oksamytka: (sarah jane pic)


перший тиждень посту добігає кінця, і поки що все йде досить добре. я не робила якихось суперпостанов на початку, просто в серці побажала собі більше жертвувати. матеріальні блага, молитви, відмову від різних приємностей. а ще - дуже хочеться мислити позитивніше. взяти і перенести думки в інше русло, щоб текли між берегами "я все можу", "мені вдасться" й "не опускати руки".

спокуси приходять щодня, при чому навіть не маскуються, відразу впізнаю їх. та тут мені бракує ще одного - второпності, бо реакція на спокуси часто швидша навіть за розпізнавання, а іноді просто нема внутрішньої сили стриматися. і все таки дуже хочеться підготуватися до Воскресіння, тому Великий Піст - то, як завжди, Велика Радість.
oksamytka: (Default)
Великий піст перевалив за середину, до Паски 3 тижні, а я щойно зібралася з думками, щоб написати, як минає для мене цей
особливий час )
oksamytka: (love)
кілька років тому Альмодовар зняв класний фільм «Поговори з нею» про жінок у комі і про їхніх близьких, які все одно приходили і говорили з ними. іноді я впадаю в таку кому, що витягти з неї може тільки той, хто прийде і поговорить… в кімнаті +28 градусів Цельсія, а я сидю закутана в Любчикову ковдру і мерзну. відганяю від себе нав’язливий потаємний страх, що життя проходить повз мене. таке враження забутості, периферійності… всі навколо зайняті чимось дуже-дуже важливим, насиченим і цікавим. тільки й чути «я дуже заклопотаний, багато роботи, нема часу» або не чути взагалі.

не нарікаю, не нию, мене не накривають ніякі погані почуття з приводу цього. може, якби не остання сповідь в о.Андрія, на якій він мені сказав дуже важливі слова, мені було би нелегко. але та сповідь була, і слова ті були сказані. і тепер я знаю, що та порожнеча всередині, то моя велика туга за Богом, моя нездатність прийти до Нього і повністю віддати Йому своє життя, кинутися в Його обійми. брак віри в те, що Він один може заповнити всю неувагу, байдужість, відстороненість світу, в те, що коли Він в центрі то все решта або приходить само, або є зовсім несуттєвим. в ці похмурі, холодні, коматозні дні слова мого духівника неймовірно підтримують. закриваю очі, і відчуваю Його поруч, і нема нічого солодшого за ці моменти… вони дають силу любити, не чекаючи любові, віддавати, не шукаючи свого, втішати, а не просити про втішання, розуміти, не очікуючи розуміння.
oksamytka: (ангел)
... )Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!...
Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!
Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах Ізраїлевих!
На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх.
До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились.
А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі.
Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають!
Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав!
Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!
На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог!
Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника!
Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене,
на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить!
Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі.
Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене.
Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої...
Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені!
Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...
А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!
Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса!
Спаси мене від пащі лев'ячої, а вбогу мою від рогів буйволів.
Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору!
Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!
Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його,
будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
Усі кінці землі спам'ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів,
бо царство Господнє, і Він Пан над народами!
Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити!
Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа.
Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!
(Пс 21:2-32)
oksamytka: (Default)
ми повернулися в Київ і тепер я нарешті маю намір позбирати докупи всі мої думки за останні тижні й оформити їх у шось більш-менш доладне. спочатку про відносно найдальше минуле, про те, про що хотіла написати і ніяк не могла зібратися.

про Великий Піст. мала намір написати про нього ще до від'їзду в Тернопіль, але в ті дні інтернет трохи гальмував, а часу було дуже мало, бо їхати довелося на кілька днів раніше. це вимагало закінчити тут всі справи. а ВП в цьому році був дуже особливим, дуже врожайним, всі сім тижнів вичищав авгієві конюшні моєї душі з небувалим запалом. хочеться відновити його в пам'яті й розкласти по поличках скарби, набуті в тому часі.

почався ВП із найсправжнісінького грипу, що спалював мізки, і з чудової, як мені здавалося, ідеї реколекцій для Обнови. ідея була не лише моя, вона народилася в спілкуванні з хорошими і небайдужими людьми. але чомусь більшість обновлянських приятелів вирішили, що саме на мене Бог поклав відповідальність її реалізації. сказати про те, що я десятки разів згадувала собі фразу про наказуємість ініціативи - то сказати дуже мало про мої переживання з приводу того, що мене одночасно звинувачували в протилежних гріхах. і в цій ситуації був для мене

перший урок та інші дари )
oksamytka: (ангел)
сьогоднішній покаяльний Канон Андрея Критського - одне з найвеличніших Богослужінь не лише в часі Великого посту, але й літургійного року взагалі - пройшов на одному диханні. молилося напрочуд легко, думки були ясними і на 90 % часу сконцентрованими. з кожним "Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі", переживала невимовну радість і піднесення від прослави Творця... навіть не рахувала цього разу кількість поклонів ) вони йшли один за одним так природно сплітаючись у ланцюжок покаяння... "блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать"... покора, дитяча чистота, з якою прийшла нині до Нього, на кожному поклоні давали відчуття Його Присутності...
oksamytka: (молитва)
сьогодні на Літургії читався уривок з Євангелії, що розповідав про розслабленого чоловіка, якого друзі спустили через дах і якому Ісус (замість просто ефектно зцілити) відпустив його гріхи... за трохи більше ніж годину перед тим, ми їхали до церкви і говорили про се, про те. зайшла мова про Данів звітний випускний концерт, який він має грати через два тижні. слово за слово, і Даньо сказав, що він не хвилюється ні більше, ні менше, якщо я приходжу на його концерти. я ж своєю бурхливою жіночою логікою відчитала його слова так, ніби йому байдуже: є я на його концерті, чи мене нема. набурмосилася, затихла, зате фантазія не затихла і таке почала домальовувати! Даньові переконання в тому, що я його неправильно зрозуміла, не допомагали. ач, зачепив моє его, як я могла таке подарувати.

але Бог собі діє. навіть в таких ситуаціях. і я собі думаю, що все це мало статися нині, або може просто все так гарно співпало з тим нинішнім євангельським уривком і з наступною проповіддю отця, який говорив про прощення. нас паралізує відчуття провини - як власної, так і когось іншого перед нами. мене от так нині і спаралізувало. і так важливо було почути оте: прощаються тобі гріхи твої. провина знята і я знову змогла ходити. прощення дарує нам свободу. і коли ми прощаємо, і коли прощають нас. тоді чому ж стільком людям так важко пробачити тих, хто їх образив, пробачити собі, Богові? чому так багато обирають залишатися паралізованими?

сьогодні отець нагадав ще раз - бо не вміємо пробачати. дуже часто збиваємося на манівці, бо йдемо за нашими емоціями, відчуттями. тоді як прощення не є результатом емоційного пориву, як і не є причиною подальшого вибуху позитивних відчуттів. дуже часто забуваю про те, що простити - не означає відчути полегшення і задоволення. якщо останніх нема, значить і прощення не відбулося?

де там! прощення - це дія, як і будь-яка інша вона потребує не емоційного пориву, а банального рішення. скільки людей, які втратили можливість рухатися, могли би так ніколи й не почати ходити знову, якби не прийняли рішення, навіть при всій їхній немочі, докладати зусиль і таки ходити. можливо, починати спочатку, але таки починати. не чекати якогось особливого настрою чи натхнення, чи чуда. діяти. а потім обов"язково прийде полегшення, і відчуття свободи. до мене сьогодні воно теж прийшло. я зрозуміла недолугість своїх висновків, але це було вже після рішення простити... дякую Богові за ці Його дари в часі Великого посту.
oksamytka: (луна)

за кілька останніх днів передивилися з Даньом кілька фільмів. розраховувала якщо не на комедії, то на щось дуже світле і романтичне, бо дуже хочеться таких кін у цей час - щоб не перевантажували мозок, не викликали цунамі роздумів. на час Великого посту відмовилася від продовження перегляду "Хауса", хоч лишився тільки 5 сезон, якихось 14 серій, але цей серіал створює такий потужний осад на дні моєї (під)свідомості, як тернопільська крейдяна вода на чайнику після кількаразового його використання. коротше, засмічує голову безнадійно, тяжко потім то все відшкрябувати. да, натура я надто впєчатлітєльная, і це завжди додавало мороки як з читанням, так і з кінами.

спочатку нарила новоспечений фільм Вуді Алена (гг, простоти захтілося, ну-ну) "Вікі. Крістіна. Барселона". сподобалася Барселона і Ов"єдо, Іспанія. якось ще більше захотілося туди - в шалену спеку, перенасичене ароматами повітря, кольорову атмо-архітектуру. сподобався стиль викладу історії - плоский до неможливого. сподобалася неврастенична Пенелопа Крус - нарешті роль жінки з таким диким характером - типаж, який їй так пасує! на цьому все. на фоні красоти Барселони дві-три тупих жіночки шукають щастя і волають до глядачів зрозуміти їх. напевно, більшість їх таки розуміє. мені ж їхня тупість навіває відчуття безвиході. якби цей фільм видався єдиним такого штибу за тиждень, все було би ок, він би сподобався. але... він не був єдиним.

 Даньова сестра Соломія підбила нас подивитися "Елегію" з тою таки Пенелопою та легендарним Беном Кінгслі. не знаю, чому люди у відгуках казали, що це неймовірно красива драма про кохання немолодого викладача і його студентки. ну, є драма, є "кохання", але де та краса? у фільмі гарна операторська робота, перегляд його нагадує гортання широкоформатного фотоальбому з роботами якогось супер крутого фотографа. але на тому вся краса закінчується. діалоги невиправно банальні та претензійні. професор - звичайнісінький інфантильний престарілий холостяк, який прагне виглядати мачо. його друг - недалеко втік від нього. нарешті Консуело Кастільйо. яке банальне іспаномовне ім"я, що претендує на красивість. і який незграбний кінець в усієї цієї історії. рак грудей в жінки з найкрасивішими в світі грудьми. так і хочеться заволати: невже не можна було зробити все простіше і вишуканіше? фільм на кожній своїй хвилині намагається нав"язати філософствування на тему життя, молодості, старості, але... не тягне.

останнім в переліку стала "Загадкова історія Бенджаміна Баттона". це той випадок, коли чекаєш від кіна так багато, а отримуєш - зовсім трошки. цікава оригінальна розповідь, гарна гра акторів, красиві декорації, але все це особисто для мене перекреслив один суттєвий мінус - затягнутість. все таке тягуче-тягуче, що дивишся і постійно підглядаєш, чи багато ще лишилося. час у фільмі йшов назад, а було враження, що час під час перегляду стоїть на місці. нуль емоцій. спіймала себе на думці, що впродовж фільму не переживала за головного героя, не співпереживала з ним. не хотілося ні плакати, ні сміятися. може, це і був задум авторів, не оскаржуватиму їхнього права на це, як і вподобань людей, яких "Загадкова історія" вразила - напевно був специфічний настрій і бажання просидіти три години перед екраном. фільм дуже схожий на "Форест Гамп", це правда. і для мене такий само ніякий. нічого нового в ньому не знайшла. ще один мінус - Джулія Ормонд, яка читає щоденник, чомусь відразу наштовхувала на думки про "Сибірського цирюльника". всі ці паралелі між минулим-теперішнім - дуже збитий хід. якби історія розказувалася сама по собі, фільм дуже би від цього виграв.

oksamytka: (ангел)

Не рай, що Ти прирік мені, причина
Для мене, Боже, щоб Тебе любити,
I не причина, з Тебе щоб не кпити,
Страх, що є аду паща всепоглинна.

Моїм чуттям причина Ти єдина,
Ти, до хреста безжалісно прибитий,
Зневажений і ранами укритий!
Мене Твоя любов, Твоя кончина

Зворушують. Без існування неба
Любив би я, і аду теж не треба,
Щоб я Тебе боявся; Ти користей

Не маєш дати, щоб Тебе любив я,
I без надій дістати, що б хотів я
Дістати, я б любив Тебе, о Христе! 
                                                               св. Іван від Хреста
oksamytka: (камінь і я)
два тижні внутрішньої боротьби, сумнівів, самопереконувань, втеч від самої себе і таких самих повернень, і сьогодні вранці після численних перепетій і перешкод ми дісталися прилуцької виправної колонії, щоб провести там двогодинні великопісні реколекції для хлопців. 

розповідали їм про Іллю, про незбагненні переломи і втрати в його житті, про шанс на другий початок. отця всі уважно слухали, а потім так само із зацікавленістю взяли участь у роботі в групах. перші хвилин 20 ще була думка, що я серед засуджених, але вона сама собою вивітрилася й аж наприкінці, коли ми вже "дзвенячими" дверима проходили через кпп, я усвідомила, що ми ж "на зоні" і то через табличку на паркані "заборонена зона". 

попри нашу вопіющу непідготованість до цієї зустрічі і попри переживання, ми якось кожен для себе вирішив внутрішньо довіритися Богові - якщо Він нас покликав для цього служіння, то Сам мав подбати, щоб все було добре. так і сталося. Він подбав... я навіть думаю, що то були реколекції більше для нас, ніж для тих хлопців, хоча, хтозна...
oksamytka: (Терезка)

Всіх вітаю з початком Великого посту! Нехай це буде особливий час для вас...

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 02:56 pm
Powered by Dreamwidth Studios