата", - з присоромленою усмішкою зізнався Даньо. у стосунках з дівчатами він дуже довго був соромливий. ясно, що і ця мрія збулася - принаймні одна дівчина його дуже любить ))) Даньо каже, що йому цього вистачає.

я зауважила, що завжди просила в Бога про любов одного, але дуже доброго хлопця, замість численних хаотичних стосунків незрозуміло з ким. моя мрія збулася, тоді, коли я вже ні про що не мріяла, і я зовсім не шкодую, що пожертвувала кількістю заради якості.

коли ми почали зустрічатися, мене не могла трохи не хвилювати Даньова майбутня професія, до чого додавалася його показна нелюбов до неї. я мріяла і просила в Бога про те, аби коханий полюбив бандуру і знайшов роботу до душі. Бог дав позитивну відповідь і на це прохання. зараз навіть важко уявити, що могло бути інакше.

тема стара і давно проговорена: Бог відповідає навіть на ті наші прохання, про які ми самі забули. Бог відповідає навіть на найнеймовірніші наші прохання. Бог відповідає на наші прохання в найкращий для нас спосіб...

саме такою Його відповіддю три роки тому стало для мене знайомство з о.Андрієм. за рік до того в моєї душі відбувся різкий стрибок зросту, вона була як рослина, яка виросла і потребувала більше поживи, тоді як їй давали ту саму кількість. я шукала поживи у вигляді духовного керівника. кілька священиків видавалися мені дуже підходящими для цієї ролі. шукала в них розради і відповіді на запитання, але не складалося. вони то не могли мені дати тих відповідей, то не хотіли....

зараз розумію, що Бог все продумав краще за мене. і відповів на мої молитви особою отця Андрія: таким духовним керівником, якого я не чекала, тоді, коли я цього не сподівалася, і що найцікавіше - як виявилося згодом - вчасно і саме так, як мені треба було. спочатку отець став для мене авторитетом, потім єдиним порадником з-поміж духовенства, наставником, і врешті справжнім духовним другом. певним чином він перевернув, але й спрямував у потрібне русло, мої дотихчасові погляди на духовність. можна сказати, він вибив з мого "духовного рота" всі залишки молочних зубів і постарався, аби на їхньому місці виросли здорові постійні. він ніколи не намагався виглядати кращим, ніж він є, і водночас завжди говорив мені, що всі люди кращі, ніж я про них думаю. він був зі мною в часи дуже важкої кризи і намагався переконати, що чим би вона не скінчилася - закінчиться добре для мене, а коли мене не втішали його слова і я хотіла почути від нього щось інше, він говорив мені те, що я хотіла почути. він був строгий зі мною в ситуаціях, коли я думала, що строгість тут зайва, і казав "розслабся", коли я занадто навантажувалася дурницями. після Даня він єдина людина, яка не будучи зв"язана зі мною кровним зв"язком, побачивши всю каку-беку в моїй душі у всьому її жахітті, не відвернувся від мене...

словом, класний в мене духовний керівник, і сьогодні у нього День народження! многая літа-літа, многая літа!  )))))
oksamytka: (Default)
щойно отримала повідомлення від Марійки. о 7 ранку у неї народилася дівчинка! усім дякую за молитву!
oksamytka: (love)
наша чудова подруга Марійка от-от народить. сьогодні її поклали в лікарню. дуже прошу всіх про молитву за неї та її Малятко.
oksamytka: (Default)
не так багато людей знають, що мій рідний брат Олег зустрічається з Даньовою рідною сестрою Уляною. вони чудова пара, якій довелося подолати чимало випробувань на шляху одне до одного (одним із цих випробувань була і я), та й досі ведеться нелегко, бо живуть в різних містах, вчаться... Олегові ще рік вчитися на актора, Уляні - два роки відбувати пари в київській консі. так хочеться, щоб вони все витримали, через усе пройшли. причому не тільки з альтруїстичних і романтичних міркувань, але й із суто практичних - дуже зручно, коли братова дружина - чоловікова сестра ) нашій четвірці разом дуууже весело! молюся, щоби такі стосунки між нами всіма збереглися назавжди.
 
дай персик! )

3 роки

Mar. 18th, 2009 07:47 am
oksamytka: (ми)
я довго-довго була сама. і прийшов час, коли ця самотність стала вже до болю нестерпною. тоді я почала молитися конкретну молитву - молитву самотньої дівчини, про віднайдення чоловіка. знайшла її якось в Інтернеті на одному з польських сайтів, переклала українською і почала. минув заледве місяць, як Бог відповів на мою молитву і

познайомив нас )

Оля +

Dec. 14th, 2008 12:40 pm
oksamytka: (ангел)
коли вона була ще зовсім юна, їй зробили невдалу операцію, занесли якусь інфекцію, що невдовзі викликало захворювання на цукровий діабет важкої форми. через кілька років її наднирники перестали продукувати потрібні гормони, лікарям довелося майже повністю видалити їх і перевести на гормонозамісну терапію. Оля знесилена, злягла. але якщо ви думаєте, що це була лежача хвора, навколо якої всі мусіли ходити навшпиньках, ви помиляєтеся. хоч вставала вона дуже рідко, а виходила здому ще рідше, Оля встигала зробити багато-багато добра людям. вони всиновила з дитячого притулку хлопчика з Києва, якого покинула ще немовлям його рідна мама. і хоч за віком Юрко радше пасував їй більше як брат, Олю він кликав мамою. вступив у дяківську академію, потім у духовну семінарію. а завдяки Олі мав у Тернополі дім. та навіть це не головне. Оля була справжнім Божим промінчиком, незважаючи на такі виснажливі проблеми зі здоров"ям. вона ніколи не нарікала, навпаки, зі свого ліжка обіймала кожного любов"ю, підтримкою, розрадою, завжди показувала приклад великої надії на Бога.
я, малодушна, довго не наважувалася з нею познайомитися, хоч вона жила на три поверхи нижче в нашому під"їзді. Олег мій познайомився з Юрком в дяківській академії, а потім мама познайомилася з самою Олею завдяки діяльності в Третьому чині св. Франциска. багато розповідала мені про неї, а Олі - про нас із Даньом. нарешті ми зібралися зайти до неї. це було в той день, коли в Тернопіль приїхав Нік Вуйчіч. Оля була такою людиною, яку з перших секунд ти вже знаєш ціле життя, а її обійми зроджували відчуття безмежного спокою. я дивилася на неї, яка із зусиллями підводилася в ліжку, і в мене думка навіть боялася пожаліти її. це я потребувала жалю поряд із нею. але Оля ніколи нікому про це не говорила, вона бадьорилася сама і закликала бадьоритися тих, хто її оточував.
вона раділа як дитя з нашого з Даньом одруження. і просила зробити їй гарну фотографію, щоб мати на згадку. я обіцяла це зробити, щойно фотограф віддасть нам свої роботи - хотіла зробити для Олі найкраще фото. а коли отримали професійні фото, я таки вибрала одну, записала на диск. а Олю тоді забрали в лікарню. у неї відмовляли нирки, її мучив страшенний біль. у Тернополі ніхто би не зміг пересадити їй нирку, а переїзду в Київ вона би не витримала. залишалося чекати на штучну нирку, на яку в Тернополі величезна черга... їй ніби стало легше, на тижні мали перевезти додому. мама доглядала її в лікарні, і Оля просила її накупити 10 пар шкарпеток - щоби всім друзям зробити подарунки на Миколая. вона не думала про себе, про свій біль, а думала про подарунки до Миколая для близьких людей... позавчора її забрали в реанімацію, а сьогодні вранці вона померла.  ще в п"ятницю мені повернули диск, не надрукувавши фото з нього, сказали, він не відкривається... я сиджу і плачу. ні, не тому, що вона померла, я радію, що вона вже в обіймах Господа, що земний шлях страждань для неї позаду, але сумую так, ніби провела когось дуже близького в далеку мандрівку... молюся за її душу і прошу про молитву всіх людей доброї волі.

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:55 pm
Powered by Dreamwidth Studios