oksamytka: (мама)
травень виявився для нас насичений на різні активності-події. Терезці виповнилося 2, мені - трошки більше :) і втиснути все це в один пост мені виглядає нереальним. тому я тут для початку розкажу,як ми ходили в музей авіації )
oksamytka: (мама)
у квітні мене поглинула нова цяцька - інстаграм - тому я дуже рідко брала в руки фотоапарат, і майже не брала його на вулицю. а ще квітень був холодний і настрій був такий самий.
... )
oksamytka: (мама)
минулої неділі я сиділа в церкві з Терезкою на колінах і думала, що означає віддати життя за друзів, а ще більше думала, як це спасти від смерті?

? )
oksamytka: (мама)
якби до всіх цих подій хтось сказав, що саме невдовзі ми переживатимемо, звичайно, я би спочатку злякалася, а потім би не повірила. бо завжди не вірю підсвідомо у потенційний жах. але якби цей хтось ще додав, що за кілька сантиметрів від війни я фотографуватиму квіточки - в це б я не повірила точно. ну, бо як можна фотографувати квіточки, а ще дітей і котів, коли світовий мир висить на волосині? ну, але всякий життєвий досвід тим і прекрасний, що поєднується в ньому цілком непоєднуване. ми просто рідко проходимо аж настільки по межі, щоби це помічати.

тому сьогодні я покажу вам усіх цих котіків, цвіточки й інші "к"ютіс", бо все це було зі мною у цей прекрасний і благословенний з точки зору погодиберезень )
oksamytka: (мама)
якщо б ви жили в Тернополі й у вас раптом поламалися б усі годинники, почувши сигнал повітряної тривоги, ви б точно знали: середа, 15.00. я чула його в цей день і в цей час багато років, і донедавна, приїжджаючи в гості до батьків та чуючи цей звук - а чутно його в будь-якому куточку міста - сприймала його як ностальгічну тернопільську фішку. в Києві я жодного разу не чула, щоб перевіряли подібні сигнали. а ще я сприймала цей сигнал як певний анахронізм. останні тижні я жила з молитвою про те, аби таким він і залишився.

були дні і були ночі, коли я напружено вслухалася в гул літаків у небі. розумію, що це все від перенапруження і страху, які не мали майже нічого спільного з реальністю. але моя уява завжди була схильна малювати найстрашніше. дуже багато паніки лилося з фейсбука. численні перепости про бомбосховища, тривожні валізки і запаси антибіотиків-набоїв-консервів з одного боку, та двоє малюків на руках - з іншого - додавали чимало кортизолу в кров.

дивно, наскільки меч, занесений над головою, але не опущений, викликає спротив і тремтіння спочатку, а потім вимикає емоції. і хоч меч продовжує висіти, ти потрохи звикаєш жити із цим новим відчуттям. дивно.

я не складала тривожну валізку. були моменти, коли от-от збиралася почати, але діло не дійшло навіть до видобуття рюкзаків із шафи. не знаю, що це: безпечність чи просто впали вже якісь психічні шлагбауми, чи це підсвідоме небажання сприймати реальність. на даний момент я не в стані відчаю, не боюся на фізичному рівні. як і в попередні місяці - продовжую молитися. і вірити. з голови не виходить, що вдруге історія повторюється як фарс. таким і є відчуття: ми в театрі абсурду, спостерігаємо за якимось фарсом божевільного режисера, і не можемо ніяк вплинути на хід цієї вистави.

всі ці події змусили знову і знову замислюватися над вічним. я вкотре усвідомила, наскільки дорожу сім"єю. Даньо і діти, як вони будуть переживати різні важкі обставини, - перше, про що я думала, коли серце стискалося від страху. не знаю, наскільки це реально, але мені здається, я не боюся смерті. боюся вмирати. але ще більше боюся бачити довге тягуче вмирання найрідніших і усвідомлювати своє безсилля. і ще - боюся перетворитися на істоту з єдиними тваринними інстинктами.

часто ловлю себе на тому, що коли випадає вільна хвилина для своїх думок, перебираю в пам"яті обличчя хлопців і чоловіків з Небесної Сотні, пригадую їхні імена. не знаю, чи можна назвати це молитвою. свідомо я не молюся за них, чомусь є незбагненне внутрішнє переконання, без раціональних пояснень: ми більше потребуємо їхніх молитов. я просто не можу не згадувати їх. те, що почалося в останні дні зими, не дало можливості вповні відстраждати за нашими героями або хоча би від душі виплакатися. все це ще всередині, і з цим я теж вчуся жити.
oksamytka: (мама)


Терезці рік і 9 місяців. останні 3 вечора з високою температурою. 2 ночі без нормального сну. але сьогодні вже краще. коли хворіють діти, всі інше відходить на дальній план. і починаєш дуже добре розуміти, що зі здоровими дітьми легко, якими б вредними вони не були.

у Терезчиному лексичному запасі з"явилися слова "дейка" (виделка/ложка) і "дяку", а ще "моямама" - це вона каже Даньові, коли він обіймає чи цілує мене, паралельно шарпаючи його за ті частини одягу, до яких може дотягнутися. взагалі вона просто фантастично зрозуміло пояснює, чого саме хоче. якщо не словами, то жестами.

вірна сестра свого брата полюбила мультик "Тачки". дарма, що брата від тачок вже нудить, йому нічого не залишається як миритися із щоденним переглядом бодай однієї серії )))
+1 )
oksamytka: (мама)
Не нарікаю я на Бога,
Не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг — убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе таки, себе самого,
А більше, бачиться, нікого?

Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино!
Та посійся не словами,
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати...
Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучче одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на бога!

Тарас Шевченко (с)
oksamytka: (Default)
1. Тоді ж Дух повів Ісуса до пустелі, щоб диявол Його спокушав.
2. Протягом сорока днів і ночей Ісус нічого не їв, та після цього Він був дуже голодним.
3. Тоді спокусник прийшов до Нього і сказав: «Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому камінню перетворитися на хліб».
4. На те Ісус відповів йому: «У Святому Писанні сказано:
„Не хлібом одним живе людина,
а кожним словом, сказаним устами Божими”». (Повторення Закону 8:3)
5. Після того диявол переніс Його до святого Єрусалиму, поставив на найвище місце Храму
6. й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься додолу, адже у Святому Писанні сказано:
„Він накаже Ангелам Своїм берегти Тебе,
і вони понесуть Тебе на руках,
щоб не пошкодив Ти ноги Своєї об камінь”».
7. Ісус відповів йому: «Але у Святому Писанні також сказано:
„Не спокушай Господа Бога свого”.
8. Знову диявол узяв Його на дуже високу гору і показав усі царства світу, всю їхню розкіш.
9. І сказав він Ісусові: «Я дам Тобі все це, якщо впадеш долілиць і поклонишся мені».
10. На те Ісус відповів йому: «Відійди, сатано! У Святому Писанні сказано:
„Поклоняйся Господу Богу своєму і служи лише Йому!” (Повторення Закону 6:13)
11. Тоді диявол залишив Ісуса, і Ангели прийшли й служили Йому.

сьогодні наш владика Богдан у проповіді, крім того, що говорив про Івана Предтечу, порівнюючи його із загиблими хлопцями й чоловіками, звернувся до уривку, який передує нинішньому Євангелію (Мт, 4, 12-17). цей уривок я навела вище. владика заговорив про спокушання Ісуса дияволом у пустелі. три спокуси, які злий дух пропонував Ісусові: хліб, легкий шлях до слави і влада. напевно важко було не помітити в цій проповіді паралелей із вчорашніми пропозиціями президента. а, може, це вже я сама бачу в усьому знаки. не знаю.

але мені найбільше врізалося те, на що я раніше, читаючи чи чуючи цей уривок, не звертала уваги. цитування дияволом 91-го псалма є викривленим. оригінал такий: "Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе НА ВСІХ ТВОЇХ ДОРОГАХ. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь". кинутися з гори стрімголов, знаючи, що не загинеш, а легко досягнеш слави, це зовсім не те, що ходити простими своїми дорогами й здобувати славу чи перемогу дрібними щоденними справами.

знаєте, останні місяці мене не раз навідує думка, як хочеться, щоб між нас був якийсь Гаррі Поттер, який би кількома помахами чарівної палички порішав усі наші проблеми. а нема. тре рішати самим. щодня, малими кроками.
oksamytka: (ангел)
вчини так, щоби кроки наші були спільними.
щоб руки наші спільно громадили.
щоб наші серця спільно вдаряли.
щоб нутрощі наші спільно відчували.
щоб думки нашого духа єдність будували.
щоб наші вуха спільно вміли вслухатися в тишу.
щоб наші очі вдивлялися в себе і взаємно єднали нас.
щоб наші уста спільно благали в Отця небесного про Милосердя.
амінь.
oksamytka: (Default)
відфренджу кожного, хто сьогодні буде постити котіків, цвіточки й іншу чухню.
oksamytka: (sarah jane pic)
я не роблю перепостів, але це такий чудовий пост, що один раз можна зробити виняток :)
Originally posted by [livejournal.com profile] danka_v_dorozi at діткотерапія
Протягом 3 днів з перервами на буденну фантастику я перебувала у казковій реальності двох, а часом навіть трьох чи п'ятьох маленьких дітей. Таких зовсім-зовсім маленьких: від 2 місяців до 4 років. Допоки я не вийшла з вагону поїзда Львів-Київ у прохолодне ранкове повітря столиці, не вірилося, що це буде не просто гарним побажанням, а дійсністю.
З чим порівняти перебування серед дітей?...З чим? )
Я знаю чому все це сталося саме напередодні цих страшнющих і залякуючих подій на Грушевського. Інакше мені було б надто важко відшукати зміст, не лякатися, бо здавалося б, що любов - це щось таке не своєчасне, не для цього часу. А діти - згустки любові - цього разу вони все акуратно розклали по коробках з іграшками.
Ще дуже радію, що саме у цей період часу стільки моїх подруг і добрих знайомих народжують малят. Терапевтів :)
oksamytka: (sarah jane pic)
Десь на звалищі між будяками,
На вугіллі, що мокне роками,
Янголів два.
Один одному крила воскує,
Один одного в очі цілує,
Дожидають Різдва.

Поруч з ними дитятко гоже
І ніхто розпізнати не може:
Хто кого береже? -
Чи дитятко цих янголів, а чи
Білокрилі - дитятко, що скаче,
В небо важиться вже...

На цій чорній землі що робити
Білим янголам, вугіль дробити,
Чи ридати в блакить?
Кожен янгол волить в цю ж хвилину
В сад небесний віднести дитину,
Але Бог не велить.

Там, де скидано голі ялинки,
Де брудні помаранчів шкуринки,
На померзлій траві
Двоє янголів, з ними дитятко
В кулачкові затисло колядку -
Вже й по Різдві...
Іван Малкович (с)

новий рік зустріла без голосу, й от уже понад тиждень горло відмовляється працювати на повну, тому мінімум слів, максимум тиші, і майже повна відсутність колядок з мого боку. це всіх дивує, але я так дякую Богові за цей досвід, він відкрив мені, як часто я підвищую голос до дітей, як багато говорю того, чого не варто говорити, і яка велика цінність мовчанки.

кількаденний марафон підготовки до Різдва забезпечив чудове затишне родинне свято і... гіпер утому вчора, коли Коханий вже пішов на роботу. це змусило мене проспати майже 10 годин минулої ночі.

за вікнами дощ, незважаючи на середину зими. це мало би тішити, якби не розуміння, що вся зима такою бути просто не може, а цей дощ потім "компенсується" холодним сніговим березнем. очікування березневих снігів не дає радіти теплим січнем. все таки морози і сніг у першій половині зими сприймаються значно легше і природніше. там і підготовка до свят, і самі свята, яким сніг і мороз тільки додають чарівливості. як приємно й радісно потім у лютому вдихати весняне повітря, а в березні вже перевзутися у легкі туфлі!

