oksamytka: (sarah jane pic)
якщо запитати в Любчика, що йому подарувати, на 99 % це буде машинка або, конкретніше, джип, решта 1% - він може просто не знати, чого хоче. і насправді це важко - обирати йому подарунки. святий Миколай, для різноманітності, приніс Любчикові "леґо", результат - розчарований малюк у ліжку. але коли Любчиків хресний, а мій брат, Олег зайшов вчора до нас, тримаючи в руках щось велике, вкрите червоним пледом, а потім зняв плед і показав Любчикові подарунок, наш хлопчик втратив мову від захоплення. і не один Любчик :)
а під пледом... )
oksamytka: (sarah jane pic)
цей запис мав з"явитися тут в останній день осені, але той день із самого ранку перевернув свідомість із ніг на голову, настільки, що розповідь про наш тихий листопад відірвалася так далеко від жорстокої реальності, як місяць від землі.

у той ранок я провела Даня на гастролі, і за звичкою перед тим, як збирати малих на прогулянку, відкрила френд-стрічку. в одну мить відчула, ніби раптом опинилася в іншому вимірі.

на щастя, до вечора надія почала повертатися, а в неділю вже розквітла буйним цвітом. та однаково всі ці дні, якщо й випадало сісти за комп, то ті година-дві витрачалися на прочитання новин.
в квартирі Даньових батьків міні-філіал Майдану, на даний момент там живе 18 протестувальників, ми прийняли до себе Іванку, Ляся подалася до Соломії.

чи варто казати, що я би теж не проти постояти. та й з дому воно дійсно все якось моторошніше виглядає. я це ще по помаранчевій революції пам"ятаю. коли ввечері 23-го листопада пакувала речі в Київ, мама дивилася новини, після яких повторювала "може все таки не поїдеш", а я поїхала, і в поїзді було таке відчуття ніби ледь не на війну їду ))) та варто було вийти на Майдан, як сумніви, страх, переживання змінилися на ейфорію.

проте хочу записати спогади пролистопад, як завжди, з численними фотками )
oksamytka: (sarah jane pic)
на Терезчин день народження ми наробили багато класних фотографій. не хотіла навантажувати ними свої "100 днів", але і не показати взагалі - не можу!

серія "дівчинка, тато і м"яч"


де ж м"яч? )
oksamytka: (sarah jane pic)


якщо б я не не любила гучних слів, то сказала би навіть, що день був ідеальний.
вдосвіта приїхала мама. як же це класно - в 30 років мати маму, якій ще нема 50-ти! )
мама привезла великий шоколадний торт і подарунок він Наталочки [livejournal.com profile] merezhyvo - "Солодке печиво" Дарії Цвєк, перевидане недавно моїм улюбленим "Видавництвом Старого Лева". до речі, зі старим виданням пов"язані мої перші кулінарні рефлексії, що сягають в далеке напівсвідоме ще дитинство. я страшенно любила гортати фотографії в тій книжці, вони мені видавалися магічними, і мріяла навчитися готувати ті смаколики. та книжка безслідно зникла, позичили комусь, хто не повернув. й от тепер таке повернення!!!
Даньо здивував - крім обіцяного побачення подарував улюблені цукерки і веселі кульчики.
Іванка потішила - напередодні мого дня до ночі пекла печиво, аби потішити-подарувати вранці.
Олежик приготував із Даньовою допомогою смачнючий святковий обід.
по обіді Коханий витяг із поштової скриньки листи-відкритки від Людочки [livejournal.com profile] lulochek і Ксюші [livejournal.com profile] kolorovibreketu.
а потім був вечір для нас двох. мама залишилася з малюками, а ми заскочили в маршрутку й поїхали на Поділ. гуляли, кавували в Львівській майстерні шоколаду, гуляли-гуляли-гуляли, й на заході сонця повернулися додому )))
oksamytka: (sarah jane pic)
були на святкуванні Дня народження однієї прекрасної юної леді. я люблю цю людину настільки, що мрію, аби мої діти були схожими на неї.

чи можна побажати більше благословінь тій, яка сама є великим благословінням? і все таки, Лесю, нехай все життя Бог веде тебе за руку...


(знимка з мобільного)
oksamytka: (sarah jane pic)
а мені ж у цьому році 30. ні-ні, трагедії і драми з того не роблю. просто дата така гарна. рубіж. після зустрічі з Данилом час якось дуже швидко помчав. зараз аж не віриться, що ми познайомилися і почали зустрічатися щойно мені 23 виповнилося. невже??? посиділа-подумала (насправді, не один день думала): треба би таку дату якось відзначити. підійти до неї ґрунтовно. від завтра до мого дня народження лишається 100 днів. так шо завтра починаю тут такий собі проект "100 днів до тридцяти".

буде щось схоже на 365, зі знимками щодня. постараюся крім знимок ще і тексти, і щоб перше з другим хоч якось були пов"язані. дуже хочеться запам"ятати всі ці 100 днів, тому буду намагатися не пропускати, дасть Бог мені то вдасться. не люблю планувати далеко наперед. тому свідомо не влажу в 365. навіть 100 для мене то вже дуже багато ) після 30-ти буде видно, може продовжу, може в іншому форматі...

ніколи не любила фортепіано. а останнім часом дуже люблю слухати Кетіла Бьорнстада, Робін Спілберг, відкрила для себе чудового українського піаніста й композитора Романа Коляду. все почалося з Любчика, ще 2 роки тому під цю музику він спав найкраще, а зараз і Терезка любить. а для мене ті мелодії то вже символ спокою, затишку, споглядання. певно єдине, що аж ніяк не навантажує і може бути фоном.

до завтра ;)
oksamytka: (sarah jane pic)
оо, тааак, цьогоріч я була дуже чемною дівчинкою. бо Миколай ну дуже вже потішив! по-перше, вранці я знайшла під подушкою набір фарб, коробку трюфелів і коробку тофіфі, по-друге, на Даньовій роботі нам перепало вдвічі більше пакунків, ніж мало би перепасти (замість 3-ох аж 6 святкових комплектів цукерок), по-третє, кумася написала, що квитки є і вона приїде до Києва. Укрпошта сповістила мене, що для мене є бандероль, а там виявився неймовірно красивий подарунок від Олі [livejournal.com profile] bl_olen з Дніпропетровська: дві маленькі дзиґи, ложка і скринька, розписані петриківкою, яку я з дитинтсва ніжно люблю. і як Оля знала? Миколай передав?

ввечері Олег привіз із вокзалу передачу із Австрії для Уляни. величезна коробка австрійських солодощів, з-поміж яких був шоколад якоїсь приватної шоколатерії: чорний без цукру, з трюфелем, вишневим джемом і чилі - мммм... а ще - арахісове масло і півкілограмова пачка печивок із прянощами!!!

не сплю, чекаю поки спечеться сирник на завтрашнє свято. і мене потягло на спогади.

пам"ятаю як 18-го грудня три роки тому, заникавшись у забитий куток в одному з коридорів 2-го пологового будинку м.Києва, я ридала мамі в трубку: "ууууу, я ніколи не народжу, уууууу, я і новий рік тут зустрічатиму, уууууу, хочу додому, ууууу......" мама, як могла, намагалася мене підбадьорити: не переживай, Миколай принесе тобі подаруночок. маючи на увазі, звичайно, Любчика )))

коли я прокинулася суботнього ранку 19-го грудня, то вперше за багато років під подушкою не знайшла нічого. звичайно, Миколай не приходить до жінок у відділення патології вагітності, де їх по 6-8 штук в палаті, тусуються і стогнуть, мріючи чимшвидше розродитися. більше того, я прокинулася, почуваючись цілком прекрасно - і це засмучувало найбільше, бо вже ж так чекалося на ті перейми, на хоч якийсь біль. глухо було. як в танку. настрій - гірше не бувало. мама знов подзвонила, я сказала щось цинічне про подарунки... а опівдні до мене прийшли Даньо, Олег і Ляся. нанесли смачностей, ноут, аби я не скучала, й сказали, що в мене явно опустився живіт. подумала, що вони мене втішають, сама-бо нічого такого не помітила.

потім лікарка моя, з якою я домовлялася про роди, покликала мене на огляд. вона саме заступила на добове чергування. подивилася, усміхнулася багатозначно і сказала: ну, може, сьогодні й народиш, а може і завтра. досі запитую себе: що насправді означала ця її усмішка і ці слова? але нехай, що би вони не означали, але вже зовсім скоро я відчула потягування в попереку. сиділа на ліжку, вишивала (хоч і свято, але мусіла просто чимось зайняти руки), слухала теревені сусідок по палаті й боялася навіть думати, що це вже почалося.

телефон майже розрядився і я поставила його заряджатися. через якісь півтори години подзвонив мій брат, який перед тим 6 років був у ВБ, і ото напередодні повернувся в Україну. стали ми розмовляти. я ходила сходами вгору-вниз. не знаю скільки разів. спина боліла, а я собі тихо тішилася. потім сіла на лавочку в коридорі. просиділа добрих пів години. закінчила розмову. було десь приблизно 15.30. встала і відчула це - води!!! їх було багато, тому ні з чим не можна було сплутати. погнала в палату, телефон знову був майже розряджений. подзвонила лікарці, Даньові. перша примчала на огляд. підтвердила початок родів. але сказала, що Данила ще рано викликати. він збирався їхнати на Службу Божу, вона порадила йому так і зробити. але я попросила їхати до мене. і добре. не знаю, як була би без нього до 21 години.

в мене була ейфорія, тому болю я майже не відчувала. дівчата по палаті ще дивувалися, що я так бодрячком тримаюся - ганяю, збираю свої речі. але після клізми я вже не була така геройка, а коли в районі 17-ї спустилася в родзал, то почувалася згустком болю. мене шалено трусило. прямо зараз трусить, коли згадую. ходити було боляче. стояти теж. сидіти - взагалі. дуже хотілося прилягти. але цього не дозволяли, фітбол видавався знаряддям тортур. зараз розумію, що даремно тоді не слухала лікарку і не ходила, але тоді в мені не говорило ніяких поривів, інстинктів чи здорового ґлузду, тільки одне дике бажання - втекти із свого тіла. о 19 я вже умоляла про анестезію. саме Даньо був прийшов. тоді мені сильно-сильно полегшало!!! ох, 2 години розслабону, а з 21 знову почалося... цей проміжок пам"ятаю найменше. час повз повільно. пішли потуги, а мені не дозволяли тужитися і це був повний капець. блін, досі пам"ятаю цей біль...

близько опівночі мене накрили біленьким простирадлом і повезли в операційну. від лікарів я чула якісь уривки фраз: падає серцебиття, не тужиться, не старається. в операційній на мене дружно покричали з десяток чоловіків, хтось тримав за руку, хтось тиснув на дно матки, лікарка моя просила і сварилася. а я не могла зрозуміти, що вони всі від мене хочуть. був момент, коли мені вже все було по барабану. здавалося, це не закінчиться ні-ко-ли. але роди тим прекрасні, що рано чи пізно вони таки закінчуються. в 00.05 20 грудня в мене на пузі вже лежав синій Любчик. мені показали, як він був обвитий пуповиною. я думала, що в операційній я провела добру годину, а виявилося - не більше 15 хвилин... а далі шиття, остання година в моєму житті, коли я ще була "старою Оксаною". як тільки мене перевезли назад в родзал, де Даньо з Любчиком на руках чекав мене, і як тільки я почула його перше "еееее" - все, геть усе помінялося.

я довго не хотіла визнавати цих змін. але вони відбулися. за три роки бувало по всякому. та я ніколи не пошкодувала, що влізла в це. діти - це дуже, дуже, дуже кльово!!! вони приходять, щоби перевернути наш світ, наші уявлення про життя, пропустити нас крізь м"ясорубку і крізь сито, витрушують все зайве, руйнують стереотипи, витягують на поверхню найглибші комплекси й визволяють від них. діти звертаються до дітей всередині нас самих. і зцілюють цих дітей.

поки писала, сирник спікся, 20 число настало. з Днем народження, Любчику - моє велике дорогоцінне благословення!!!
oksamytka: (sarah jane pic)
зима. перший сніг. перше зимове свято. а я нааааарешті маю трохи часу, щоби згадати нашу осінь, котра минула. впорядкувати думки, спогади, знимки, події. бо Терезка спить в слінгу, а Любчика впросила погратися самому. отже, відволічу вас від прекрасної білизнИ за вікном, повернувши на кілька хвилин в наш осінній хіт-парад подій, розміщених в довільному порядку. не за важливістю для мене ;)

багато фотографій. маленьких. )
oksamytka: (Default)
час перетворився на суцільний вечір. не встигнеш прокинутися і випити ранкової кави, як вже темніє...

тиждень Даньових вихідних закінчився. далі знову все по графіку...

сьогодні був якийсь особливо напружений день, під кінець якого я спалила порцію шоколадних тріщинок, а потім втоптала більшу половину з них... сиджу зараз, наїджена і намагаюся зібрати до купи трохи думок.

не перестаю дивуватися, наскільки світосприйняття відносне. читаю зараз "Кульбабкове вино" Рея Бредбері. розтягую, бо ця з тих книг, котрі не хочеш, щоб закінчувалися, і вже навіть під час читання, паралельно із захопленням, є трошки суму від того, що буде кінець. один із ключових моментів історії - Машина Щастя. як же влучно описаний цей механізм, за яким діють всі закони нашого щастя! відчуваю цю влучність хребтом, але бракне мізків описати це словами. щастя має початок. і має мати кінець. інакше воно знецінюється. а ще: мрії - це щастя. але більшим за них є щастя буднів - все те, що вже є з нами. можна мріяти про Париж чи дорогі парфуми, та зрештою, багато про що можна мріяти. і при тому не цінувати романтики щоденних дрібниць...

до мене ця книжка прийшла неспроста саме зараз. всередині накопичилося трохи втоми, і я мала би всі шанси бачити себе і своє життя крізь гори змінених підгузок, прання, прибирання, улюлюкання, готування їжі. все це могло би здатися мені нудним, банальним, безкінечним. проте я дивлюся на це інакше. стараюся затримувати відчуття чоловікових обіймів і колючих поцілунків, запах його волосся, ранкові потягуськи Любчика і Терезки, дитячий сміх, кумедний Любчиків голос, сплячу Терезку, її зворушливі рученята... мене надихає, коли Даньо дякує за будь-які мої зусилля, і коли Любасько їсть щось, задоволено протягуючи "сьмаааакотааааа". а таких моментів значно-знааачно більше за буденну монотонність мамського життя.

минулого четверга відсвяткували Данів день народження, а в суботу Терезці виповнилося
6 місяців )
oksamytka: (Default)
з четверга я з донею гуляємо в слінгу. яке ж це приємне відчуття, коли дитина сопе тихенько на грудях, така тепленька і ніжна, а ти собі ходиш з вільними руками! до того замотувався тільки Даньо, бо мені зовсім не йдуть горизонтальні намотки. а то я спробувала її вертикально замотати, і нам сподобалося )))

в суботу охрестили Терезку. більшість із запрошених на цю подію не прийшли, тому вийшло дуже камеральне свято. мама моя купила для Терезки нереальну сукню - з трьома підспідницями і неймовірною кількістю рюшечок ))) перехресно покумилися із давнім другом Денисом, чоловіком [livejournal.com profile] kolomyika

готуючи торт і кексики для солодкого столу з нагоди хрестин, ми з мамою угробили наш старий міксер "рось", ні з того ні з сього з нього пішов дим, і мотор пішов спати. мама дуже бідкалася, а я втішилася - нарешті буде нагода купити новий потужніший, зі стаціонарним кріпленням, який я давно хотіла. та й гроші на день народження мені подарували вчасно )

цьогоріч на день народження від Даня я отримала ще один омріяний подарунок - набір кухонних ножів. я кайфую від того, як легко ними нарізати-шинкувати. до речі, дякую дівчатам[livejournal.com profile] lulochek і [livejournal.com profile] cvitulja за вітальні відкритки, а Ані [livejournal.com profile] kolomyika за власноруч змайстровану для мене ляльку - в мене ніколи не було нічого подібного! кумася Дана подарувала практичні речі з мого віш-ліста: форму для кексів і баночки для спецій ) 

після пологів мене несподівано пробило їсти мед. до того я була налаштована до цього продукту цілком нейтрально, хіба що тільки м"ясо і овочевий салат любила ним приправляти. 

всі мене запитують, як Любчик сприйняв свою сестричку ))) і я всім відповідаю, що добре. ну, він так буває активно навколо неї крутиться, що доводиться дещо збавляти йому оберти, інакше він може задушити її в палких обіймах і поранити палкими поцілунками, але загалом з того, як він до неї ставиться і що говорить, роблю висновок: він сприймає її як члена нашої сім"ї.

всяко буває, але в цілому я розраховувала, що з двома малюками буде важче. в Терезки вже добрий тиждень якісь підступні шмарклі. лікарі таким маленьким радять тільки соляний розчин, але нам шось не допомагає... та й Любчик розшмаркався, маю підозру, що це таки реакція на тополиний пух. 

ну і як бонус -
новоохрещена раба Божа Тереза )

29

May. 24th, 2012 09:52 pm
oksamytka: (Default)
ще один день минув. ще один день народження. останній, що починається з цифри "2"... третій під ряд без Даня. за останній рік в мене з"явилася ще одна дитина - це найголовніша зміна :) може, трохи порозумнішала, трохи повправлялася в смиренні, ще більше закохалася в свого чоловіка, краще освоїла вміння радіти тим, що тут і тепер; приймати себе й інших такими, як є...

дякую всім за привітання. цього року їх особливо багато, і всі вони особливі-особливі!!! дякую тим, хто прислали відкритки, тим, хто написав смс, і тим, хто дзвонив! дякую за всі чудові пости на стіні у фб і за вітальний коментар тут в жж ))) дякую всім, хто подумав про мене, і тим, хто згадав у молитві! дякую тим, хто хотів привітати і забув :) повірте, я відчуваю всю вашу любов і дуже-дуже ціную вас! кожному подумки відсилаю шматочок мого серця!

oksamytka: (Default)
зараз я вже точно знаю - нема поганих днів для того, щоб народитися. колись давно-давно я вірила у вплив дат на долю людей і на їхню вдачу, і часто могла оцінювати, що від людини чекати по тому, коли вона народилася. це змінилося не так і давно: з появою Данила в моєму житті. коли я дізналася його дату народження, для мене це була ломка просто ))) до того вважала "скорпіонів" найбільш непідходящими мені по духу людьми. яка ж це все дурня! він виявився найпідходящішим з усіх підходящих!!! мій-мій-мій, а я - його-його-його.

потім у мене ще було упередження до стрільців, що виникло на базі неприємних почуттів до тітки, але за останні роки Бог подарував мені знайомство і дружбу зі стількома людьми, народженими в листопаді-грудні, без яких я зараз не уявляю ні життя, ні себе навіть. і ще подарував нам Любчика - найсолодшого і найдорожчого! так що чхати я хотіла на гороскопи!

тепер чекаємо народження Терезки. мені би хотілося, щоби це сталося в травні, бо це мій улюблений місяць в році, і я сама народилася в травні. але це вже зовсім не принципово і не суттєво. знаю, що якщо не народжу впродовж наступного тижня, почну панікувати. бо мій лікар з жіночої консультації призначив мені візит на 4 травня, а я вже тааааак не хочу до нього йти. і КТГ робити в той день теж не хочу... 

вже добрі 2 тижні я "живу на валізах". скупили і спакували все потрібне. лишилося тіки покласти до речей зубну щітку, пасту, зарядне для мобільного, цікаву книжку і комплект постільної білизни. відкладаю це до останнього моменту. надіюся, час буде :) на цьому тижні домовилися з акушеркою в пологовому, підписали обмінку і сплатили "доброчинний" внесок. 

у вівторок я робила доповідь на зустрічі "Обнови", котру планувала зробити ще півтори роки тому - розповідала про літературу фентезі й її зв"язок із християнством. готувалася до доповіді, а в думках поставала картина, як у мене прямо там під час зустрічі відходять води ))) невипадково, бо в день, коли я народжувала Любчика, 19 грудня, у мене були пари в Інституті Томи Аквінського, в якому я тоді вчилася. і я точно знаю, що якби моя лікарка не наполягла на госпіталізації за два дні до того, води в мене відійшли би прямо посеред однієї з пар, бо я би точно пішла на навчання :) тоді я ще така смілива була, ого-го, не знала, шо воно таке - пологи. тому спокійнісінько 16 грудня ще поперла з Даньом на концерт на інший кінець Києва.

тепер мені вже стрьомніше. лікар мене обнадіяв, що цього разу маю народити за 4-5 годин (так-так-так, після перших 8-годинних пологів я мрію, щоб його слова збулися!), а це не так уже й багато. акушерка сказала викинути з голови спогади про перший раз, життєрадісною й оптимістично налаштованою приїхати цього разу в пологовий з чоловіком, поступити відразу в родзал і щасливо народити. я дуже хочу, щоб так і було. але в мене серце починає шалено калатати з кожною переймою-передвісником - "о, ні, невже почалося?!". хоч це не завадило мені вчора разом з Даньом, Любчиком, Олегом, Уляною, Юстинкою й Іванкою поїхати до Соломії в Білогородку на пікнік із шашличком )))

позавчора до мене навідалася Аня [livejournal.com profile] rozmaita і принесла солодкий дарунок із Львівської майстерні шоколаду. яка ж вона уважна людина! прочитала мої думки, і вирішила мене потішити, бо зовсім скоро мені вже може й не можна буде нічого такого їсти. а ще сьогодні на базарі я задивлялася на полуниці. вони нітратні й шалено дорогі, і я майже змирилася з думкою, що цього року пролітаю повз всі ягоди, як фанера над Парижем )
oksamytka: (Default)
в принципі нічого надзвичайного я не сотворила, але поділюся, може, ще хтось скористається цим простим, але бомбезним рецептом.



я дуже хотіла сама спекти торт Любчикові на день народження. але в мене вічна проблема з кремами. влітку був вдався смачним трюфельний тортик, але зараз не даємо Любаськові шоколаду, тому цей варіант відпав. і тут гарну пораду (а головне надала моральну підтримку!) мені підкинула [livejournal.com profile] rysika: перемастити коржі збитими вершками. мені здавалося, що збити вершки в піну це щось анріал, серйозно. Рися відкрила мені кілька секретів. отже,
власне рецепт )
oksamytka: (love)
якось багато років тому, прийшовши до церкви,  я вкотре сокрушалася з приводу своєї самотності. і поміж тим погляд мій впав на дуже симпатичного хлопця. просто таки втілення моїх дєвічіх грьоз. "о, Господи, ось стоїть такий гарний хлопець, чому би Тобі  не зробити так, щоб ми почали зустрічатися. якби Ти дав мені такого чоловіка, я була би на вершині щастя". треба сказати, хлопця того я зовсім не знала, тільки часто бачила в храмі, він дуже елегантно одягався, стримано поводився, ну, а додумати решту вже не складало для мене труднощів )))) я молилася про це настільки гаряче, наскільки й твердо вірила, що такі хлопці на таких дівчат, як я, не звертають найменшої уваги. словом, я знала: це НЕРЕАЛЬНО!

яким було моє здивування, коли одного зимового післяобіддя я поверталася від подруги з Теремків у холоднющому і деренчливому тролейбусі, від чого я впала майже в транс, а на зупинці біля бібліотеки Вернадського на вільне сидіння біля мене сідає оцей молодик!!! і не просто сідає! а вітається, каже, що часто бачить мене в церкві, а ото побачив у тролейбусі і вирішив познайомитися ))) щастю моєму не було меж, всередині я вся підстрибувала і пищала від дикого восторга! за секунду в моїй голові виникла велична подячна ода Богові за почуті молитви! уявляю, як Господь, потішався в той момент, дивлячись на мене. не встигли ми доїхати до Либідської (а хто не знає, це тривало від сили 10 хвилин), як я вже знала всю бурхливу історію його освітніх потуг і плани на подальшу боротьбу з несправедливістю та тупістю в нашій державі. і молилася я тоді тіки про одне: Господи, нехай він не йде на метро!!! але він так втішився, коли дізнався, що я в метро, і добре, що сказав, що йому до Майдану, бо вже на Льва Толстого я змилася на іншу гілку :) витримати його тарабанину про себе красівого, вумного і справедливого від Либідської до Льва Толстого було не просто. але щойно я з ним розпрощалася, як в прямому сенсі слова ПОБІГЛА чимшвидше на Палац спорту через перехід )))) на небі напевно всі святі реготали від цієї сцени, тримаючись за животи!

після того випадку, котрий я згадую зі сміхом, я була обачніша зі своїми молитвами. і більше не була така впевнена, шо отой чи отой хлопець, якого я зовсім не знаю, мені на сто відсотків підходить. і Бог по-своєму відповів на це, подарувавши мені чоловіка, про котрого я довгий час думала, що він  на 100 % мені не підходить ))) та вже після нашого знайомства і першої розмови я тільки переконалася, що нічого я не розумію в чоловіках. 

сьогодні мій коханий... )
oksamytka: (o)
отакого суперового віршика подарувала нам хресна мама Дана ([livejournal.com profile] danka_v_dorozi ):
"На дворі паде сніжочок,
малюка святкуєм рочок!
Ще не вміє рахувати,
але знають мама й тато,
що минає цілий рочок,
як і з ними є синочок.
Хай же Любчик здоровенький
потішає батька й неньку
і ще з сотню й одну весну
тішить хресного і хресну!"

решта букв )
oksamytka: (Любчик)
таким був цей фантастичний, неймовірний, насичений і найкращий рік мого життя! 



а таким було наше сьогоднішнє маленьке святкування. 13 людей тільки найнайближчих рідних в одній хаті. так шо не дивуйтеся безладові на фоні і тому, що фотографувала я з однієї точки - більше просто не було місця :) моя мама спекла чудовий торт. Даньова мама наробила смачнючих голубців. Соломія, Даньова найстарша сестра приготувала і організувала решту свята включно з прибиранням після урочистої частини. словом, мене неабияк тішить, що наша дитина росте оточена такою щирою турботою і любов"ю! :)

oksamytka: (Default)
не так давно я прокидалася під звуки будильника, що на мобільному телефоні. довгий час це була мелодія La noyee Яна Тірсена. і під неї дуже радісно починався день! останні кілька місяців будильник ми вмикаємо рідко. будить нас голос нашої дитини - чарівне, трошки хрипке "еее", від якого мій організм приходить у готовність №1 ) а коли Любчик потягається і обдаровує нас першою новоденною усмішкою, то і сонця за вікном не треба, ранок ВЖЕ прекрасний. але сьогодні нас знову розбудив будильник - тепер це мелодія одного із саунд-треків з кінофільму "Останній самурай". у Даня ранній виїзд на концерт. а це значить ранкове рандеву на кухні, запашна кава і, цього разу, спечений ізвечора яблучний пиріг )))

літо закінчилося. я не сумую через раптову осінь. ще обов"язково буде тепло... у кімнаті стоїть свіжий букет айстр, подарований коханим. у нашому осінньому інтер"єрі рожеві й фіолетові сніжинки постійно привертають до себе увагу - погляд весь час тягнеться до них. ще трохи, і настане моя улюблена пора хризантем - чим не привід для радості? )

сьогодні чекаю в гості свою помаранчево-осінню подругу Мирославу. відвідини друзів - особлива причина радіти. люди - то певно єдине, чого сильно бракує у цей період мого життя. саме тому дуже дякую всім, хто знаходить час і натхнення, і дає мені можливість виговоритися прикрашає своєю присутністю моє мамське буття. Даньо теж працює у цьому напрямку: час від часу вивозить нас із Любчиком у люди. півтора тижні тому в гості до [livejournal.com profile] kolomyika  і Дениса (ціле щастя бути поруч із щасливим подружжям!), минулої суботи - в Українку до [livejournal.com profile] springfrom (ми вже ледь не залишилися жити в Оксанки в передпокої - так у них добре!), а у вівторок їздили на першу обновлянську зустріч у новому навчальному році.

нарешті: Аня, вітаю з Днем народження! многая літа! і чекаю у гості ;) 

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:55 pm
Powered by Dreamwidth Studios