oksamytka: (мама)
якщо б ви жили в Тернополі й у вас раптом поламалися б усі годинники, почувши сигнал повітряної тривоги, ви б точно знали: середа, 15.00. я чула його в цей день і в цей час багато років, і донедавна, приїжджаючи в гості до батьків та чуючи цей звук - а чутно його в будь-якому куточку міста - сприймала його як ностальгічну тернопільську фішку. в Києві я жодного разу не чула, щоб перевіряли подібні сигнали. а ще я сприймала цей сигнал як певний анахронізм. останні тижні я жила з молитвою про те, аби таким він і залишився.

були дні і були ночі, коли я напружено вслухалася в гул літаків у небі. розумію, що це все від перенапруження і страху, які не мали майже нічого спільного з реальністю. але моя уява завжди була схильна малювати найстрашніше. дуже багато паніки лилося з фейсбука. численні перепости про бомбосховища, тривожні валізки і запаси антибіотиків-набоїв-консервів з одного боку, та двоє малюків на руках - з іншого - додавали чимало кортизолу в кров.

дивно, наскільки меч, занесений над головою, але не опущений, викликає спротив і тремтіння спочатку, а потім вимикає емоції. і хоч меч продовжує висіти, ти потрохи звикаєш жити із цим новим відчуттям. дивно.

я не складала тривожну валізку. були моменти, коли от-от збиралася почати, але діло не дійшло навіть до видобуття рюкзаків із шафи. не знаю, що це: безпечність чи просто впали вже якісь психічні шлагбауми, чи це підсвідоме небажання сприймати реальність. на даний момент я не в стані відчаю, не боюся на фізичному рівні. як і в попередні місяці - продовжую молитися. і вірити. з голови не виходить, що вдруге історія повторюється як фарс. таким і є відчуття: ми в театрі абсурду, спостерігаємо за якимось фарсом божевільного режисера, і не можемо ніяк вплинути на хід цієї вистави.

всі ці події змусили знову і знову замислюватися над вічним. я вкотре усвідомила, наскільки дорожу сім"єю. Даньо і діти, як вони будуть переживати різні важкі обставини, - перше, про що я думала, коли серце стискалося від страху. не знаю, наскільки це реально, але мені здається, я не боюся смерті. боюся вмирати. але ще більше боюся бачити довге тягуче вмирання найрідніших і усвідомлювати своє безсилля. і ще - боюся перетворитися на істоту з єдиними тваринними інстинктами.

часто ловлю себе на тому, що коли випадає вільна хвилина для своїх думок, перебираю в пам"яті обличчя хлопців і чоловіків з Небесної Сотні, пригадую їхні імена. не знаю, чи можна назвати це молитвою. свідомо я не молюся за них, чомусь є незбагненне внутрішнє переконання, без раціональних пояснень: ми більше потребуємо їхніх молитов. я просто не можу не згадувати їх. те, що почалося в останні дні зими, не дало можливості вповні відстраждати за нашими героями або хоча би від душі виплакатися. все це ще всередині, і з цим я теж вчуся жити.
oksamytka: (sarah jane pic)
привіт! я називаюся Оксана. у даний період життя я - просто щаслива жінка, кохана і закохана в свого чоловіка Данила, і не менш щаслива мама Любчика і Терезки. пишу тут про буденні радості. люблю Бога і людей. люблю подорожувати і смачно поїсти. люблю Італію і Грузію. захоплююся фотографуванням.



у стрічку друзів додаю журнали, які надихають, по-справжньому ЖИВІ, зі справжніми роздумами, переживаннями, емоціями, незалежно від поглядів чи переконань їхніх авторів. перепости - не моя стихія. якщо я не додала вас у друзі одразу або видалила зі списку - нічого особистого. це могла бути проста випадковість. і якщо ви хочете дружити взаємно - пишіть тут, познайомимося-подружимося :)

краще познайомитися допоможуть:
101 факт про мене;
100 днів, в які я щодня фотографувала і писала сюди;
ось тут я мріяла цілий тиждень;
а тут я пишу про любов;
трошки рецептів і просто фото того, чим я люблю смакувати, тут;
тут є список моїх матеріальних (і не тільки) бажань, який я час від часу оновлюю;
тут і тут розповіді про мої пологи;
так хочеться завжди зберігати мир у душІ;
тут я пишу, чому мій жж називається "маленький будячок", а Терезка - Терезка :);
а тут є трохи про мою віру;
а тут і тут додала посилання на розповідь про життя моєї бабусі, перечитала сьогодні сама, і вже наша реальність не така страшна здається.
oksamytka: (sarah jane pic)
отак думала, що не надовго, а в дійсності випала з жж на всю Данилову відпустку. сьогодні ті благословенні 7 тижнів закінчилися, і я подумала, що і мою жж-відпустку час закінчувати )

гарний був час. хоч мене трохи коробить, що впродовж нього я не зробила нічого суттєвого... на початку відпустки майже все літо було попереду, купа планів, сподівань, передчуттів. ці дні пролетіли, от уже й літо добігає кінця, холодні ранки, вітряні вечори, сонце сідає помітно швидше. а в мене - жодного результату, який можна було б помацати. запорола фотопроект, який хотіла зробити в липні, та й взагалі мало брала камеру в руки. дуже мало було зустрічей із тими, кого люблю. зате був незабутній досвід першої дтп. і попри все те - було багато обіймів, поцілунків, уваги, нічних розмов і благословенних ранків без поспіху. а це ж і є головне, бо саме воно залишиться з нами надовго.

ну, і "трохи" літніх фото:
22 штуки, якщо бути точною, з коментарями )

на третій день серпня ми щасливо дісталися до Києва, і почали тут ремонт на квартирі, куди ми з Божою поміччю незабаром переїдемо. на завтра чекаємо мою маму, яка приїде на освячення Патріаршого собору УГКЦ, а принагідно привезе мені сорочку, котру вона вишивала для мене 5 років ))) я вся в передчутті!!!
oksamytka: (sarah jane pic)


Даньо щойно повернувся з концерту в Білорусі. все! відпустка офіційно почалася. завтра вранці їдемо в Тернопіль, а вже звідтам у понеділок вони з Любчиком вирушають у Карпати на пташачий табір. традиційно - прошу про молитву за щасливу дорогу!

мені сьогодні самій прийшлося збирати всі речі, це найнестерпніше заняття для мене. тому зараз моя голова схожа на гонг, по якому щосили бемкнули, а він бринить-бринить...

у вівторок були на пікніку, в скороченому родинному варіанті. біля Київського моря. в лісі тьма мурах. якось важко було переключитися і не думати, що вони лазять по мені й по дітях. дітям, до речі, це не заважало весело проводити час ))) власне, фото тодішнє. Ляся підловила. там видно, яка я нагружена тими мурахами ) але шашлик був - мммммм.

не будемо поповнювати рахунок на мобільний інтернет, у перші 2 тижні точно. тому буду тільки на казьоному вай-фаї пастися з телефона. а поза тим 8 липня хочу почати ще один фотопроект, на 30 днів. робитиму фото щодня, а покажу їх вже після повернення в Київ, ну і розкажу заодно.

всім гарного лагідного ароматного липня!!!
oksamytka: (sarah jane pic)
відчуваю, Терезка задасть нам жару. мало того, що вона суне все до рота, то тепер її ще всюди повно.
поки сьогодні я готувала обід, ця дама встигла "допомогти" почистити цибулю, паралельно скуштувавши кожну з 4-ох цибулин, і кожна їй не сподобалася, ага.
потім по кілька разів виймала зі смітника цибулиння і під мої оплески вкидала його назад. коли оплески ці ігри набридли, взялася за шкірки картоплі, встигла погризти, поки я відвернулася.
аби не лізла в смітник, дала Терезці печиво, вона розкришила його по підлозі в різних частинах кухні. а я страх як не люблю ходити по крихтах. замітаю. її прийшлося висадити на диванчик біля столу.
стало ясно, що з печивом, то був атвлєкающій маньовр. там вона ледь не перевернула миску з салатом на себе, бо хотіла погризти край миски.
забрала миску. ріжу помідори. у той час Терезка накидала огірків в тостер, залізла в сільницю. по кілька разів витягала і клала назад в миску шматочки огірків...
фух, і на тому фоні я - ганяю колами між баняком, пательнею і столом, поспішаю приготувати обід, щоб швидко пообідати, як тільки Даньо прийде з роботи, бо на вечір нас запросили в гості наші чудові куми Степанові.
врешті ми таки приїхали до них на 45 хвилин пізніше, ніж обіцяли. я вже не пам"ятаю, коли ми востаннє приїжджали кудись вчасно. там ми прекрасно провели час. а повертаючись додому, потрапили під зливу і град, навіть трохи зупинялися, щоб під градом не їхати...

а до чого це я? почала про Терезку. так от. Любчика я могла лишити з купкою іграшок і знала, що за нею я його і знайду. ну максимум він міг на руки попроситися до мене. чи вимагати взяти на руки. голосно. але я знала, що не зайду в кімнату і не знайду дитину обмальовану з ніг до голови зеленкою, котру воно відкопало десь, де ніхто вже сподівався ту зеленку знайти. Терезка ж іще той шилодуп. і знаєте, я тішуся з того. тішуся, що Бог дав нам таку інакшу дитину після Любчика. бо я не матиму спокуси думати, ніби мої діти такі чемні, нікуди ніколи не лізуть, завдяки тому, що я володію якоюсь супер потужною методикою виховання.
мої діти просто різні. як і всі діти. і чудові. як і всі діти :) кожен по-своєму.
oksamytka: (sarah jane pic)
100 днів.
185 фотографій у веб-папці в пікасі.
1800 фотографій у папці "100 днів" на жорсткому диску.

отже, підсумки )
oksamytka: (sarah jane pic)


якщо б я не не любила гучних слів, то сказала би навіть, що день був ідеальний.
вдосвіта приїхала мама. як же це класно - в 30 років мати маму, якій ще нема 50-ти! )
мама привезла великий шоколадний торт і подарунок він Наталочки [livejournal.com profile] merezhyvo - "Солодке печиво" Дарії Цвєк, перевидане недавно моїм улюбленим "Видавництвом Старого Лева". до речі, зі старим виданням пов"язані мої перші кулінарні рефлексії, що сягають в далеке напівсвідоме ще дитинство. я страшенно любила гортати фотографії в тій книжці, вони мені видавалися магічними, і мріяла навчитися готувати ті смаколики. та книжка безслідно зникла, позичили комусь, хто не повернув. й от тепер таке повернення!!!
Даньо здивував - крім обіцяного побачення подарував улюблені цукерки і веселі кульчики.
Іванка потішила - напередодні мого дня до ночі пекла печиво, аби потішити-подарувати вранці.
Олежик приготував із Даньовою допомогою смачнючий святковий обід.
по обіді Коханий витяг із поштової скриньки листи-відкритки від Людочки [livejournal.com profile] lulochek і Ксюші [livejournal.com profile] kolorovibreketu.
а потім був вечір для нас двох. мама залишилася з малюками, а ми заскочили в маршрутку й поїхали на Поділ. гуляли, кавували в Львівській майстерні шоколаду, гуляли-гуляли-гуляли, й на заході сонця повернулися додому )))
oksamytka: (sarah jane pic)
люблю тихі, неспішні суботні сніданки. люблю їсти на сніданок таке :)


шкода, що сьогодні на самоті було. але з іншого боку, це теж корисно іноді. Даньо поїхав у Канів. це мені здається, що сьогодні народ по можливості прибирають із Києва? бо Марка он в Одесу відправили з оркестром.

ну, і звичайно, як раз тоді, коли я дісталася до ніжного жовточка, героїчно з"ївши білок, прокинулася Терезка )))
oksamytka: (o)


тільки одна річ хвилює мене по-справжньому. це час. я дивлюся на своїх дітей. у них океан часу. Любчик запитує, коли ми нарешті поїдемо в Тернопіль. відповідаю: через два тижні. для мене це майже те саме, що два дні. а для нього рівнозначно вічності. "я хочу цукерку, мамусю". кажу, зачекай, будемо пити чай, дам тобі цукерку. вода вже закипає, до чаювання від сили 15 хвилин. а він щохвилини прибігає і перепитує: коли вже???

іноді я хочу, аби час мав такий вимір, як у дитинстві. від Різдва до Різдва вічність. від Паски до Паски - вічність. від дня народження до дня народження - так, ціла вічність. коли випадає сніг, то здається, востаннє бачив його тааааак давно, що забув як він виглядає і що з ним робити, тільки віддалена пам"ять нагадує, що сніг це весело.

мене хвилює, що я витрачаю багато часу намарно. а вечорами все одно є щось таке, що не встигла зробити, наприклад, помити голову. а іноді я взагалі не можу згадати, чи зробила щось корисне. таке... думок багато, але йду погойдаю Любчика, вже другий день обіцяю йому...
oksamytka: (sarah jane pic)
момент 1. повчальний.
сьогодні я стала ближчою до людей, які спалюють свої будинки, затоплюють сусідів і вмирають безглуздою смертю. все почалося з бажання зварити макарони, а перед тим попити чаю. коли баняк із водою був поставлений на газ, я ввімкнула холодну воду, переключила її на фільтр, поставила під тоненьку цівочку чайник і пішла до дітей. із блаженним переконанням, що я грію воду на макарони!!! на кухню я зайшла через добрі пів години. і ви здогадуєтеся, яку картину я там застала: озеро і запах газу.... ніби в тумані залізла у воду, перекрила кран, відкрила вікно. і вже тільки коли визбирувала ганчіркою ту воду в відро, до мене дійшло, що за холодильником на підлозі знаходиться продовжувач. увімкнений....

+2 )
момент 4. колясочний.
сьогодні вперше вирішили вигуляти Терезу в колясці. була одна спроба в її 2 тижні, але закінчилася тим, що мама моя везла в колясці Любчика, а я несла Терезку на руках.
зараз така погода, коли ще не тепло, але вже не холодно. під слінгокурткою нам жарко. поверха в куртці моїй і комбезі Терезчиному троха напряжно. купувати демісезонну слінгокуртку мене душить жаба, бо скільки там тої весни... коротше, вирішили. витягли з балкона, розпакували Любчиків прогулянковий возик. і що вам сказати. я не знаю, як давати собі раду з цим девайсом. без Даня, наприклад. мені ліпше в слінг в комбезі й на куртку. бо різницю я відчула, ще тільки несучи Терезку в повному обмундируванні від дверей на вулицю. і то коляску ніс Даньо в одній руці, а другою тримав Любчика.

oksamytka: (o)
наш маленький світ - кімната, в якій ми живемо. дуже її люблю. коли народився Любчик, батьки наполягали, щоб ми перебралися до найбільшої кімнати в квартирі, але я не захотіла. потім, коли ми вже чекали народження Терезки, Ляся з Олегом пропонували помінятися з ними або з Марком, і ми вже майже погодилися, бо друге дитяче ліжечко в нас не поміщалося ніяк. проте я знову не змогла попрощатися з цими стінами. ми вирішили, що другого ліжечка не буде, поки це буде можливо. і доти ми лишаємося там, де є.



+ )
oksamytka: (sarah jane pic)
а мені ж у цьому році 30. ні-ні, трагедії і драми з того не роблю. просто дата така гарна. рубіж. після зустрічі з Данилом час якось дуже швидко помчав. зараз аж не віриться, що ми познайомилися і почали зустрічатися щойно мені 23 виповнилося. невже??? посиділа-подумала (насправді, не один день думала): треба би таку дату якось відзначити. підійти до неї ґрунтовно. від завтра до мого дня народження лишається 100 днів. так шо завтра починаю тут такий собі проект "100 днів до тридцяти".

буде щось схоже на 365, зі знимками щодня. постараюся крім знимок ще і тексти, і щоб перше з другим хоч якось були пов"язані. дуже хочеться запам"ятати всі ці 100 днів, тому буду намагатися не пропускати, дасть Бог мені то вдасться. не люблю планувати далеко наперед. тому свідомо не влажу в 365. навіть 100 для мене то вже дуже багато ) після 30-ти буде видно, може продовжу, може в іншому форматі...

ніколи не любила фортепіано. а останнім часом дуже люблю слухати Кетіла Бьорнстада, Робін Спілберг, відкрила для себе чудового українського піаніста й композитора Романа Коляду. все почалося з Любчика, ще 2 роки тому під цю музику він спав найкраще, а зараз і Терезка любить. а для мене ті мелодії то вже символ спокою, затишку, споглядання. певно єдине, що аж ніяк не навантажує і може бути фоном.

до завтра ;)

знову

Sep. 11th, 2012 10:57 pm
oksamytka: (Default)
багато про що хотілося би тут написати. але вистачає тільки на
всяке моє )
oksamytka: (Default)
здається, треба вже створювати новий тег "всяке моє"

у понеділок вранці прокинулася - нема інтернету, перезавантажила кілька разів модем, нуль. прийшов Даньо з роботи і щось його смикнуло таки подзвонити у "волю" і порозпитувати що з нетом. виявилося, якійсь проблеми з кабелем, і крім нету, в нас не було ще й тб. позичили в Андрія стару радянську антену, після півгодинної йоги з нею в руках Даньові вдалося добитися такого-сякого зображення. потім на радіо він знайшов аудіо-трансляцію матчу, так шо Україна-Швеція ми таки побачили...

вчора ввечері їздили в гості до друзів - у монастир сестер-служебниць. сестра Андрея дивилася на нас зачудовано і казала, що не вірить, що в нас на руках наші діти, бо вона ніби вчора ще святкувала з нами наше весілля... я сама часом дивлюся на нас збоку і не можу повірити, що це ми, які ще кілька років виглядали такими романтично-дурнувато-закоханими ))) ну, тобто ми і зараз так вигялдаєм і діти до цього образу дещо не в тєму ) 
дуже добрий був вечір.

повернувшись, знайшла повідомлення від Лани про те, що вони з Анею хочуть прийти до мене в гості. невимовно з того втішилася! дуже потребую зараз загорнутися в увагу й любов близьких і дорогих людей. так хочеться, щоб не боялися відірвати мене від моїх важливих мамських турбот, а дзвонили, писали, приходили - "набридали", словом.

сьогодні вранці поїхали по кабінєтах. спочатку в податкову - по довідку про доходи. потім в - соцзабез подавати документи на допомогу по народженні дитини. їхати довелося всім, бо Терезку ще не можу на довго залишати, а заяву писати треба тільки особисто і подавати документи в порядку живої черги. слава Богові, встигла до обіду - за 2 хвилини.
oksamytka: (Default)
з четверга я з донею гуляємо в слінгу. яке ж це приємне відчуття, коли дитина сопе тихенько на грудях, така тепленька і ніжна, а ти собі ходиш з вільними руками! до того замотувався тільки Даньо, бо мені зовсім не йдуть горизонтальні намотки. а то я спробувала її вертикально замотати, і нам сподобалося )))

в суботу охрестили Терезку. більшість із запрошених на цю подію не прийшли, тому вийшло дуже камеральне свято. мама моя купила для Терезки нереальну сукню - з трьома підспідницями і неймовірною кількістю рюшечок ))) перехресно покумилися із давнім другом Денисом, чоловіком [livejournal.com profile] kolomyika

готуючи торт і кексики для солодкого столу з нагоди хрестин, ми з мамою угробили наш старий міксер "рось", ні з того ні з сього з нього пішов дим, і мотор пішов спати. мама дуже бідкалася, а я втішилася - нарешті буде нагода купити новий потужніший, зі стаціонарним кріпленням, який я давно хотіла. та й гроші на день народження мені подарували вчасно )

цьогоріч на день народження від Даня я отримала ще один омріяний подарунок - набір кухонних ножів. я кайфую від того, як легко ними нарізати-шинкувати. до речі, дякую дівчатам[livejournal.com profile] lulochek і [livejournal.com profile] cvitulja за вітальні відкритки, а Ані [livejournal.com profile] kolomyika за власноруч змайстровану для мене ляльку - в мене ніколи не було нічого подібного! кумася Дана подарувала практичні речі з мого віш-ліста: форму для кексів і баночки для спецій ) 

після пологів мене несподівано пробило їсти мед. до того я була налаштована до цього продукту цілком нейтрально, хіба що тільки м"ясо і овочевий салат любила ним приправляти. 

всі мене запитують, як Любчик сприйняв свою сестричку ))) і я всім відповідаю, що добре. ну, він так буває активно навколо неї крутиться, що доводиться дещо збавляти йому оберти, інакше він може задушити її в палких обіймах і поранити палкими поцілунками, але загалом з того, як він до неї ставиться і що говорить, роблю висновок: він сприймає її як члена нашої сім"ї.

всяко буває, але в цілому я розраховувала, що з двома малюками буде важче. в Терезки вже добрий тиждень якісь підступні шмарклі. лікарі таким маленьким радять тільки соляний розчин, але нам шось не допомагає... та й Любчик розшмаркався, маю підозру, що це таки реакція на тополиний пух. 

ну і як бонус -
новоохрещена раба Божа Тереза )

29

May. 24th, 2012 09:52 pm
oksamytka: (Default)
ще один день минув. ще один день народження. останній, що починається з цифри "2"... третій під ряд без Даня. за останній рік в мене з"явилася ще одна дитина - це найголовніша зміна :) може, трохи порозумнішала, трохи повправлялася в смиренні, ще більше закохалася в свого чоловіка, краще освоїла вміння радіти тим, що тут і тепер; приймати себе й інших такими, як є...

дякую всім за привітання. цього року їх особливо багато, і всі вони особливі-особливі!!! дякую тим, хто прислали відкритки, тим, хто написав смс, і тим, хто дзвонив! дякую за всі чудові пости на стіні у фб і за вітальний коментар тут в жж ))) дякую всім, хто подумав про мене, і тим, хто згадав у молитві! дякую тим, хто хотів привітати і забув :) повірте, я відчуваю всю вашу любов і дуже-дуже ціную вас! кожному подумки відсилаю шматочок мого серця!

oksamytka: (Default)
я лежала щаслива в одному із пологових залів 2-го київського пологового, і вперше годувала Терезку.

моя нова історія :) )

oksamytka: (Default)
до Даня зателефонувала його старша сестра Соломія і запропонувала провести вихідні в їхньому будинку за Києвом. вони з чоловіком мали їхати на день народження до його мами, а комусь треба було годувати їхнього песика ))) ми не змогли відмовитися, і в п"ятницю ввечері чкурнули за місто. там провели родичів у дорогу, і приблизно об 11 повлягалися спати. напевно чи не вперше - ми були самі! тільки Даньо, Любчик і я!!! тиша, спокій і широчезне ліжко :) було солодко засинати з думкою, що завтра субота і не треба нікуди поспішати, і можна буде валятися в ковдрах хоч до обіду. але вранці я відкрила очі, глянула у вікно, побачила перші промені сонця і зрозуміла, що зовсім-зовсім не хочу спати, і навіть валятися в ліжку. повернула голову праворуч, у цей момент прокинувся Даньо і, здається, був налаштований так само. на годиннику було кілька хвилин на восьму. не встигли ми з Даньом пообійматися і 10 хвилин, як несподівано включився Любчик, бадьорий і життєрадісний. ми повставали, вмостилися біля вікна і ще з 10 хвилин розглядали краєвид, цнотливо білі засніжені поля, дерева вдалині, вкриті інієм, будинки і червоне сонце над самісіньким горизонтом. так почався день, в якому були тільки МИ!
багато знимок!!! )

oksamytka: (o)
продовжую вчитися. зараз воно приносить велику користь для мене і моєї сім"ї, сподіваюся, в майбутньому принесе користь ще для когось. сьогодні була на семінарі-тренінгу на тему "як виправити негативну поведінку своїх дітей". наслухалася розумностей від доктора-педагога. набралася натхнення і
ще дечого )

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:55 pm
Powered by Dreamwidth Studios