цьогоріч отримала багато красивезних відкриток і листівок від чудових дівчаток, покажу їх в одному з наступних постів. а поки що покажу ті,які робила і розсилала я )
oksamytka: (sarah jane pic)
грудень - найбільш швидкісний зимовий місяць для мене. а цього року він був таким насиченим, що зараз, оглядаючись назад, згадуючи переживання, емоції, молитви, надії, здається, ніби минуло цілих два місяці.

обережно!!! багато знимок з дітьми )
oksamytka: (sarah jane pic)
якщо запитати в Любчика, що йому подарувати, на 99 % це буде машинка або, конкретніше, джип, решта 1% - він може просто не знати, чого хоче. і насправді це важко - обирати йому подарунки. святий Миколай, для різноманітності, приніс Любчикові "леґо", результат - розчарований малюк у ліжку. але коли Любчиків хресний, а мій брат, Олег зайшов вчора до нас, тримаючи в руках щось велике, вкрите червоним пледом, а потім зняв плед і показав Любчикові подарунок, наш хлопчик втратив мову від захоплення. і не один Любчик :)
а під пледом... )
oksamytka: (sarah jane pic)
привіт! я називаюся Оксана. у даний період життя я - просто щаслива жінка, кохана і закохана в свого чоловіка Данила, і не менш щаслива мама Любчика і Терезки. пишу тут про буденні радості. люблю Бога і людей. люблю подорожувати і смачно поїсти. люблю Італію і Грузію. захоплююся фотографуванням.



у стрічку друзів додаю журнали, які надихають, по-справжньому ЖИВІ, зі справжніми роздумами, переживаннями, емоціями, незалежно від поглядів чи переконань їхніх авторів. перепости - не моя стихія. якщо я не додала вас у друзі одразу або видалила зі списку - нічого особистого. це могла бути проста випадковість. і якщо ви хочете дружити взаємно - пишіть тут, познайомимося-подружимося :)

краще познайомитися допоможуть:
101 факт про мене;
100 днів, в які я щодня фотографувала і писала сюди;
ось тут я мріяла цілий тиждень;
а тут я пишу про любов;
трошки рецептів і просто фото того, чим я люблю смакувати, тут;
тут є список моїх матеріальних (і не тільки) бажань, який я час від часу оновлюю;
тут і тут розповіді про мої пологи;
так хочеться завжди зберігати мир у душІ;
тут я пишу, чому мій жж називається "маленький будячок", а Терезка - Терезка :);
а тут є трохи про мою віру;
а тут і тут додала посилання на розповідь про життя моєї бабусі, перечитала сьогодні сама, і вже наша реальність не така страшна здається.
oksamytka: (sarah jane pic)

крім того Терезка говорить багато слів і ще значно-значно більше знає і розуміє.
основні і найчастіше вживані:
тата-мама-баба;
баба - всі дорослі гості, які приходять до батьків і граються з нею;
б-б-в-ум - машинка;
какіка - качечка або пташечка;
какіки - капчики;
куйка - кулька;
пайка - палка;
папа - шапочка і черепаха;
гав і бака - собачка;
мав - киця;
коко - пити;
кука - курка;
му - корова;
дем - йдем;
татА - літак або трактор;
ам - їсти;
дай - дай;
ня - на;
кики - книжка;
км-км - циця;
ту-ту - потяг;
майні - візьміть мене на ручки;
а - амінь або буква;
о - кінь;
ооо - в підгузку щось є;
буба - ранка, щось болить;
ба, кака - бруд;
па-па - бувай;
оп-па і ап - стриб-скок;
там - щось показує.

на днях вперше назвала на ім"я іншу людину - Юя. цієї честі удостоївся мій двоюрідний брат Юра, який приїжджав на майдан і жив у нас, у вільний від майданування час розважав дітлахів. Терезка, до речі, спочатку дуже його злякалася (це її поведінка щодо всіх незнайомих чоловіків), але дуже швидко розтанула від Юриного шарму :)

Profile

oksamytka: (Default)
oksamytka

June 2014

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 10:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios