oksamytka: (мама)
якщо б ви жили в Тернополі й у вас раптом поламалися б усі годинники, почувши сигнал повітряної тривоги, ви б точно знали: середа, 15.00. я чула його в цей день і в цей час багато років, і донедавна, приїжджаючи в гості до батьків та чуючи цей звук - а чутно його в будь-якому куточку міста - сприймала його як ностальгічну тернопільську фішку. в Києві я жодного разу не чула, щоб перевіряли подібні сигнали. а ще я сприймала цей сигнал як певний анахронізм. останні тижні я жила з молитвою про те, аби таким він і залишився.

були дні і були ночі, коли я напружено вслухалася в гул літаків у небі. розумію, що це все від перенапруження і страху, які не мали майже нічого спільного з реальністю. але моя уява завжди була схильна малювати найстрашніше. дуже багато паніки лилося з фейсбука. численні перепости про бомбосховища, тривожні валізки і запаси антибіотиків-набоїв-консервів з одного боку, та двоє малюків на руках - з іншого - додавали чимало кортизолу в кров.

дивно, наскільки меч, занесений над головою, але не опущений, викликає спротив і тремтіння спочатку, а потім вимикає емоції. і хоч меч продовжує висіти, ти потрохи звикаєш жити із цим новим відчуттям. дивно.

я не складала тривожну валізку. були моменти, коли от-от збиралася почати, але діло не дійшло навіть до видобуття рюкзаків із шафи. не знаю, що це: безпечність чи просто впали вже якісь психічні шлагбауми, чи це підсвідоме небажання сприймати реальність. на даний момент я не в стані відчаю, не боюся на фізичному рівні. як і в попередні місяці - продовжую молитися. і вірити. з голови не виходить, що вдруге історія повторюється як фарс. таким і є відчуття: ми в театрі абсурду, спостерігаємо за якимось фарсом божевільного режисера, і не можемо ніяк вплинути на хід цієї вистави.

всі ці події змусили знову і знову замислюватися над вічним. я вкотре усвідомила, наскільки дорожу сім"єю. Даньо і діти, як вони будуть переживати різні важкі обставини, - перше, про що я думала, коли серце стискалося від страху. не знаю, наскільки це реально, але мені здається, я не боюся смерті. боюся вмирати. але ще більше боюся бачити довге тягуче вмирання найрідніших і усвідомлювати своє безсилля. і ще - боюся перетворитися на істоту з єдиними тваринними інстинктами.

часто ловлю себе на тому, що коли випадає вільна хвилина для своїх думок, перебираю в пам"яті обличчя хлопців і чоловіків з Небесної Сотні, пригадую їхні імена. не знаю, чи можна назвати це молитвою. свідомо я не молюся за них, чомусь є незбагненне внутрішнє переконання, без раціональних пояснень: ми більше потребуємо їхніх молитов. я просто не можу не згадувати їх. те, що почалося в останні дні зими, не дало можливості вповні відстраждати за нашими героями або хоча би від душі виплакатися. все це ще всередині, і з цим я теж вчуся жити.
oksamytka: (ангел)
  МОЛИТВА ЗА СПРАВЕДЛИВІ Й МОРАЛЬНО ЧИСТІ ВИБОРИ   (звідси)
Милосердний Боже!
Стою перед Тобою в покорі й надії, складаючи на порозі Твого храму всі марноти свого життя й омиваючи свою душу цією молитвою від усякого бруду, щоб постати перед Тобою чистим і гідним Твоєї любові.
Твої милосердя й любов потрібні мені повсякчас, але тим більше в ті вирішальні хвилини мого життя, коли мушу правильно скористатися Твоїм особливим даром – даром відповідальності за зроблений мною громадянський вибір.
У час, який «вагітніє безправ’ям і породжує неправду» (Пс. 6, 15), подай мені точку опори, щоб не хиталася моя душа між добром і злом – і в маловірстві щоб не тонула в морі неправди.
Ти, що так несхибно подолав спокуси, пошли мені здатність встояти перед їхньою притягальною силою й навчи розрізняти Твій тихий голос у гучному стоголоссі облуди.
Ти, що офірував своє життя за нас, грішних, пошли мені мужність пожертвувати моїм малим благом, щоб утвердилося в нашій державі спільне і справедливе благо для всіх.
Ти, чия душа також «жахалась і тривожилась» (Мр. 14, 33), прийди мені на поміч, коли я з тривогою в серці відмовлятимусь коритися лихій волі й не допускатиму, щоб моїм голосом і голосом мого ближнього маніпулювали на догоду чиїмсь корисливим інтересам.
У час, коли Ти, Спасителю, блукаєш з нагими й бездомними, терпиш муки з хворими та несправедливо ув’язненими, бідуєш зі спраглими та голодними (пор. Мт. 25, 35–36), дай мені духовну силу виконати свій обов’язок перед Тобою і думати не лише про себе, а й про тих, з ким Ти сьогодні переносиш незаслужену кривду.
Ти, що засіяв Царство Небесне з малого гірчичного зернятка (пор. Мт. 13, 31), пошли мені певність, що з мого маленького рішення, помноженого на правильне рішення моїх ближніх, зросте благодатне суспільство, оперте на правді, справедливості та моралі.
Ти, що сам зазнав чудо Преображення, благослови мене на такий крок, який допоможе Тобі здійснити чудо преображення всієї моєї землі. Амінь.

знову

Sep. 11th, 2012 10:57 pm
oksamytka: (Default)
багато про що хотілося би тут написати. але вистачає тільки на
всяке моє )
oksamytka: (Default)
Бог дивовижним чином шліфує моє "я". хотілося би колись сказати словами апостола Павла: "уже не я живу, а живе в мені Господь". приймати те, що не приймається; усмирятися, коли в душі бунт; дякувати, коли хочеться відкинути; довіряти в суцільній темряві; не аналізувати і не прогнозувати того, над чим не маю влади; мати Його за свій щит тоді, коли хочеться втікати, і йти вперед. і внутрішня буря стихає...

завтра таки їдемо в Карпати. туди, куди мали вирушити тиждень тому. як там все буде, розкажу по приїзді. а поки - минулорічне фото:


Карпатський біосферний заповідник. Закарпатська область. Рахівський район. за селом Чорна Тиса.
oksamytka: (очікування дива)
маю багато улюблених місць у Святому Письмі, але найнайнайперше місце серед них усіх посідає таки, що б ви подумали? Нагірна проповідь Ісуса Христа! можна геть заплутатися в житті, збитися зі шляху, потрапити в цілковиту темряву, бути далеко від Бога і від себе, але відкрити Євангелію від Матвія, прочитати 5, 6 і 7 розділи і знайти для себе відповіді на всі-всі запитання. а ще - велику надію! "І не запалюють світла та й не ставлять його під посудину, лише на свічник, і воно світить усім у хаті"... серце християнина - це світло, яке несе надію для інших. і я дякую Богові за моїх друзів, Вероніку й Олега, які своє світло підносять на свічник, щоб воно освітлювало оточуючих. мені вже дісталося тих промінців, тепер хочу поділитися ними з вами.

у понеділок, коли мені було темно на душі, до мене на пошту прийшов лист від Вероніки з розповіддю про її пологи. я давно знала, що Вероніка й Олег практикують методику надприродних пологів, але вразило мене в її розповіді не те, що вона народила без болю, а їхня з Олегом надзвичайна співпраця з Богом і її не менш надзвичайні плоди, безмежна довіра, проявляти яку тільки на перший погляд так просто, а насправді - відважно. Вероніка дозволила мені поділитися з вами своїм листом )Read more... )
oksamytka: (ми)
якщо в людини формується неправильна ієрархія цінностей, аби допомогти їй виправити ситуацію, Бог приходить і… забирає найцінніше для неї, в такий спосіб даючи їй можливість знайти щось більше, краще, цінніше. зі мною сталася точно така сама історія )
oksamytka: (Default)
вчора ми з Даньом прийшли до думки, що останнім часом дуже-дуже багато наших мрій збулося завдяки довірі до Бога. почалося все з розмови про бінокль. багато-багато років Даньо мріяв про бінокль ))) мені, як дівчині, така мрія трохи незрозуміла, але відколи ми знайомі, вона певним чином стала і моєю мрією. цього літа ця мрія збулася якось навіть несподівано й неочікувано - Бог дав можливість втілити її в життя. "а ще в дитинстві я молився, щоб мене любили дівчата", - з присоромленою усмішкою зізнався Даньо. у стосунках з дівчатами він дуже довго був соромливий. ясно, що і ця мрія збулася - принаймні одна дівчина його дуже любить ))) Даньо каже, що йому цього вистачає.

я зауважила, що завжди просила в Бога про любов одного, але дуже доброго хлопця, замість численних хаотичних стосунків незрозуміло з ким. моя мрія збулася, тоді, коли я вже ні про що не мріяла, і я зовсім не шкодую, що пожертвувала кількістю заради якості.

коли ми почали зустрічатися, мене не могла трохи не хвилювати Даньова майбутня професія, до чого додавалася його показна нелюбов до неї. я мріяла і просила в Бога про те, аби коханий полюбив бандуру і знайшов роботу до душі. Бог дав позитивну відповідь і на це прохання. зараз навіть важко уявити, що могло бути інакше.

тема стара і давно проговорена: Бог відповідає навіть на ті наші прохання, про які ми самі забули. Бог відповідає навіть на найнеймовірніші наші прохання. Бог відповідає на наші прохання в найкращий для нас спосіб...

саме такою Його відповіддю три роки тому стало для мене знайомство з о.Андрієм. за рік до того в моєї душі відбувся різкий стрибок зросту, вона була як рослина, яка виросла і потребувала більше поживи, тоді як їй давали ту саму кількість. я шукала поживи у вигляді духовного керівника. кілька священиків видавалися мені дуже підходящими для цієї ролі. шукала в них розради і відповіді на запитання, але не складалося. вони то не могли мені дати тих відповідей, то не хотіли....

зараз розумію, що Бог все продумав краще за мене. і відповів на мої молитви особою отця Андрія: таким духовним керівником, якого я не чекала, тоді, коли я цього не сподівалася, і що найцікавіше - як виявилося згодом - вчасно і саме так, як мені треба було. спочатку отець став для мене авторитетом, потім єдиним порадником з-поміж духовенства, наставником, і врешті справжнім духовним другом. певним чином він перевернув, але й спрямував у потрібне русло, мої дотихчасові погляди на духовність. можна сказати, він вибив з мого "духовного рота" всі залишки молочних зубів і постарався, аби на їхньому місці виросли здорові постійні. він ніколи не намагався виглядати кращим, ніж він є, і водночас завжди говорив мені, що всі люди кращі, ніж я про них думаю. він був зі мною в часи дуже важкої кризи і намагався переконати, що чим би вона не скінчилася - закінчиться добре для мене, а коли мене не втішали його слова і я хотіла почути від нього щось інше, він говорив мені те, що я хотіла почути. він був строгий зі мною в ситуаціях, коли я думала, що строгість тут зайва, і казав "розслабся", коли я занадто навантажувалася дурницями. після Даня він єдина людина, яка не будучи зв"язана зі мною кровним зв"язком, побачивши всю каку-беку в моїй душі у всьому її жахітті, не відвернувся від мене...

словом, класний в мене духовний керівник, і сьогодні у нього День народження! многая літа-літа, многая літа!  )))))
oksamytka: (молитва)

я собі тут подумала: якщо за один тиждень в житті може статися стільки негативних змін і воно може перевернутися з ніг на голову, то це означає тільки те, що так само за один тільки тиждень все може налагодитися...

Оля +

Dec. 14th, 2008 12:40 pm
oksamytka: (ангел)
коли вона була ще зовсім юна, їй зробили невдалу операцію, занесли якусь інфекцію, що невдовзі викликало захворювання на цукровий діабет важкої форми. через кілька років її наднирники перестали продукувати потрібні гормони, лікарям довелося майже повністю видалити їх і перевести на гормонозамісну терапію. Оля знесилена, злягла. але якщо ви думаєте, що це була лежача хвора, навколо якої всі мусіли ходити навшпиньках, ви помиляєтеся. хоч вставала вона дуже рідко, а виходила здому ще рідше, Оля встигала зробити багато-багато добра людям. вони всиновила з дитячого притулку хлопчика з Києва, якого покинула ще немовлям його рідна мама. і хоч за віком Юрко радше пасував їй більше як брат, Олю він кликав мамою. вступив у дяківську академію, потім у духовну семінарію. а завдяки Олі мав у Тернополі дім. та навіть це не головне. Оля була справжнім Божим промінчиком, незважаючи на такі виснажливі проблеми зі здоров"ям. вона ніколи не нарікала, навпаки, зі свого ліжка обіймала кожного любов"ю, підтримкою, розрадою, завжди показувала приклад великої надії на Бога.
я, малодушна, довго не наважувалася з нею познайомитися, хоч вона жила на три поверхи нижче в нашому під"їзді. Олег мій познайомився з Юрком в дяківській академії, а потім мама познайомилася з самою Олею завдяки діяльності в Третьому чині св. Франциска. багато розповідала мені про неї, а Олі - про нас із Даньом. нарешті ми зібралися зайти до неї. це було в той день, коли в Тернопіль приїхав Нік Вуйчіч. Оля була такою людиною, яку з перших секунд ти вже знаєш ціле життя, а її обійми зроджували відчуття безмежного спокою. я дивилася на неї, яка із зусиллями підводилася в ліжку, і в мене думка навіть боялася пожаліти її. це я потребувала жалю поряд із нею. але Оля ніколи нікому про це не говорила, вона бадьорилася сама і закликала бадьоритися тих, хто її оточував.
вона раділа як дитя з нашого з Даньом одруження. і просила зробити їй гарну фотографію, щоб мати на згадку. я обіцяла це зробити, щойно фотограф віддасть нам свої роботи - хотіла зробити для Олі найкраще фото. а коли отримали професійні фото, я таки вибрала одну, записала на диск. а Олю тоді забрали в лікарню. у неї відмовляли нирки, її мучив страшенний біль. у Тернополі ніхто би не зміг пересадити їй нирку, а переїзду в Київ вона би не витримала. залишалося чекати на штучну нирку, на яку в Тернополі величезна черга... їй ніби стало легше, на тижні мали перевезти додому. мама доглядала її в лікарні, і Оля просила її накупити 10 пар шкарпеток - щоби всім друзям зробити подарунки на Миколая. вона не думала про себе, про свій біль, а думала про подарунки до Миколая для близьких людей... позавчора її забрали в реанімацію, а сьогодні вранці вона померла.  ще в п"ятницю мені повернули диск, не надрукувавши фото з нього, сказали, він не відкривається... я сиджу і плачу. ні, не тому, що вона померла, я радію, що вона вже в обіймах Господа, що земний шлях страждань для неї позаду, але сумую так, ніби провела когось дуже близького в далеку мандрівку... молюся за її душу і прошу про молитву всіх людей доброї волі.
oksamytka: (ангел)

ПРО ДВОХ НЕМОВЛЯТ

У животі вагітної жінки розмовляють двоє немовлят. Одне із них – віруюче, друге – ні.

Невіруюче немовля: Ти віриш у життя після пологів?
Віруюче немовля: Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після пологів існує. Ми тут для того, щоби стати достатньо сильними і готовими до того, що на чекає потім.
Невіруюче немовля: Це дурниці! Ніякого життя після пологів не існує! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло би виглядати?
Віруюче немовля: Я не знаю всіх деталей, проте я вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, будемо самі ходити і їсти своїм ротом.  
Невіруюче немовля: Яка маячня! Та ж неможливо самим ходити і їсти ротом! Це взагалі смішно! У нас є пуповина, яка нас годує. Знаєш, я хочу сказати тобі: неможливо, щоби існувало життя після пологів, тому що наше життя – пуповина – і без того надто вже коротке.

Віруюче немовля: Я впевнене, що це можливо. Все буде просто трохи по-інакшому. Це можна собі уявити.
Невіруюче немовля: Але ж звідти ще ніхто ніколи не повертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя – це одне велике страждання у темряві.

Віруюче немовля: Ні, ні! Я точно не знаю, як виглядатиме наше життя після пологів, проте в будь-якому випадку ми побачимо маму, і вона буде піклуватися про нас.

Невіруюче немовля: Маму? Ти віриш у маму? І де ж вона знаходиться?
Віруюче немовля: Вона повсюди навколо нас, ми у ній перебуваємо і завдяки їй рухаємося і живемо, без неї ми просто не зможемо існувати.

Невіруюче немовля: Цілковита маячня! Я не бачив ніякої мами, і через те очевидно, що її просто не існує.

Віруюче немовля: Ти помиляєшся. Бо ж інколи, коли все довкола стихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як вона гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів. А ти?

oksamytka: (ангел)
сьогодні ми з Даньом були на вінчанні наших приятелів Вероніки й Олега в костелі Олександра у Києві. неможливо передати словами ту радість, яку переживаєш, коли двоє людей, яких ти любиш, які люблять одне одного зв'язують свої долі перед Лицем Господа :) справжнє чисте щастя було в їхніх очах, безмежна любов, а ще відчуття того, що вони переходять якусь таємну межу, за якою вони обоє не знають, що їх чекає, але з такою довірою стають на цей шлях, що було зрозуміло від одного погляду на них - вони готові до найбільших несподіванок. Вероніка й Олег прийняли Таїнство Подружжя в чистоті. і це робить мене вдвічі щасливішою за них. вони стільки витерпіли на шляху одне до одного, стільки пережили, але Бог від самого початку привів їх в костел св.Олександра, бо готував одне для одного. який же Він добрий, що творить такі маленькі-великі дива у наших життях!
oksamytka: (ангел)
дедалі частіше зустрічаюся з недовірливим ставленням людей до шлюбу, до подружжя, до того, що це може бути всерйоз і надовго. думаю, причина не в тому, що нещасних шлюбів стало більше, ніж то було 100 чи 200 років тому і раптом всі заговорили, що сім'я як така відживає. таке ставлення - це більше результат того, що нещасні шлюби стали помітніші за щасливі, бо про них більше говорять. те, що шлюб закінчиться погано стало майже природною закономірністю, от як та: вступиш у воду - підеш на дно.

саме тому рішення повінчатися нагадує рішення Петра піти на зустріч Ісусові по воді. і все добре поки в серце не закрадеться сумнів, байдуже який, але впустивши його - починаєш тонути. і добре, якщо в цьому панічному стані вистачає сили закричати: "рятуй мене, Господи!", дуже шкода, що багатьом не вистачає для цього любові, надії, віри, відваги...
oksamytka: (відвертість)

я повинна довіритися Богові настільки, щоби нарешті знайти мир у своєму терпінні, розумом знаю, що найбільші цінності приходять до нас від Нього вистражданими, але дуже хочу відчути це серцем і прийняти...

oksamytka: (гордість і упередження)
 І треба ж таке! Ми з Даньом задумали весілля на той рік, на який припало прем'єрство Юльки. Бляха муха! :)))
Не уявляю що станеться з гривньою і доляром до жовтня, а від такої невідомості іноді пробігають мурашки по шкірі. А часом думаю, та ну його всьо! Най ся діє Божа воля! :))))

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios