oksamytka: (sarah jane pic)
в Тернопіль ми виїхали у вівторок тиждень тому, перед обідом. в мережу я ще заходила на заправці "воґ", десь перед Житомиром, прочитала кілька коментарів про лазанью і не була тут весь цей час до вчорашнього повернення в Київ.
до Житомира наша дорога була легка і приємна. діти спали, ми слухали музику й підспівували то Бурмаці, то Чубаю, то ВВ... за Житомиром почався жах. я, звичайно, чула-читала-бачила в ютубі, які в нас дороги після зими, але до цієї поїздки все одно було відчуття, що це десь далеко поки не дводилося їздити по Газопровідній вулиці. аж тут ці житомирські, кхм... навіть язик не повертається назвати їх дорогами. коротше, яма-на-ямі в буквальному сенсі. через це поїздка зайняла на півтора години більше. але, дякувати Богові, до Тернополя доїхали живі-здорові.

це було за 74 дні до 30


решта днів+сьогодні )
oksamytka: (o)
якось останні дні не вдається писати сюди засвітла. знову сіла за комп із сплячою Терезкою. пишу лівою рукою, права під дитиною, але пишу.

шалений день. як подумати, то нічого екстраординарного: Служба Божа, чергова покупка памперсів в Ашані дорогою в Білогородку, гостина в Соломії, повернення додому... але день чомусь  здається насиченим. може, це дітлахи додають до того всього такого особливого шарму?..

завтра на світанку Даньо їде в Москву. в мене цілий день горло болить. надіюся, не розклеюся саме на час його гастролів.

сьогодні в Соборі був Блаженніший Святослав і мав дуже класну проповідь про блудного сина, точніше про милосердного батька...

цілий день тягала за собою фотик, і так і не витягла його із сумки. єдину знимку за сьогодні - захід сонця - зробила із вікна майбутньої Мартусиної кімнати телефоном, поки на мені дрихла Терезка.



цілий тиждень не їла нічого після 18. а зараз п"ємо чай і заїдаємо білим ріттер-спортом - маленький бонус перед Даньовою поїздкою...

всім добраніч і гарного початку тижня!
oksamytka: (Default)
нам ввімкнули опалення.
а в Тернополі почалося бабине літо. друзі, не повірите - я вперше в житті сьогодні бачила як бабине літо літає в повітрі. мама показала. до того, я навіть не знала що таке буває...

сходила до стоматолога. відбулася легким переляком. нерв поки що вдалося врятувати. поміняли пломбу і якусь там прокладку, почистили, полікували. але сидіти з розкаряченим ротом півтора години, поки чудовий Юра порпається в останньому кутньому зубі - це капець-капець.

сходила до сповіді. мама вчора домовилася за мене з отцем Юстиніаном. а він сьогодні несподівано сам передзвонив, щоб запитати, чи я буду. дуже-дуже класна сповідь. основна винесена ідея з неї - наші діти належать не мені, а Богові, тому не треба намагатися проконтролювати ВСЕ, бо все контролює тільки ВІН, тре розслабитися. фуууух! на прощання отець пригостив мене домашніми печивками-горішками, вони вчора святкували день святого Франциска :)

і! і! і! до нас їде Даньо!!! він відпросився з гастролей до Харкова, і завтра о 8 ранку виїжджає в Тернопіль. прошу про молитву за його щасливу дорогу, бо я сама не вірю в таке щастя, що впало на нас на 4 дні раніше!



то хто ж це? :) )

oksamytka: (Default)
в житті завжди є місце для чогось світлого. для радості. 
Бог вчить мене цьому.
коли я тільки дізналася, що в Даня будуть гастролі на 16 днів, я розуміла, що це певно найбільше треба мені. треба вчитися шукати радість, навіть коли він далеко. то певно моя найбільша слабинка...
кожного разу цьому треба вчитися по новій. у перші дні було важко. а потім прийшло затишшя. таке, як в склянці води, котру несуть тремтячі руки і з усіх сил стараються не розлити нічого.
радію цій осені. з вікна квартири батьків видно пів Тернополя. видно як крони дерев з кожним днем все більше піддаються цій осені.
радію прогулянкам з мамою і дітьми. Любчик в парку верещить, ганяє і дуже кумедно пробує свистіти по пташачому.
радію Любчиком. він вредний. але дуже мужній. сумує за татком і намагається розуміти, що Терезка зараз потребує більше моєї уваги. вивчив з бабусею свій перший віршик і неймовірно мило розказує: "авлику-авлику, вистав іжки..." ))
радію ранковій каві. вже півтора місяці я почала пити її зовсім без цукру. несолодка кава стала для мене відкриттям.
радію, коли Терезка засинає в слінгу. плету намистини для слінгонамиста нам з нею.
радію кожній годині нічного сну.
радію зустрічам з друзями.
радію подарункам.
радію його дзвінкам, хоч ненавиджу телефонні розмови...
oksamytka: (Default)
не спимо. сидимо всі в очікуванні новин із Боярки. там Сіка і Роман народжують, а ми тут всі молимося й тримаємо за них кулачки. вчора не спалося мені ще з 6 ранку, чекала на Даня, котрий під"їжджав до Києва з гастролів у Чернівцях. і тут стрельнуло в голову: а чом би нам не поїхати в Білогородку. ми ж бо через кілька днів дременемо в Тернопіль, Даньо потім поїде на 2 тижні в тур по Полтавській області, ггг, і це напевно наш останній шанс побачити Соломію з животиком. тільки Даньо зайшов до хати, як я поділилася з ним ідеєю. найбільше не хотіли, щоби гостинні Сіка з Ромком переймалися, чим приймати гостей, тому вирішили привезти все з собою. так і сказали Сіці по телефону: приїдем, ніц не готуй, все привезем, просто хочемо тебе бачити. вони не могли нам відмовити )))

в Білогородці гарно провели час. поїли тортик і гарячі канапки, поспілкувалися, прогулялися. навіть вдалося вмовити Соломію на кілька знимок :) як виявилося - все вчасно. нині ввечері подзвонив Ромко, і сказав, що вони вже в пологовому )))

ще вчора в Терезки були іменини. 

і ще вчора до нас приїхав новий слінг. я так його хотіла ще коли ходила вагітною. три відтінки кавового кольору, плетення "зара" і назва - Сендсторм! але в українських магазинах їх не було. минулого тижня побачила, що такий шарфик продає мамуся з Донецька. очі загорілися, руки потяглися... ні-ні-ні, - казала я собі. але Даньо вмовив, знайшовши кілька аргументів, і ми вирішили здійснити цю маленьку мрію :)

а сьогодні вранці ми всі прокинулися від нереального гуркоту грому! хто чув і бачив цю грозу, скажіть, це було круто!
oksamytka: (love)
Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський ноктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь "фа".
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.

                                         (с) Ліна Костенко

за кілька хвилин Даньо буде вдома...
oksamytka: (Default)
провела вранці Даня на гастролі. поїхав на 6 днів під кордон з Росією. купив мені вчора кілька шоколадок "ріттер-спорт" з різними смаками, щоб я їла і думала про нього. відразу після його від"їзду вже стоптала ту, що чорна із марципаном всередині. і навіть коли поїм всі шоколадки (а це може статися дуже скоро, значно швидше, ніж за 6 днів - я не вмію розтягувати задоволення), все одно буду про нього думати. не люблю говорити по мобільному, коли він далеко-далеко. просила маму, щоб вона приїхала і допомогла трохи з малюками. мама не змогла взяти квитки. виявляється, київський напрямок напередодні Дня незалежності все ще популярний серед людей. будемо самі собі давати раду. добре, що Ляся з Олегом завжди готові допомогти. тепер головне всім залишатися цілими. часто саме під час Даньових гастролів на нас сипляться болячки. і тоді наша сім"я починає відповідати фразі, яку полюбляла вживати моя бабуся: "бєдная мать, абосраниє дєті". бабусині фрази завжди піднімають мені настрій і налаштовують на ставлення з гумором до будь-яких обставин :) як би не склалося, ми не будемо депресувати, будемо радіти одне одним і чекатимемо нашого татка додому з піднятими вгору хвостами. заходьте в гості, чи що?!
oksamytka: (Default)
відправила Даня в Тернопіль. завтра в нього там концерт з нагоди масляної. дивуюся, відколи то в Тернополі масляну святкують. все таки ефект маси робить своє. люди легко переймають нові традиції тільки тому, що це традиції більшості. не кажу, що це погано, просто отак є. млинці дуже навіть добра штука. до такої традиції приємно призвичаюватися. тим більше, якщо не забувати про свої родинні. я от млинці смажила ще у вівторок. щоправда, оскільки я нєработающая мать, то готую це діло досить часто, тому це було без прив"язки до сиропусного тижня )))

в останній день перед Великим постом, в сиропусну неділю, у нас в родині традиційно готували страви із сиром. переважно то були вареники. солодкі. і вони аж плавали в маслі, так ) цьогоріч вареників мені зробити не вдасться, зате позавчора я готувала смачнючий сирник. в кулінарних колах цей тип сирника відомий, як львівський, ще зустрічала назву "віденський". але, думаю, різні його варіації поширені по всій Галичині, а люди просто знають його як добрий сирник ). основна ідея в тому, що в ньому нема тіста і борошна теж нема. колись я вже обіцяла тут, що напишу його рецепт. й от тільки тепер сталася нагода ту давню обіцянку виконати.


сирник (рецепт+фото) )
oksamytka: (Default)
сьогодні їздили у Вишгород до Київського водосховища. і там до мене дійшло – вже осінь. сонце світить, але гріє значно-значно менше. вітер. багато листя на дорозі… а думками я досі, досі в літі. ще живу спогадами про різні події, нога, підвернута на полі з маками, дає ще про себе знати. літо проминуло в якійсь суцільній біганині, і, може, тому я не готова ще його відпустити. дуже мало було в цьому літі мого улюбленого стану intermezzo. хіба що в один із днів на початку червня, коли ми їздили на пікнік, організований молодіжною комісією УГКЦ, у Книжячі. потім почалося.

Read more... )
oksamytka: (Default)
Даньо повернувся з Москви! отже, перші з чотирьох гастролей на найближчі півтора місяці позаду. навіть не знаю, хто тяжче переживає розлуку з ним: я чи Любчик. в Любася за Даньової відсутності збився режим сну, як тільки хтось відкривав вхідні двері, малюк підривався і прислухався, чи то часом не тато... трошки із запізненням я отримала подарунок до Дня матері. Даньо привіз із Москви "Все о том, как вкусно есть"! на це свято коханий виконує мої кухарські забаганки ) а в суботу ми поїхали до Пирогова. там були нереально красиві хмари! і повітря таке! ми і не помітили, як пролетіло три години. потім поїли піцу і поїхали додому. а вдома так приємно і затишно! гарячий чай з шоколадним тортом, легкий весняний дощик за вікнами, і ми разом! 

oksamytka: (Default)

знали би ви скільки разів я заходила на цю сторінку за останні 2 тижні з твердим наміром нарешті написати щось, і... як зважди: то одне, то друге, то третє... купа чернеток, жодного запису. помітила, якщо писати в щоденник щодня (гг), кожна мало-мальська подія здається вартою того, аби про неї розповісти. але якщо писати раз на місяць, оглядаючись назад, то виглядає, шо і нема про що розказувати. воїстину велике видно тільки здалека. і що я бачу зараз з того, що трапилося з нами впродовж травня?

  • зустріч зі святою Терезою від Дитятка Ісус, реліквії якої були в столиці з 1 до 5 числа. я вкотре нагадала собі, якою близькою є мені ця свята з її Маленькою Дорогою та трояндовими дощами.
  • Даньові гастролі. 8 днів із 13, які його не було, зі мною була мама. саме така ротація дала мені нагоду вкотре впевнитися в просто таки біблійній любові Даня до мене. все таки на відміну від чоловіка, мама моя не надто мириться з моїми недоліками. знаю, що любить мене, але й зауваження зайвий раз зробити не проти ) словом, тепер я точно знаю, що Даньова любов відповідає всім пунктам 13 розділу першого послання до коринтян апостола Павла. тепер би ще самій дорости до такого рівня...
  • іще один позитив за ті 13 днів: 4 зустрічі з кумасею Даною! навіть побитого пальця не шкода за нагоду перетворити її на слінгохресну ))) до речі, і хресний у нас тепер теж може похвалитися приставкою "слінго-" )
  • на час гастролей припало і моє 27-річчя. то був гарний день, що розпочався зі Служби Божої в рідному храмі святого Василія, з подарунка від Дани (яка сама краща за будь-які подарунки! але Даночка подарувала мені такий красивий записник, що мені й писати в ньому шкода, бо я давно вже не пишу чогось такого гарного, як ця витончена книжечка). потім були жовті троянди від Надійки і така ж багатопелюсткова розмова з нею; смачнючий чай від братика й Уляни, смачнючий сирник від мами, улюблена шоколадка й улюблені ромашки від сім"ї Даньового найстаршого брата Андрія. та найкращим у тому дні було таки те, що він минув наповнений передчуттям зустрічі з коханим! із часів закінчення школи я жодного разу так не чекала на 25 травня, як у цьому році!
  • нарешті зустріч! я стояла в дверях до квартири (хто був у мене в гостях, знає, як я це роблю :)), і дивилася, як він підіймається сходами... переживання - не передати!...... варто було йому переступити поріг, як до мене повернулося відчуття власної цілісності... далі були 5 діб безперервного щастя РАЗОМ!

oksamytka: (love)

я не вмію перетворювати тривалу розлуку на передчуття радості від майбутньої зустрічі. я не вмію переконувати себе, що час летить швидко і що якби не було розставань - не було би палких обіймів при зустрічі. я дізналася про ці свої невміння тільки  коли в моєму житті з"явився Данило і нам час від часу доводиться бувати по кілька днів далеко одне від одного. найдовше ми були в розлуці 3 тижні - 4 роки тому, коли Даньо поїхав до Німеччини в якийсь міжнародний молодіжний табір, а я лишилася тут. пам"ятаю як приїхала в гості до його сестри через день після його від"їзду, ходила по квартирі, де речі ще зберігали на собі його слід, і мороз пробігав по шкірі від думки, що так довго ще його не побачу. відтоді ми не розставалися на довше, ніж 10 днів... й от тепер - 2 тижні...

коли ті гастролі були ще тільки попереду, мене судомило від однієї думки про них, про це 13 травня, коли він мав поїхати, вийти ранесенько, щоб повернутися аж увечері 25 травня. по дурному, по дитячому? так! люди розстаються на місяці, на роки? так! але мені байдуже, як переживають свої розлуки інші! мені погано без нього! навіть один день погано! до сліз, до істерик по телефону, до тупого чекання омріяного повернення! із усіма тими закресленнями дат на перекидному календарі, рахуванням днів і банальним невмінням насолоджуватися-кожним-теперішнім-моментом. і все це до тієї миті, поки знову не побачу його, не зітру спітнілого його чола, не торкнуся колючої бороди, не стисну його долоні в своїй, не порину в терпкі обійми, не відчую метеликів десь під діафрагмою - достоту як на першому побаченні. і тоді життя починається знову!!!

цього разу все так само, але водночас інакше. кілька сліз, щойно він вишов з дому і сховався за рогом. трохи безпідставного страху, що він за мною не тужить. трохи паніки, що з ним могло щось статися, коли довго не відписував. багато-багато розмовної ніжності. перекидний календар. мрії про зустріч... та разом з тим - ледь помітний серпанок спокою: він є, він мене кохає, я його єдина! як би далеко він не був, грає в шахи зі співробітниками, дивиться фільм в автобусі, виступає на сцені... я тужу за ним як завжди. ходжу по квартирі, і вже тільки ледь-ледь можу уявити собі його обриси серед усіх цих предметів. сплю в його футболці на його подушці, бо не хочу, аби він навіть на кілька днів випадав із мого матеріального світу. але більше не потребую щоденного запевнення від нього в тому, що понад усе на світі він чекає на зустріч зі мною. просто знаю, що це так...

ще 2 дні...


oksamytka: (Default)
сьогодні в нашій кімнаті пахне весною. поставила на робочий стіл одну із зелених весняних фотографій... і поринула в спогади. спогади цілком банальні й неромантичні. доводиться згадувати кінець серпня і першу сесію в другому навчальному році в Інституті Томи Аквінського. нам розказували про всі вимоги й правила щодо написання дипломної роботи. тоді все здавалося таким простим. минуло 3 місяці, інформація припала товстим шаром осінніх переживань і вражень, і тепер в голові ледь-ледь вимальовуються обриси теми, плану й вступу майбутньої роботи, котрі треба буде подати вже завтра... захист буде аж у червні, і на мій студенський розум це нонсенс - починати писати щось конкретне вже зараз. коли вчилася в універі, план дипломної був затверджений щойно в березні, а писала я її рівно за місяць перед захистом. але ж Інститут Томи Аквінського то такий європейський навчальний заклад, і тут все по-іншому... словом, натхнення, де ти?!!! агов!!!

до речі, про Європу. і про серпень. я ще не показувала тут Швейцарію, привезену Соломією з гастролів. мені було особливо цікаво подивитися на цю країну, бо вона досить закрита в туристичному плані для українців. а шкода, бо дуже красива!!!

цуріх мнє біте! )Read more... )
oksamytka: (очікування дива)
моя улюблена відповідь на запитання: "як життя?" - "все супер". саме таке зауваження зробила мені подруга, вітаючи з річницею весілля. ще до цієї телефонної розмови я знала, що грішу тим виразом і щоразу намагалася придумати, чим би його замінити, але... так вже склалося, що коли навколо все шкереберть, то завжди є про що сказати, а коли живеш у тихих і ніжних обіймах щастя, то не можеш придумати слів, аби описати це щастя детально. не тому, що боїшся заздрості чи сполохати його, а просто воно невимовне. і ще не тому, що все до нудоти чудово. зараз якось так Бог дає, що навіть у важких переживаннях чи коли стається все зовсім не так, як планувалося, бачу добре і радісне. буває під вечір накриває хвиля сумнівів і переживань, тоді просто лягаю спати і знаю, що вранці це все вже буде позаду, та новий день зустріну з усмішкою, аби сиджу реву і таааак шкода себе, а в серці живе переконання, що Бог зі мною, і от я поплачу, а потім знов засяє сонце. і якось не хочеться перевантажувати цими минущими внутрішніми грозами близьких...
і за зараз по двох тижнях перебування в Тернополі й поверненні в Київ всі мої переживання за цей час можна вмістити в двох словах "все супер" )))

у день мого від"їзду Коханий потішив мене подарунком до нашої річниці - ведмедиком із серії "тетті тедді". а потім почалися його гастролі. спочатку дууууже вдалий концерт у Тернополі, і численні щоденні переїзди містами і містечками Галичини. річницю ми вирішили відсвяткувати 3-го жовтня ввечері, після Даньового повернення з Кременця, бо 4-го вже о 8 ранку він мусів виїздити з капелою до Франківська. ми з мамою готувалися пів дня, але Даньо приїхав тільки коло півночі, так що святкували майже 4-го ) потім удень ми вже нарізно приймали привітання. так вже склалося, що Бог роз"єднує нас у найбільші наші свята, і так всі три з половиною роки. Він ніби намагається нам вказати: це не найголовніше. і я приймаю це. і не можу сказати, що в день нашої першої річниці одруження потребувала Данила більше, ніж в інші дні, коли ми були не разом.

важче стало в наступні дні розлуки. цього разу вона була найдовшою за останні півтора роки... в такі дні я зовсім не радію з існування мобільного зв"язку, навпаки він особливо дратує, бо він є, і ми не можемо ним не користуватися, але втіхи таке спілкування зовсім не приносить... розважила себе тим, що почала вишивати для Даня сорочку, та на час передостаннього його концерту в Хмельницькому я вже була в повному відчаї. і він чув це в моєму голосі, але нічого не міг змінити - вдома мав бути тільки аж через день - після концерту в Чорткові. а мені залишалося тільки чекати. і дякувати Богові, що Данило - не моряк далекого плавання, не далекобійник, як мій тато, чи принаймні не музикант якогось симфонічного оркестру філармонії, котрий гастролює по кілька тижнів.
за проявлене смирення Бог нагородив мене - відразу по концерті в Хмельницькому Даньо поїхав на залізничний вокзал і сів у перший потяг до Тернополя ) і вже за кілька годин я знову могла танути в його обіймах.

а потім стало відомо, що ми не можемо здійснити запланованої поїздки в Карпати, бо Даньові після гастролів не дають жодного вихідного. і треба було раніше повертатися в Київ. залишилося тішитися спогадами про поїздку минулорічну і сподіваннями численних подорожів у майбутньому. а ще - купувати квитки в столицю в останній момент. і так сталося, що треба було вибирати - їхати на нижній полиці в холодному потязі, або на верхній - у теплому. після того, як я намерзлася дорогою до Тернополя, обрала другий варіант, подумки довірившись Богові, що якось вже викарапкаюся нагору :) і коли ми зайшли у вагон, я мала ще одну нагоду переконатися - Він так дбає про нас. у сусідньому купе на нижній полиці їхала наша приятелька з "Обнови", яка сама запропонувала мені зайняти її місце )

ну, і як після цього всього я можу не сказати: "все супер"?!
oksamytka: (o)
щось я забула про Францію і про Соломієні гастролі, а там стільки краси - дуже хочеться поділитися!!! а вже за кілька днів я більш ніж на два тижні їду в Тернопіль, де напевно не буватиму в інтернеті...

під час фестивалю симфонічної музики в Ля Шез-Дю, оркестр нашої філармонії базувався в кемпінгу в мальвничій місцині поміж гір і дикої-дикої природи. настільки дикої, що якось помандрувавши глибоко в ліс, Соломія потрапила в трясовину! на щастя, вона вчасно зрозуміла це і встигла втекти. а в лісі Соломія була не просто тому, що в них родинна любов до мандрів у хащах. там вона збирала... чорниці! смачні-пресмачні - кажу це впевнено, бо сама куштувала і навіть пекла з них пиріг :)




ілюстрації ) 


oksamytka: (Default)
нарештні вся наша дружна родина вкупі. всі поз"їжджалися додому і в хаті нас знову щасливих 8 людей ))) у вівторок Уляна повернулася з гастролів Данбасом, а Соломія - із франко-швейцарських. Соломія привезла нам добрий кілограм запліснявілого сирррррррру, дешевого і смачного швейцарського шоколаду і багато-багато цікавущих фотографій і вражень.

мандрувати світом - це ще одна моя мрія. поки що я географ у стилі Паганеля - ніколи не виїжджала з України, а улюблену географію вивчала з книжок і атласів. тепер продовжую то робити з цікавих розповідей друзів і Соломії, яка з нашого сімейства найчастіше вибирається за межі батьківщини разом із симфонічним оркестром філармонії. в жовтні Соломія летить в Японію, сподіваюся, щось цікаве привезе і звідти... а поки що до кінця вересня буду мучити вас фотографіями і переповідками з заходу.

початок гастролів )
oksamytka: (ми)
В ці дні чомусь саме ці слова найчастіше крутяться в голові... Після тижневої мандрівки Східною Україною Даньо сьогодні їде в Росію... Дві передостанніх вербних неділі ми були разом, і вчора було так не по собі без нього. Всі ці дні змушують мене задумуватися, яке ж кохання справжніше: коли тужиш ч иколи не тужиш за коханою людиною в розлуці. І як завжди у всьому є золота середина, яка, відчуваю, найоптимальніша. Коли тужимо занадто, є небезпека, що любимо більше переживання буття разом, ніж саму людину, а коли не тужимо, то, здається, що ж це за любов... Я перебуваю посередині. Потребую його, сумую, але й люблю, і від цього знання, що я його люблю, а він - мене, мені світло і радісно. Чекаю, просто чекаю...
oksamytka: (веселий умняк)
Мені вже починає здаватися, що я заручена зі своїм мобільним... 

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:13 pm
Powered by Dreamwidth Studios