oksamytka: (sarah jane pic)
сьогодні я буду говорити про папу. тому всі, кому ця тема нецікава, можуть сміливо прокручувати сторінку далі )
я не скажу нічого сенсаційного, нічого містичного чи провокаційного. не відкрию ніяку таємницю.
просто скажу: я люблю папу Бенедикта.
він назавжди залишиться в моєму серці.
залишиться його привітна усмішка.
його лагідний голос.
його смиренність і скромність.
його мудрість і вдумливість.
його неповторність та індивідуальність.
стійкість.
далекоглядність.
Боже Світло.
я завжди поважатиму його за відстоювання гідності кожного людського життя, подружжя, сімейних цінностей. за відстоювання Слова! за його незмінне свідчення Божої Любові. за прекрасну енцикліку "Бог є Любов". за його рішення піти.
і ще один спогад завжди буде з нами:
... )
oksamytka: (Default)
в 22 з половиною роки я була впевнена, що ніколи не вийду заміж. коли мені було саме стільки, про свої заручини нам, своїм подругам, повідомила Іра. ми тоді дуже тішилися за неї. а дівчата з нашої університетської компанії почали гадати, хто з нас буде наступною. дехто косився і підморгував у мій бік, а я сиділа тоді на дивані вдома у Свєти з твердим переконанням, це буду не я.

чому? )

3 роки

Oct. 4th, 2011 08:23 pm
oksamytka: (love)

                                                                                         фотограф Микола Шаршонь

під кінець дня дозріла до того, щоби написати про наше нинішнє свято ))) зараз я настільки фізично слабка, шо можу валятися цілий день в горизонтальній позі, вмирати від голоду і все одно валятися... тому сьогодні, щоб не піддатися цій хандрі, вирішила від раня завантижити себе роботою. головне не вмикати комп, бо тоді слабкість тільки примножується. отже, дві години драяла нашу комуналку, після чого відключилася з Любчиком на три години :)

а потім Коханий прийшов з роботи з великим букетом улюблених міні-трояндочок, таких як були у моєму весільному букеті. я приготувала бануш на спомин про наші медові дні в Карпатах. друзі і рідні телефонують, вітають. запитують, як ми святкуємо. а я не знаю, шо відповідати. бо з Данилом у мене кожен день свято.  тобто за великим рахунком сьогодні не відрізняється від учора і від завтра, і від решти днів у році. ми просто щасливі. і це щастя дійсно просте в його буденності. і воно досконале, бо мені важко сказати, що щось могло би зробити його ще повнішим...

oksamytka: (o)
у сусідньому будинку сьогодні було весілля. вхід до під’їзду прикрасили ялиновими гілками, квітами, стрічками. на всю вулицю лунали мелодії у виконанні музикантів (зловила себе на думці, що хотіла написати означення «живих» чи «справжніх», але хіба музиканти можуть бути інакшими? дивно, чомусь останнім часом потрібне таке от уточнення, що музика – жива, а не якась інакша), приїхав молодий із родиною, і почалися «торги» на брамі. вдавано сперечалися, сміялися, висміювали одні одних, випили по чарчині, стороні молодого довелося розщедритися на паперові компліменти (солідний мішок, щоправда, не знати якого номіналу). спочатку вийшла підставна наречена, після ще одного сеансу торгування – справжня. разом з дружками вклонилася нареченому і дружбам, пришпилила весільний букет до його піджака, запросила до хати. десь за пів години вони знову вийшли. музики грали традиційних пісень, мами окропили молодят свяченою водою, посипали пшеницею і цукром, розбили тарілку – на щастя. і потому весільна процесія, очолювана трьома музикантами, рушила до церкви пішки…
 
я спостерігала за всім тим дійством із вікна із щирим замилуванням і трепетом. у селах ще збереглася така традиція проводжати молодих до шлюбу. а от у містах це з кожним роком відходить. у Києві живу вже 10 років і не можу пригадати, щоб бачила там щось подібне, хоч на весіллях була не раз. напевно на Наддніпрящині є якісь свої перед шлюбні традиції, про які я не знаю, а всі ці брами-викупи то суто наше, галицьке. але навіть у Тернополі не раз чула від подруг: не хочемо отих благословень чи щоб бабці завивали, не хочемо білої сукенки, фати, бо все це попса, бо ВСІ так роблять. був час, коли і я була проти всієї цієї зашкарублої (на мій тодішній погляд) традиційності, і своє весілля бачилося оригінальним, а головне – не таким, як у ВСІХ.

та коли Даньо запропонував одружитися і ми почали планувати весілля, я вже знала напевно – організуємо цей день за всіма канонами. відійшло на другий план бажання виділитися, бунтувати проти традицій, робити щось наперекір. не тому, що не хотілося конфліктів з родиною чи боялася осуду з боку гостей (впевнена, оригінальність вони би оцінили навіть швидше за традиційність), і не тому, що ліньки було «покреативити». просто на той час я зрозуміла й оцінила наші весільні традиції, котрі багато століть передавалися з покоління в покоління. прикро, коли з цими переданнями загубилася суть традицій, перетворивши їх спочатку на порожнє і безсенсовне (для їх учасників) шоу, а згодом – на примітивний застарілий обряд. біла сукня і біла фата стали банальністю. хоча моя тітка ледь не втратила свідомість, коли я пожартувала з нею, що не одягатиму фати під вінець.

«та ти шо! – вигукнула вона, – ти ж не розведена і не вдова!». а кого це зараз хвилює, – подумала я. – розведена, вдова… якщо справжня символіка білого серпанку – чистота – перетворилася на міфічну чесноту? а фату дозволяють собі одягати не тільки ті, які задовго до весілля розпрощалися з цнотою, але й розведені, і навіть вдови! я не маю права осуджувати нікого: ні тих, хто вдягає фату без розуміння її суті чи під тиском рідних, ні тих, хто її не вдягає на знак протесту проти традицій. я мрію, щоби наші традиції й далі передавалися з покоління в покоління зі справжнім розумінням їхнього сенсу. вірю, що таким чином передається щось більше, ніж схематичне повторення слів, жестів, знаків. але не буду казати що саме, щоб не надавати цьому посту пафосного забарвлення :)

всяке

Jun. 29th, 2010 02:35 pm
oksamytka: (Default)
  • варто було пороздавати половину улюблених довагітних речей і накупити шмаття на розмір-два більшого, як я знову почала худнути... хоч забирай тепер всі роздані речі назад, бо нові вже просто злітають (особливо джінси, ага) :)
  • терпіти не можу ура-патріотичних пісень! особливо у виконанні всяких там бучинських-бужинських, могілєвскіх-вініцкіх і прочія, котрі волають "Україно-моя-рідна-ненько". мене тіпає вже від самого слова "ненька" так вони його спопсили!
  • у суботу закінчилося моє навчання в Інституті Томи Аквінського. попереду ще захист підсумкової роботи. якщо його призначать на 24 або 25 вересня, тоді я захищатимуся аж через 2 роки, бо 25 вересня одружується мій брат із Даньовою сестрою. це буде класне весілля, і я дуже хочу на ньому бути )
  • ми купили машину. ми - це ми з Даньом і Уляна з Олегом. через катавасію з новим податковим кодексом тиждень не могли її зареєструвати в даї, але, слава Богу, все прояснилося. залишилося оформити автоцивілку, пройти т/о, і можна планувати поїздку в Тернопіль. страшенно тішуся нагоді їхати своїм автом. у численних подорожах Україною мені завжди не вистачало можливості зупинитися в будь-якому прекрасному місці, потішитися краєвидами, нарвати букет польових квітів, у поїздках з татом на його фурі не вистачало фотика... словом, я у передчутті мандрів! подорожі і смачна їжа - це те, на що варто тринькати гроші, на мою думку )
  • мене ковбасить. чергові гормональні зміни чи шо. в один момент можу почуватися найщасливішою у всесвіті, через мить - накриває мрачний настрій, хочеться ревіти і домахуватися до дрібниць. навіть під час вагітності не було такого. певно тре просто змінити обстановку... добре, що Даньо поруч, інакше згнила би від браку спілкування )
oksamytka: (ми)

 
так, це зовсім небагато, і я цьому рада. бо знаю, що значно більше чекає нас попереду. більше любові, більше радості, більше спільних переживань, більше щастя )
oksamytka: (Default)
спочатку ми традиційно поїхали до Старого замку, до якого по суботах стікаються всі молодята Тернополя. хоч як вмовляли фотографа Миколу поїхати на підвісний міст у парку, він переконав нас, що на міст ми ще обов'язково потрапимо, а спочатку треба поїхати до озера. впродовж цілої фотосесії доводилося боротися з різними фотошаблонами весіль, які я бачила раніше. вважаю, це цілком нормально, аби на наших із Даньом весільних фотографіях були саме ми - такими, якими ми є, а не гарненькі фігурки у білій сукні та чорному костюмі. не знаю, як київські, але тернопільські весільні фотографи вперто не хочуть розуміти, що фотографування весілля - це не якась мистецька фотосесія, де всі мають правильно стояти, усміхатися тільки на певну кількість зубів й обов'язково на фоні Тернопільського ставу, бо ж це красиво.

час багатьох небесних дарунків )
oksamytka: (ми)

саме на ці 45 хвилин я чекала понад усе. вони мали перетворити нас на єдине ціле.

 

45 хвилин безмежного щастя )
oksamytka: (Default)

я зовсім не відчувала хвилювання з приводу того, що виходжу заміж. на все життя. люди за звичкою запитували: ну, як, переживаєш, мандраж є? всі мої страхи були пов'язані тільки із ритмом цього дня: вранішній підйом, цілоденна біганина, постійне перебування в центрі уваги, треба обов'язково мати супер щасливий вираз обличчя, інакше деякі родичі-доброзичливці подумають, що я нещасна, треба обов'язково танцювати, постійно пам'ятати, що нас знимкують, і все це до пізньої ночі. була майже впевнена, що коло опівночі вже дріматиму в Даня на плечі і мріятиму, щоби все чимшвидше скінчилося. на щастя, все сталося зовсім не так.

 

майже тільки для себе )
oksamytka: (ми)

ми приїхали в Тернопіль 1 жовтня. тоді здавалося, що маємо ще цілих три дні! ха, наївні! одне тільки бігання магазинами в пошуках решти необхідних дрібниць, покупку яких ми відклали на останній момент, зайняло понад півдня. вечір середи теж був втрачений - довелося їхати до мого перукаря (за сумісництвом - двоюрідний брат) на пробну зачіску. ночувала в нього, бо їхати додому через усе місто з головою, щедро всіяною бігудями, я не наважилася. мала трохи безсонну ніч через спання на тій халабуді на голові, але можна сказати що тоді я ще більш менш виспалася.

коли Тарас усе це діло розкрутив, я вжахнулася. але він мене заспокоїв, що через два дні литиме на волосся менше пінки і всьо буде саме так, як я хочу - тільки легесенькі хвилі. як не дивно - мене це заспокоїло. Тарасова мама, моя обезбашена цьоця Люба, вперто переконувала, що всьо і так файно і взагалі кучерів можна побільше, бо інакше до вечора з моєї зачіски нічого не залишеться. повідомлення про те, що якою зачіска буде ввечері - мене мало обходить, здається, її шокувало, проте змусило замовкнути, а хто знає мою цьоцю Любу, може собі уявити, що це таки немало!

 

останні два дні )
oksamytka: (Default)
можете почитати враження про весілля від нашої дорогої першої дружки Дани.
http://danka-v-dorozi.livejournal.com/2978.html
oksamytka: (ми)

минули мої останні вихідні в якості нареченої. почався весільний тиждень. я сповнена світлої, чистої радості, в передчутті того, що стану дружиною такого чоловіка, як Данило. коли ми щойно почали зустрічатися, я бачила себе його дружиною, але в ньому самому бачила тільки того, хто може мене "підняти" до того статусу. звичайно, була закохана, захоплена ним, кожного разу наші зустрічі викликали бурю позитивних почуттів і в ці почуття я була закохана також.
за всім цим особистим задоволенням від наших стосунків я спочатку не бачила його самого. зрозуміла це вперше по двох місяцях стрічання, коли раптом глянула на нього здалека, коли він не бачив, що я на нього дивлюся, і зрозуміла, який він красивий. далі було цікавіше. мірою того, як затихало первинне захоплення стосунками, я відкривала його як особистість, як Божу дитину, як особливий Дарунок від Бога. 
дедалі менше почала зверати увагу на його "позитиви" і "негативи", оцінювати їх, і щораз більше бачила в ньому того, хто приведе мене до Бога. я перестала любити його за те, що він допомагає мені готувати, що миє посуд і прибирає в квартирі, за те, що ходить в магазин і вчасно ремонтує крани. мене перестало дратувати його невміння дати лад своєму волоссю і незнання того, які макарони кращі.
я полюбила його просто за те, що він є. і люблю все, пов'язане з його буттям. якось говорили зі священиком про шлюб. він сказав, що зі шлюбом приходить багато труднощів. і коли я запитала його, то чи варто тоді одружуватися, він, не задумуючись, відповів, що варто, бо немає легшого за цей шляху. не забуваю цих слів. немає легшого шляху до святості, до Бога.
зараз я впевнено можу сказати. період заручин, та й певно початок подружнього життя, це час для посіву. йдеш, сієш зерно, не знаєш, чи проросте воно, чи ні, але сієш, і надієшся на Бога, що таки проросте й збереш врожай. скільки часу, скільки зусиль треба зі свого боку докласти до того, щоби Божа благодать пролилася на це зерно, щоби отримати врожай. бо без зусиль сівача росте тільки бур'ян. і якими би важкими не були ці зусилля, вони варті навіть одного вцілілого колоска.

oksamytka: (бела)

спочатку були два ідеальних дні в Тернополі. я, як ніколи, насолоджувалася рідним містом, хоч гуляти його вуличками багато не вдавалося, було мало часу і погода така, що хотілося чимшвидше додому за горнятко гарячого чаю. як добре, що з вікон нашої тернопільської квартири відкривається краєвид на пів Тернополя - можна просто стояти біля вікна чи на балконі і насолоджуватися містом.

случай із жизні галичан )
oksamytka: (ангел)
сьогодні ми з Даньом були на вінчанні наших приятелів Вероніки й Олега в костелі Олександра у Києві. неможливо передати словами ту радість, яку переживаєш, коли двоє людей, яких ти любиш, які люблять одне одного зв'язують свої долі перед Лицем Господа :) справжнє чисте щастя було в їхніх очах, безмежна любов, а ще відчуття того, що вони переходять якусь таємну межу, за якою вони обоє не знають, що їх чекає, але з такою довірою стають на цей шлях, що було зрозуміло від одного погляду на них - вони готові до найбільших несподіванок. Вероніка й Олег прийняли Таїнство Подружжя в чистоті. і це робить мене вдвічі щасливішою за них. вони стільки витерпіли на шляху одне до одного, стільки пережили, але Бог від самого початку привів їх в костел св.Олександра, бо готував одне для одного. який же Він добрий, що творить такі маленькі-великі дива у наших життях!
oksamytka: (обійму!)

може хтось знає, де в Тернополі можна роздобути ходовий "запорожець" (не "таврію", якби був горбатий, було б супер)? дуже треба на один день, навіть не на цілий, а на якісь 3-4 години, 4 жовтня. як варіант - інша машинка антикварного вигляду: ну,  там "волга" якась стара, або "побєда".

oksamytka: (класика любві)
що б ви точно не хотіли отримати в подарунок на весілля? 

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios