oksamytka: (мама)
травень виявився для нас насичений на різні активності-події. Терезці виповнилося 2, мені - трошки більше :) і втиснути все це в один пост мені виглядає нереальним. тому я тут для початку розкажу,як ми ходили в музей авіації )
oksamytka: (мама)
у квітні мене поглинула нова цяцька - інстаграм - тому я дуже рідко брала в руки фотоапарат, і майже не брала його на вулицю. а ще квітень був холодний і настрій був такий самий.
... )
oksamytka: (мама)
якби до всіх цих подій хтось сказав, що саме невдовзі ми переживатимемо, звичайно, я би спочатку злякалася, а потім би не повірила. бо завжди не вірю підсвідомо у потенційний жах. але якби цей хтось ще додав, що за кілька сантиметрів від війни я фотографуватиму квіточки - в це б я не повірила точно. ну, бо як можна фотографувати квіточки, а ще дітей і котів, коли світовий мир висить на волосині? ну, але всякий життєвий досвід тим і прекрасний, що поєднується в ньому цілком непоєднуване. ми просто рідко проходимо аж настільки по межі, щоби це помічати.

тому сьогодні я покажу вам усіх цих котіків, цвіточки й інші "к"ютіс", бо все це було зі мною у цей прекрасний і благословенний з точки зору погодиберезень )
oksamytka: (sarah jane pic)
я не роблю перепостів, але це такий чудовий пост, що один раз можна зробити виняток :)
Originally posted by [livejournal.com profile] danka_v_dorozi at діткотерапія
Протягом 3 днів з перервами на буденну фантастику я перебувала у казковій реальності двох, а часом навіть трьох чи п'ятьох маленьких дітей. Таких зовсім-зовсім маленьких: від 2 місяців до 4 років. Допоки я не вийшла з вагону поїзда Львів-Київ у прохолодне ранкове повітря столиці, не вірилося, що це буде не просто гарним побажанням, а дійсністю.
З чим порівняти перебування серед дітей?...З чим? )
Я знаю чому все це сталося саме напередодні цих страшнющих і залякуючих подій на Грушевського. Інакше мені було б надто важко відшукати зміст, не лякатися, бо здавалося б, що любов - це щось таке не своєчасне, не для цього часу. А діти - згустки любові - цього разу вони все акуратно розклали по коробках з іграшками.
Ще дуже радію, що саме у цей період часу стільки моїх подруг і добрих знайомих народжують малят. Терапевтів :)
oksamytka: (sarah jane pic)
грудень - найбільш швидкісний зимовий місяць для мене. а цього року він був таким насиченим, що зараз, оглядаючись назад, згадуючи переживання, емоції, молитви, надії, здається, ніби минуло цілих два місяці.

обережно!!! багато знимок з дітьми )
oksamytka: (sarah jane pic)
якщо запитати в Любчика, що йому подарувати, на 99 % це буде машинка або, конкретніше, джип, решта 1% - він може просто не знати, чого хоче. і насправді це важко - обирати йому подарунки. святий Миколай, для різноманітності, приніс Любчикові "леґо", результат - розчарований малюк у ліжку. але коли Любчиків хресний, а мій брат, Олег зайшов вчора до нас, тримаючи в руках щось велике, вкрите червоним пледом, а потім зняв плед і показав Любчикові подарунок, наш хлопчик втратив мову від захоплення. і не один Любчик :)
а під пледом... )
oksamytka: (sarah jane pic)
цей запис мав з"явитися тут в останній день осені, але той день із самого ранку перевернув свідомість із ніг на голову, настільки, що розповідь про наш тихий листопад відірвалася так далеко від жорстокої реальності, як місяць від землі.

у той ранок я провела Даня на гастролі, і за звичкою перед тим, як збирати малих на прогулянку, відкрила френд-стрічку. в одну мить відчула, ніби раптом опинилася в іншому вимірі.

на щастя, до вечора надія почала повертатися, а в неділю вже розквітла буйним цвітом. та однаково всі ці дні, якщо й випадало сісти за комп, то ті година-дві витрачалися на прочитання новин.
в квартирі Даньових батьків міні-філіал Майдану, на даний момент там живе 18 протестувальників, ми прийняли до себе Іванку, Ляся подалася до Соломії.

чи варто казати, що я би теж не проти постояти. та й з дому воно дійсно все якось моторошніше виглядає. я це ще по помаранчевій революції пам"ятаю. коли ввечері 23-го листопада пакувала речі в Київ, мама дивилася новини, після яких повторювала "може все таки не поїдеш", а я поїхала, і в поїзді було таке відчуття ніби ледь не на війну їду ))) та варто було вийти на Майдан, як сумніви, страх, переживання змінилися на ейфорію.

проте хочу записати спогади пролистопад, як завжди, з численними фотками )
oksamytka: (sarah jane pic)
останнім часом мені стало некомфортно від теоритизування любові. так і хочеться тролити в інеті статті на тему: "чи існує любов до шлюбу?", "чи існує кохання з першого погляду?", "як відрізнити закоханість від любові?", словом все те, що я сама так любила почитувати на початку наших стосунків. саме тому не тролю, бо розумію, що комусь це дуже потрібно. просто самій стало затісно в цих буквах. особливо після випадку з моїм постом на річницю шлюбу, який чимало людей сприйняли за чергову красиву теорію. тому я могла би зараз написати щось таке глибоке й чарівне про Чоловіка, Якого Я Кохаю, бо сьогодні його день, і мені направду дуже багато хотілося би сказати про нього, та навіть йому сказати не можу, бо вся ця глибина почуттів і взагалі того всього, чим є Любов, ну ніяк не поміщається в букви.

тому покажуяк ми з малюками привітали сьогодні татка )

ми вже тиждень у Тернополі, а завтра їдемо в Київ. як завжди, спочатку не дуже хочеться їхати в Тернопіль, а потім не хочеться їхати З Тернополя. і щось, мені це не подобається, я дедалі більше стаю параноїком на тему їзди дорогами. от і зараз ледь ковбасить від перспективи подолання 425 км. віддаю нас під опіку Богородиці, і прошу про молитву.
oksamytka: (sarah jane pic)
жовтень, що минув, назавжди запам"ятається нам як місяць, в який ми отримали своє гніздечко. "отримали" - найкраще слово. бо наше теперішнє помешкання - то дарунок з Неба, дарунок Даньових батьків і рідних. після 6 років, проведених у "Барлозі" (хто читав ГП, той зрозуміє), ми отримали багато чого на перший погляд дуже простого й буденного, але для нас - дуже цінного. як то можливості вставати, коли ми хочемо. користуватися ванною, скільки нам заманеться. скільки завгодно часу проводити на кухні. слухати музику, яку ми хочемо чути. ми отримали нагоду створювати наші сімейні правила і традиції. а ще отримали шанс бачити в дорогих нам людях тільки хороше і більше цінувати їх.
у гуртожитському житті, безумовно, є багато плюсів, тим більше, наш гуртожиток був одним із найпозитивніших прикладів. але коли дістаєш можливість отак із сім"єю відокремитися в ячєйку общєства, виходиш ніби на новий рівень: із більшим ступенем інтимності, відповідальності й довіри.
ну, і традиційно -жовтневі фотографії )
oksamytka: (sarah jane pic)
дивлячись на наші вересневі фотографії, самій не віриться, що вересень був такий холодний, аж змусив мене власноруч дістати й зібрати обігрівач. на наших знимках сонце, і коли через багато років я передивлятимуся їх, буду відчувати це тепло. а ще розказувати тим, хто дивитиметься зі мною, - того року був дуже холодний вересень, я навіть сама зібрала обігрівач, хоч зазвичай його збирає чоловік, та й вмикаємо його хіба на день-два у жовтні. а хтось буде слухати мене і думати, що я перебільшую - бо ж на фотографіях стільки сонця.
непристойно багато сонячних фотографій )
oksamytka: (sarah jane pic)
коли літо різко піднялося з дивана й попрямувало до виходу, я вхопила його за руку. воно повернуло до мене своє обличчя, кашлянуло (застудилося при такій погоді) і ми якийсь час ще мовчки дивилися одне одному в очі. тоді я зрозуміла, що відпускаю його. і воно теж це відчуло. усміхнулося. цьомнуло мене в носа і вийшло в ясну ніч.
а я повернулася в кімнату, сьорбнула м"ятного чаю і, на згадку про нього, вирішила написати про наш серпень.


фото і текст )
oksamytka: (sarah jane pic)
я не чекаю осінь. мені так подобається це прохолодне літо. взагалі люблю прохолодні дні в будь-якому літі.
не чекаю. бо є ще 4 дня літа. і це добре.
осінь прийде. і буде добре.
і прийде зима, а я буду переконувати себе, що це добре, і тоді чекатиму на весну. це єдине чекання в році, від якого я не можу себе стримати.
це четверте Любчикове літо. і мені так хочеться набутися з ним таким - цьоголітнім, - бо знаю, що наступного літа він буде вже зовсім-зовсім інакшим.
із народженням дітей час перестав бути абстрактним. пам"ятаю, як щороку 1 вересня вчителі захоплено дивилися на учнів і не втомлювалися повторювати: "як ви підросли за літо". вони теж могли доторкнутися до часу в такий спосіб. тоді мені це було незрозуміло, здавалося, я це я, така сама, як була навесні.
тепер я бачу, як у часу ростуть ноги. шкарпетки не налазять йому на п"яти, а пальчики ніг звисають із недавно куплених босоніжок. платтячка дуже раптово перетворюються на туніки, сорочки не защіпаються на пузі. у часу короткі штанці. а гривка постійно лізе в очі.
два тижні тому Терезці виповнилося 15 місяців, я знимкувала її, але не було коли написати про них. а вона вже змінилася відтоді. навчилася сама вилазити на гірку й з"їжджати з неї. почала дуже кумедно казати "ой" і "ап", танцює і посилає повітряні поцілунки.
але я все одно поставлю тут фото двотижневої давності. просто тому, що зараз вона вже інакша.
4 штуки )
oksamytka: (sarah jane pic)
отак думала, що не надовго, а в дійсності випала з жж на всю Данилову відпустку. сьогодні ті благословенні 7 тижнів закінчилися, і я подумала, що і мою жж-відпустку час закінчувати )

гарний був час. хоч мене трохи коробить, що впродовж нього я не зробила нічого суттєвого... на початку відпустки майже все літо було попереду, купа планів, сподівань, передчуттів. ці дні пролетіли, от уже й літо добігає кінця, холодні ранки, вітряні вечори, сонце сідає помітно швидше. а в мене - жодного результату, який можна було б помацати. запорола фотопроект, який хотіла зробити в липні, та й взагалі мало брала камеру в руки. дуже мало було зустрічей із тими, кого люблю. зате був незабутній досвід першої дтп. і попри все те - було багато обіймів, поцілунків, уваги, нічних розмов і благословенних ранків без поспіху. а це ж і є головне, бо саме воно залишиться з нами надовго.

ну, і "трохи" літніх фото:
22 штуки, якщо бути точною, з коментарями )

на третій день серпня ми щасливо дісталися до Києва, і почали тут ремонт на квартирі, куди ми з Божою поміччю незабаром переїдемо. на завтра чекаємо мою маму, яка приїде на освячення Патріаршого собору УГКЦ, а принагідно привезе мені сорочку, котру вона вишивала для мене 5 років ))) я вся в передчутті!!!

3,5

Jun. 21st, 2013 10:49 pm
oksamytka: (sarah jane pic)


щось останнім часом я тут із самими датами. може скластися хибне враження, що ми нічого не робимо, тільки свята собі влаштовуємо :) але не написати про дорослішання Любчика не можу. він так змінюється. недавно з подивом виявила, що вже не пам"ятаю певних речей із його раніших років. місяць чи два тому ми всією родиною згадували, яким першим словом Любась називав машини. це було щось таке кумедне. і ніхто не пам"ятав! а ми ніде не записали. ніби й не мега важлива інформація, але для батьків воно таке дороге. ми з Даньом іноді сядемо за комп і втикаємо в немовлячі фотки дітей, ойкаємо, ахкаємо, скупі сльози витираємо. батьки, фотографуйте дітей частіше! іноді, бува, знимкуєш і думаєш, кому воно треба, вчора знимкувала, нині знову, тільки світовий інформаційний простір захаращую тоннами однакових фотографій. а потім, через півроку-рік дивишся, й розумієш, хай там що буде зі світовим інформаційним простором, а кожен цей момент такий дорогий, такий неповторний, і як добре, що хоч так затримали його...

власне,3 з половиною )
oksamytka: (sarah jane pic)
на Терезчин день народження ми наробили багато класних фотографій. не хотіла навантажувати ними свої "100 днів", але і не показати взагалі - не можу!

серія "дівчинка, тато і м"яч"


де ж м"яч? )
oksamytka: (sarah jane pic)
відчуваю, Терезка задасть нам жару. мало того, що вона суне все до рота, то тепер її ще всюди повно.
поки сьогодні я готувала обід, ця дама встигла "допомогти" почистити цибулю, паралельно скуштувавши кожну з 4-ох цибулин, і кожна їй не сподобалася, ага.
потім по кілька разів виймала зі смітника цибулиння і під мої оплески вкидала його назад. коли оплески ці ігри набридли, взялася за шкірки картоплі, встигла погризти, поки я відвернулася.
аби не лізла в смітник, дала Терезці печиво, вона розкришила його по підлозі в різних частинах кухні. а я страх як не люблю ходити по крихтах. замітаю. її прийшлося висадити на диванчик біля столу.
стало ясно, що з печивом, то був атвлєкающій маньовр. там вона ледь не перевернула миску з салатом на себе, бо хотіла погризти край миски.
забрала миску. ріжу помідори. у той час Терезка накидала огірків в тостер, залізла в сільницю. по кілька разів витягала і клала назад в миску шматочки огірків...
фух, і на тому фоні я - ганяю колами між баняком, пательнею і столом, поспішаю приготувати обід, щоб швидко пообідати, як тільки Даньо прийде з роботи, бо на вечір нас запросили в гості наші чудові куми Степанові.
врешті ми таки приїхали до них на 45 хвилин пізніше, ніж обіцяли. я вже не пам"ятаю, коли ми востаннє приїжджали кудись вчасно. там ми прекрасно провели час. а повертаючись додому, потрапили під зливу і град, навіть трохи зупинялися, щоб під градом не їхати...

а до чого це я? почала про Терезку. так от. Любчика я могла лишити з купкою іграшок і знала, що за нею я його і знайду. ну максимум він міг на руки попроситися до мене. чи вимагати взяти на руки. голосно. але я знала, що не зайду в кімнату і не знайду дитину обмальовану з ніг до голови зеленкою, котру воно відкопало десь, де ніхто вже сподівався ту зеленку знайти. Терезка ж іще той шилодуп. і знаєте, я тішуся з того. тішуся, що Бог дав нам таку інакшу дитину після Любчика. бо я не матиму спокуси думати, ніби мої діти такі чемні, нікуди ніколи не лізуть, завдяки тому, що я володію якоюсь супер потужною методикою виховання.
мої діти просто різні. як і всі діти. і чудові. як і всі діти :) кожен по-своєму.
oksamytka: (love)
суцільна суперечність. люблю його до не можу. і водночас чуюся безпорадною перед цією особливою хлопчачою душею - чимось таким незвіданим для мене, таким, що не вдається підкорити чи хоча би збагнути. і, думаю, може й не треба?

oksamytka: (sarah jane pic)
коли ми зустрілися в Тернополі з цією весною вдруге, вона привітала нас голими ще деревами і молоденькою травичкою. а сьогодні проводжає спекою, позиченою в липня, і ніжним, але лунким шелестом липи під вікном. жоден день із цієї двотижневої зустрічі не минув у блаженному нічогонеробстві. програма була настільки насичена, що я так і не встигла навідатися до свого стоматолога, і завтра, з великою надією, що зуб мій не буде про себе нагадувати до літньої відпустки, ми прощаємося з цією тернопільською весною. а Любчик сьогодні прощався зі своїм першим романтичним захопленням…



згадайте нас завтра в молитві.

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios